Ідеологічне дерево християнства

Прийшов Волхв до Києва, та й каже людям: "Явилися мені п'ять Богів, кажучи так: "Повідай людям, що на п'ятий рік потекти Дніпру назад, а землям переступати на інші місця, так що стати Грецькій землі на Руській землі, а Руській на Грецькій, і іншим землям переміститися". Тих, хто слухав Волхва, літописець назвав невігласами. Та святий Віщун знав, що казав...

"Грецька" візантійщина, що запанувала в Київській Русі з приходом християнства, дійсно змінила справжнє обличчя нашої землі, перемістила з ніг на голову природне розуміння світу і людського життя.

Про справжню сутність християнської ідеології пише Валерій Ємельянов. Подаємо уривки з його книги¹ в перекладі Світояра.

* * *

Давайте подивимось, що ж принесло християнство протягом тисячі років руським людям на практиці, чим нагородив нас Володимир рівноапостольний?

Головною священною книгою юдеїв є Старий заповіт. Головною священною книгою християн — Біблія, що складається з двох частин — Старого заповіту (близько 80 % Біблії) і Нового заповіту (близько 20 % Біблії). Отже, християнство складає з юдаїзмом практично одне спільне ідеологічне древо, на якому Новий заповіт — лише маленькі паростки й гілочки. На словах християни віками намагаються відмежуватися від юдеїв, навіть довести, що вони, мовляв, антиподи, довести принаймні — два якісно відмінних плода. Християни навіть, не бентежачись своєю "однодревністю" з юдеями, порівнюють юдаїзм зі "зловонієм" а християнство з пахощами. Але як можуть на одному древі сусідити мерзота і прянощі, отрута і ліки? Вже сам факт співіснування на одному дереві повинен був би примусити християн замислитись, але вони, на жаль, не замислюються. Похмуре сусідство їх не коробить, смердюча ідеологія Старого заповіту — спільна для одних і других — їх не турбує, суцільні карно-злочинні біографії біблійних персонажів і паскудні лики цих карних злочинців на іконах — їм не ріжуть очі. Вони протягом століть поклоняються цим юдейським ликам, чують і шепочуть з благоговінням їхні юдейські імена, і це не вражає їхній слух. Більше того, на честь цих злочинців вони самі були названі і продовжують надавати ці імена своїм дітям та онукам. Стався парадокс: жидівські імена Іван, Михаіл, Марія і т. д. стали вважатися чисто руськими, в той час, як багато жидів стали Станіславами, Брониславами, Володимирами і Святославами, викликавши цим у руських та інших слов'ян певні антипатії до своїх власних імен при виборі їх для своїх дітей. Це також один з прийомів, як поганячи своє, насаджувати юдофільство. І цей парадокс — не випадковість, а логічна закономірність християнського юдофільства, християнської інтернаціоналізації...

Близько 1000 років у всіх храмах на всіх службах і при всіх требах славославлять юдейських персонажів щоденно в молитвах, проповідях, піснеспівах, підносячи їх до небес і навіть вище. Себе ж при цьому скидаючи в "преісподню" і навіть нижче. Така традиція опльовування свого життя, своєї історії, своєї культури, своїх великих і славетних діячів незримим корінням сягає християнської інтернаціоналізації.

Таємно (внутрішня молитва) і явно (голосисті диякони) щоденно порівнюють себе руські православні з будь-якого приводу з якимось старозаповітним чи новозаповітним юдеєм, знаходячи подібність в ділах і вчинках, пишаються цим: мовляв, ми також ізральтяни! У середньовіччі називати руський народ "народом ізраїлевим" було особливо втішним для їхнього слуху: згадати хоча б листування Івана Грозного з Курбським.

Наскільки ортодоксальне богослужіння просякнуте юдейським духом, його удаваними "цінностями", самими юдеями, не тільки атеїстам, але й рядовим віруючим важко уявити. Це знали, вірогідно, тільки священнослужителі, але й вони через загальну малограмотність та сліпу некритичність у звучанні літургії не бачили в біблійних юдеях нічого, крім представників високоповажного для християн "богообраного народу". Мовний бар'єр церковно-слов'янської мови, якою відбувається служба, також чимало приховував і приховує. Юдофільський інтернаціоналізм ортодоксального християнства добре маскується і руською, арійською в своїй основі, архітектурою храмів і руським живописом ікон та фресок, лики юдеїв, найчастіше слов'янізовані, тішать око благообразністю, руським різьбленням по дереву і каменю, чеканкою, слов'янською в'яззю і, нарешті, тим, що в церкві присутні переважно прихожани руської національності. Але тим гірший, підступніший від цієї слов'янської за формою церкви її юдофільський безрідно-космополітичний зміст!

Щоб не бути голослівним, звернемось до практичного "руського православ'я". Спробуємо з'ясувати, з чого складається щоденна богослужба християн? Яка питома вага в ній Старого заповіту, тобто чистого юдаїзму? Яка питома вага новозаповітних текстів, тобто юдаїзму, реформованого і злегка причесаного для гоїв? І що ж руського в цьому богослужінні, яка його питома вага?

1. ПОЛУНОЩНИЦЯ починається звичайно для всіх служб: молитва до Св. Духа ("Царю небесний"), Трисвятеє, молитва до Св. Трійці і євангельська молитва "Отче наш". Після такого короткого початку читається старозаповітний Псалтир: псальми Давида №50 ("Облагодетельствуй по благоволінню твоєму Сіон; воздвигни стіни Єрусалиму... тоді покладуть на олтар твій тельців")... Програмування юдофільства — очевидне.

2. УТРЕНЯ. "Початок звичайний. Псалом № 19 ("Хай захистить тебе ім'я бога Яков лева, хай пошле тобі поміч із святилища з Сіону, хай укріпить тебе..."). Далі поруч з іншими віршами в честь ізраїльського бога, тексти зі Старого заповіту... Іноді може читатися до чотирьох канонів. Канон складається з 9 пісень. Розглянемо їхній зміст.

Перша пісня завжди присвячена переможному виходу жидів із Єгипту. Ізраїльтяни і ті, хто зараховує себе до них, щоденно радіють поголовній загибелі єгипетських первістків у людей і худоби, загибелі єгипетського війська разом з фараоном у безодні Червоного моря, прославляючи за ці злодіяння ізраїльського бога, який для християн — бог всесвітній: "Яко по суху подорожував Ізраїль.,, фараона потопляючи".

Друга пісня, що виконується тільки у великий піст, висловлює хвалебні думки про закон Мойсея, про Повторення закону.

Третя пісня розповідає про так зване жидівське чудо: здатність жидівок народжувати дітей (майбутніх великих жидів) без участі чоловіків. Зокрема, оспівується Анна, мати пророка Самуїла, що одна з перших народила великого жида без участі чоловіка.

В четвертій пісні прославляються пророцтва жидівського пророка Аввакума.

В п'ятій — пророцтва жидівського пророка Ісайї.

В шостій руські моляться за своє спасіння, як колись ізраїльській бог врятував жида Іону із черева кита.

В сьомій пісні прославляються три жидівських отрока, яких колись у Вавилоні кинули в огненну піч, але ізраїльський бог врятував їх від неминучої смерті, пославши з неба росу, миттєво загасивши вогонь.

У восьмій пісні прославляється "Бог Ізраїлю.., що сотворив небо і землю".

В дев'ятій пісні оспівується жидівка Марія, остання з вибраних юдейок, що народила сина Ісуса, не пізнавши чоловіка. Перед цією піснею йдуть вірші з євангелія від Луки з похвалою ізраїльському богу за те, що той, нарешті "восприйняв Ізраїль", виявив для нього милість, згідно з обітницею Аврааму і потомству його: жидівка Марія, нарешті, завагітніла для народження очікуваного всім жидівським народом месії.

... Підрахунки показують, що 69 % утрені зайняті чисто старозаповітними текстами, решта компіляції старо- і новозаповітних.

3. ПОВЕЧЕРІЄ. Починається псальмами №№ 4, 6, 12, 24, 30, 90. Далі хор співає "Яко з нами бог..." — старозаповітні вірші, що закінчуються вигуком юдейського псаломщика: "З нами бог, розумійте язици (тобто гої) і покоряйтеся". Далі тропар, символ віри, "Отче наш" і молитва. Потім псалми №№ 50, 101 і знову молитва, складена юдейським царем Манасією: "Господи (Яхве) вседержителю, боже отець наш, Авраамів і Ісааків та Іакова і сімені їх праведного,,, праведні перед тобою тільки Авраам, Ісаак, Іаков та сім'я їхнє". Отже, це вже відвертий расизм "боговибраних", закріплений в принизливому визнанні руських людей що вони принижуються перед "сіменем ізраїлевим". Після "Отче наш", тропар, невеличка молитва, знову псальми №№ 69, 142, славословіє на честь ізраїльського бога, знов молитва і отпуст. Отже, всього 70 % повечерія зайняте старозаповітними текстами, а решта — компілятивними...

В цілому, статистична частина, як ми бачимо, лише до 15 % складається з новозаповітних текстів, тобто безпосередньо християнських, решта 85 % — тексти чисто юдейські — ті ж, що читаються в синагогах. Отже, звичайна щоденна служба на 85 % синагогальна! Юдофільський християнський інтернаціоналізм тут переважає...

Молебен на новоліття (новий рік) починається псальмом № 64: "Тобі подобає, боже, пісня — в Сіоні, а молитва — в Єрусалимі..."

В сучасному становищі,... особливо шкідливе вже чисто практичне значення має молитва про війну... в молебні на випадок війни співаються жидівські тексти "Яко з нами бог, покоряйтесь язики" (тобто покоряйтесь нежиди — гої). Бог, до якого звертаються в разі війни руські християни, ніхто інший, як жидівський бог Яхве. Саме він так і називається у Старому заповіті мовою оригіналу — іврит. Раніше при всіх минулих війнах цей факт особливого практичного значення не мав: зрештою руські люди могли чекати, що у відповідь на їхню молитву юдейський бог Яхве допоможе їм здолати татар, турків, а особливо нїмців-фашистів, які ставили за мету фізично винищити "боговибраних". Тут природньо було чекати, що заради спасіння цей жидівський бог і руським допоможе. Але на що може сподіватися руський християнин, читаючи молитву юдейському богу, прохаючи перемоги над любими цьому богові жидівськими банкірами, промисловцями і т. д., що стоять біля пульту керування НАТО? Як же тоді молитися Аврааму, Ізраїлю, Мойсею та іншим з ними? В подібній ситуації християнин не може не зрозуміти, що в цей момент віруючі юдеї по обидва боки лінії фонту будуть просити про перемогу над християнами у свого бога, який саме їх вибрав і тільки їм в багаточисленних місцях старого заповіту обіцяє перемогу над усіма гоями і встановлення всесвітнього юдейського панування.

... Християнський інтернаціоналізм — це відмова від Яви в очікуванні Нави, Але це для дурнуватих гоїв! Юдеї закликали їх до відмови від благ земних, щоб самим дісталось більше на цьому світі. Саме в цьому відмінність юдаїзму від християнства.

¹Емельянов В. Десионизация. — М. , Витязь, 1995. С. 43-58. Скорочено.