ФСБ Московського патріархату

Пройшло аж два дні, а я й досі не можу збагнути, чому свята для кожного достойного українця (якщо брати глобальніше — європейця) неділя перетворилась на криваву. У цей день порядні люди зазвичай відпочивають після трудових буднів, а багато з них навіть присвячують вихідний справам духовним.

Хтось недільного ранку заходить до золотоверхої церкви, а дехто, як Артем Брезгін, приходить на капище. Та чи можна було збагнути, шо у нашій аж занадто терпимій до різних вірувань та релігій країні, звичайна прогулянка з дружиною та півторарічною дитиною поруч Головного Капища України обернеться ледь пе трагедією.

Я не вправі судити про моральне право та далеко не компетентний, щоб коментувати юридичний аспект будівництва УПЦ МП каплички поруч із розкопками руїн Десятинної, але вочевидь її служителям та прихожа нам там досить таки тісно, і вони зовсім не готові ділитися зручним місцем із рідновірами, яких представляє Об'єднання Рідновірів України (ОРУ). Я розумію, ба навіть уявляю, як дратує ортодоксальних московських священиків сусідство з язичницьким капищем, на якому, до того ж, регулярно проводяться обряди, проте українське законодавство змушує приборкувати особисту ненависть заради нормального співіснування, і часом це навіть діє.

Хай там як, але похмурого ранку 19 серпня, язичники знову прийшли, шоб віддати шану Рідним Богам. З каплички суворо споглядали дійство, та переконаний, журилися через відсутність міжконфесійних контактів, бо некомунікабельність та ігнорування з боку язичників, християни московського патріархату лихо компенсували гостинними криками про те, що "никакого хохляцкого языка нет и нет никакой хохляцкой земли, нет и не будет".

Напевно, все й закінчилося би дружньою сваркою на ґрунті українофобії та ненависті до нашого національного, якби пономар каплички Сергій, за власним висловом "людина божа", не почав вправно орудувати кастетом, доказом чого є глибокі рани на обличчі одного з рідновірів - громадського діяча Івана Івановича Тернового. Далі гарячіше... Охоронець якогось з прихожан дістав пістолет "Форд-17" та без застережень сумління почав стріляти в язичників. Шкода, знання Біблії не дозволяють сказати — це гріх смертельний чи кілька десятиріч в монастирі полегшать пекельні муки молодика.

Не варто навіть описувати розпач дружини Артема, на очах якої чоловіку всадили дві кулі та вже лежачого били чимдуж руками, ногами та різними предметами, за які зазвичай дають кілька років умовно, це не голлівудський бойовик, а справжній христовий похід. Приїхала "швидка" та міліція. Артема відвезли до лікарні. Чисто з журналісткою цікавістю я намагався розпитати пономаря чи довбанув батюшка когось, як в анекдоті, кадилом, але той відмовлявся давати коментарі пресі. І правильно, адже усе сказане можуть використати у суді, а навіть дурню зрозуміло, шо світить "людині божій" далеко не хуліганка.

Здається на ньому жахи кривавої неділі мали скінчитися і зранку Артема виписали з лікарні. Не знаю, чи зарікався він у цей момент ходити із сім'єю на щонедільпі славлення Богів, але часу для філософських роздумів в цього добропорядного та серйозно потерпілого громадянина наче демократичної та правової країни було небагато. Не встиг Артем зібрати речі, як з'явився полковник міліції Олексій Іванович Кірєєв разом з конвоєм та відправив законослухняну жертву бійні, дякувати вищим силам, не по етапу, а для початку до відділку міліції на Прорізній.

Продовження історії не показують навіть у відвертіших бандитських серіалах: пресинг слідчих, допити, відмова пустити до підозрюваного рідних та правозахисників, небажання викликати "швидку", не зважаючи на жахливий стан здоров'я. Лише після погрози членів громади вчинити ґвалт та організувати прес-конференцію прямо у стінах райвідділку, Артема відвезли до лікарні.

Переконаний, варто запитати начальника Шевченківського РУВС пана Петра Тимофійовича Мірошніченка, чи була спроба відібрати фотоапарат у немолодої язичниці, яка залишила великого синця на руці від укусу, чому для всіх оточуючих очевидна річ, шо Артем — жертва ганебної провокації, але цей факт ігнорується правоохоронцями. Хоча на останнє питання відповідь проста — резонансна справа потребує оперативної реакції, а людину, яка щойно встала з операційного ліжка, зробити крайньою надзвичайно легко. Зараз не карають винних. Зараз роблять "терпілами" слабких та беззахисних.

Не лише Артема затисли коліщата каральної машини. Наразі ще четверо молодиків, які навіть не проходили в неділю поруч з Володимирською, 2, знаходяться певно на оздоровленні в ІТУ па Подолі. Можливо молодим хлопцям, серед яких один неповнолітній, сплести лапті швидше, ніж дорослому Артему? Це питання на совісті міліції.

Кожен християнин скаже, що їх покарає Господь. Напевно він покарає й своїх служителів. Адже я зовсім ненароком почув, як глухенька бабуся, думаючи, що шепче, просто волала, питаючи свого батюшку чи пробачать їй Сили Небесні "лжесвідєтєльсво". Батюшка пробачив і всі гріхи відпустив. Сподіваюсь, Бог чи Боги не пробачать.

Залишається гадати, кому вигідне подібне шоу? Для чого людині, яка прийшла з дружиною та малою литипото, накидатися на кільканадцятьох головорізів. Хто не побоявся вдягнути на руку кастет? Хто хоче дограбувати країну, остаточно роз'єднавши її полум'ям релігійної ворожнечі? Хто готовий заради примарних успіхів на позачергових виборах спаплюжити життя ще одній українській сім'ї? Чому деякі прибічники УПЦ МП діяли так нахабно, неначе "господа" джеймси бонди чи просто офіцери ФСБ на спеціальному завданні? Кому заважає наша національна єдність? Чому російські канали відверто провокують і змальовують нам міфічний погром скінхсдами, яких між іншим ніхто не бачив, погром православної церкви? Навіщо, в решті решт, сварити українців та росіян? Висновки робіть самі.