Чому віруючі ходять до церкви і цураються природи

Чому віруючі ходять до церкви і цураються природи:

• Клуб по інтересам. Помітив, що до храму не ходять чоловіки похилого віку, а лише старші жінки і бабці, тут вони з користю проводять час у спілкуванні зі священицтвом і собі подібними. Після «приходу» можна зустріти сусідів, потеревенити, поділитися своїми проблемами, попліткувати, почути новини, розслабитися, дати волю емоціям. На свято можна освятити паски, ковбаску, запастися водохресною водою. Постояти на хрестинах, провести небіжчика. Послухати акафісту. Чим не клуб для розваг, як один із варіантів «відвести душу», відійти від «мирьскаго жытия» - клопоту і хатніх справ.
• «Идолища поганыя». В церкві можна навідати своїх кумирів і послужити їм, тобто помолитись богам – Христу, Марії, Єгові, полобизати ікони святих мучеників-заступників а інколи і їхні рештки і тд. В особливих випадках поставити свічку, пом’янути родича, причаститись, висповідатись. Вислужитись перед божими силами і перекласти на них свої труднощі. Чим не ідолопоклонники?
• Рабська сутність. До церкви стало модно ходити на великі свята, так багато людей з’являються тут напоказ відеокамерам, ось стоять політики зі свічками в руках, ось бандити скоса поглядають і зашіптують свої грішки, о ось бізнесмени просять помочі у справах. Тут вони нібито усі рівні перед богами, які їм все прощають: вбивства, насильство, грабіж, крадіжки в особливо великих розмірах. Саме тому світ божих рабів: убивць, крадіїв, аферистів, садистів, такий побожний і релігійний, адже біблійний бог їм все прощає, тут вони відчувають на собі його батіг і приємний смак пряника, милість і всепрощення. Чи вигідна така релігія? Авжеж так.

Природа ж, мовчазна для мертвих духом і багатоголоса для відкритих серцем. Вона не є посередником між вищими силами, вона сама є цими силами. Єство природи звільняє, наповнює, пробуджує, оживляє. В кожному її русі, у лебединому ключі, в схилянні тополь, в тікучості хмар, у шумі листя, у гудінні бджолиного рою, в ранковому світлі, у флюїдах хвойного лісу, у літньому дощі, у громах над гірськими височинами, у нисхідних потоках і в морському бризі можна прочитати весь літопис буття.

Природнім рухом можна насолоджуватись, споглядати його, злитись з ним, читати як книгу, відпочити на його безтурботних хвилях, і це безпосереднє живе спілкування з божеством - Матінкою Землею, що є протиставленням сліпій вірі, книжному писанню, в якому розраду можна знайти лише у чотирьох стінах костелу.

Не кожному під силу виїхати у ліс чи вибратись у поле, зійти до дзеркальних озер, дійти до прохолодного джерела, тому головні боги християн - лінощі і вигода, створили собори та кірхи (будки для відпочинку) які заміняють їм усесвіт. Не уподібнюйтесь їм.