Колодій Масляна

Для «любителів» відзначати Масляну на юдо-християнський кшталт повідомляємо, що термін «колодій» увійшов до українських писемних джерел більш як 400 з лишком років тому, цебто в добу козаччини, проте на думку більшості дослідників української старовини він занурений своїми коріннями у дохристиянські часи, можливо навіть до матріархату, адже у святкуваннях Колодія простежуються елементи глибинних вірувань, головними дієвими особами в яких було жіноцтво.

Обряд «Колодки» або ж «Колодія» відзначали напередодні Великодня, в народі його ще називали «сиропусним». Цей тиждень був останнім терміном коли ще можна було справляти весілля...

Отже тих парубків які не встигли оженитися чекала «жорстока жіноча кара» - Колодій.

Колодій, Колодка, Колодки, Масляниця, Масляна, Масниці, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, "Ніжкові заговини" тощо - різні назви давньослов'янського чи навіть праслов'янського семиденного свята на честь весняного пробудження природи, коли "КОЛО починає діяти". Усі ці дні не роблять значних робіт, а славлять КОЛО-ДІЯ ("Кола (Сварожого) Бог"), Сонце, Весну і Світло.

Головні дійові особи свята - жінки, що свідчить про прадавні, вірогідно ще з часів матріархату, витоки свята. Воно багате веселими та радісними ігрищами, але водночас несе суттєве виховне навантаження. Обов'язкове вживання "колодієвих" напоїв. На це свято годилося обов'язково помиритися, а ворогуючим людям пити такий напій "по колу", щоб погасити злобу та роздратованість, наприклад сварливим сусідам, заздрісникам, свекрусі з невісткою; тещі з зятем, інакше зло за рік до наступного приходу Колодія так сточить серце та душу, як шашіль тверду деревину, роблячи її крихкою, а згодом перетворюючи її на порох. Недаремно наші прародителі прославляли Колодія, бо він ще Бог бадьорого духу, злагоди, міцного здоров'я.

Ось з якою любов'ю описує це прадавнє свято В.Войтович. "Добрі люди пошановують своє повесніле Сонечко святом на честь Колодія, Бога шлюбу. То буває десь за місяць до Великодня, тієї благословенної пори, коли зима зустрічається із весною. Це велике свято триває протягом семи днів... Після урочистої зустрічі запрошують Колодія до себе на гостини."

В понеділок зранку жіноцтво збиралося справляти Колодки. Колодка (фалічний знак) у наших предків була за символ продовження роду. Одна з жінок клала на стіл невеличке звичайнісіньке полінце, що символізує собою частину Дерева Життя - "Колоду". Інші жінки вповивають колодку полотняним шматтям. Виставивши принесену складчину, сідають за стіл навколо неї, святкують та вітають одна одну з народинами. Якщо в цей час заходив хтось із чоловіків, то йому тут же чіпляли заздалегідь приготовлені невеличкі колодочки, за що він мав відкупитися питвом. Сповита колодка залишалась аж до суботи, бо у понеділок вона народилася, вівторок і середу зростала, у четвер колодка помирає, в п'ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звичайно, ніхто за нею не плакав, веселі розваги тривали як при "народженні", так і при "смерті".

Після святкування народин Колодки заміжні жінки обходили ті родини, де були парубки, що не поженилися шлюбного сезону впродовж останніх м'ясниць, і прив'язували матерям колодку до ноги. В такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитися, а вже пора мати діток, носити і пестити їх на руках, як і матерям колисати колисочку з онуками. Дівочу колодку оздоблювали барвистими стрічками та паперовими квітками і прив'язували до лівої руки, а не так як хлопцям до ноги. Парубки заздалегідь готувалися до Колодія, від якого можна відкупитися грішми або горілкою, а ще намистом, стрічками чи хустиною. Таким Колодій нагадує: "Не женився єси, то колодку носи!" Ось так, бог шлюбу не лише благословляє подружнє життя, а і карає тих, хто легковажить ним та порушує обітницю. Недаремно Колодій після Масляної забороняє робити весілля. Наші батьки-діди добре знали, що найкраща пора для народження - кінець зими, коли починає воскресати природа. Породіллі до початку польових робіт одужували, дітки трохи підростали і не було якихось ускладнень в хліборобську пору.

Це свято багате веселими та радісними ігрищами. У ці веселі дні довкола тільки й чути голосні вигуки: "Народився Колодій, народився!" Скрізь запрошують Дажбога на гостини:

Ходім, Колодію,

На нашу затію.

Будем їсти, будем пити

Світ Божий хвалити.

Цікавий звичай побутував у селі Варні на Полтавщині. Коли в селі з'являлось позашлюбне дитя (хоч це було на Україні рідкісне явище), жінки дізнавались, хто батько немовляти. На Колодія молодиці йшли до такого парубка, брали його силоміць з собою, а на руки клали "сповиту колодку", проходили всім селом і завертали в двір покритки. Тут чіпляли до ноги колодку, заставляли його вклонитися знедоленій дівчині та поцілувати дитя. Колодку парубок міг зняти лише наступного дня, але перед цим відкупитись від жінок та зробити подарунок дитині чи дати бодай невелику суму грошей.

Раніше, як і тепер, пріоритет вибору дружини належав хлопцеві. Одначе був також звичай, згідно з яким раз на рік (на Колодія) таке право мала і дівчина. Що цікаво - хлопець, до якого сваталась юнка, не міг відмовити їй. Швидше всього цей обряд був далеким відгомоном матріархату.

Орії - діти Сонця. Тому-то і навчив їх Колодій виготовляти сонячні напої. То дуже давня пошана богам, своєрідна жертва їм, щоб вічнів рід синів і доньок могутнього сонця - Дажбога. У часи, коли люди проводжають зиму та закликають весну, Колодій допомагає їм повертати втрачене здоров'я, бо саме тоді людина відчуває загальну втому, безсилля - не вистачає свіжої сонячної садовини та городини. А тому ще ранньої весни, влітку та на початку холодів, коли цвіте та буяє рослинне царство, вміли наші далекі предки готувати Колодіїв напій. Барвистого різнотрав'я в доброго Бога вдосталь: медунка, подорожник, цикорій, яглиця, м'ята, чебрець, липовий цвіт, кропива, деревій, горобина, калина, смородина, аґрус, первоцвіт, підмаренник, верес, материнка... Особливо для сонячного напою відшукуються сонячні рослини, які цвітуть яскравими квітками жовтого кольору. В давнину таємниці приготування божественного напою Колодій довіряв лише вибраним людям: чародіям, ворожбитам, характерникам, бо вони особливі -"знахарські", а тому здатні повертати здоров'я навіть приреченим смертельною недугою хворим. Запалений сонцем Дажбога, очищений вогнем Сварожича, замовлений душею зоряного неба предків медово-сонячний напій спроможний очистити від скверни не лише тіло, а й душу.

Цей священний напій значно додає сил, повертає молодість та спокій. Тож завжди на столі в орія на святі Колодія - і вино, і різні наливки з напоями і горілочка, адже невдовзі найвідповідальніша хліборобська пора, коли треба сіяти, садити та працювати в поті чола. Утаємничені Колодієві напої не складні, їх споживають як дорослі, так і діти. Одних Колодій заспокоює, іншим виліковує нудьгу і безнадію, тугу за втраченим коханням, оздоровлює літніх людей, виснажених сухотами та допомагає хворим на безнадію.

Протягом усіх семи днів наш прадавній народ смакує Колодієві напої. Сьомого дня разом з Колодієм повинні були вмерти усі злі та ворожі сили, а тому в кінці розваг Колодій ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною іскристою добротою. Всі раді йому, цілуються, жартують та співають пісень, бо наближається Свято Дажбожого Великодня!

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки!