Хто такі волхви?

«Заворожи мені, волхве» — перший рядок одно­йменної поезії Т.Г. Шевченка, відомої також під назвою «Пустка». Поезію присвячено великому російському ак­торові М.С. Щепкіну, з яким Т.Г. Шевченка все життя зв'язувала велика дружба.

Заворожи мені, волхве,
Друже сивоусий!
Ти вже серце запечатав,
А я ще боюся.
Боюся ще погорілу
Пустку руйнувати,
Боюся ще, мій голубе,
Серце поховати,

— так звертається Т.Г. Шевченко до М.С. Щепкіна, якого образно називає волхвом. Написана в 1849 р., ця поезія була надрукована лише в 1861 р. у журналі «Основа» під назвою «Пустка». Вірш має кілька варіантів, але кожен із них неодмінно починається рядком «Заворожи мені, волхве».

З лексикографічних джерел довідуємося, що волхв — «у давніх слов'ян: старий мудрець, віщун, чарівник, зна­хар». Наші далекі предки вірили, що деякі жреці вміють пророкувати майбутнє, лікувати хвороби замовлянням, чаклуванням тощо. Таких людей вони називали волхвами.

Волхви були неодмінними учасниками всіх культових обрядів давніх слов'ян.

Засвідчуючи слово волхв як старослов'янське, Етимологічний словник української мови пов'язує його із дієсловом волхвовати із значенням «бурмотать». Семантичними паралелями до нього виступають старослов'ян­ське балии (знахар, лікар) від баяти (говорити) і застаріле українське шєптуха (та, що, чаклуючи, промовляє наго­вір, нашепт, приворот) — від дієслова «шептати».

Слово волхв закріпилося у крилатих висловах біб­лійного походження «Поклоніння волхвів», «Дари волхвів».

У «Русско-малороссийском словаре» Євгена Тимченка (1887 р.) фіксується ціле словотвірне гніздо: волхвованіє, волхвоватєль, волхвоватєльниця, волхвовать. Як бачимо із словника, на українському грунті слово волхв і споріднені з ним слова набули побутових значень, дещо втратили урочистість. Так, наприклад, волхвовать тлума­читься тут як: «ворожити, чаклувати, віщувати, чарувати, відьмувати».

У сучасній мові це слово вживається як історизм при описах життя давніх слов'ян. Так, наприклад, у історично­му творі Ю. Опільського «Іду на вас» (Львів, 1958) чита­ємо: «Перед капищем сидів на камені у білій одежі ста­рий волхв з сивою бородою, у вінці з терна, бо терни — це прообраз блискавки». А ось гумористичні рядки із журна­лу «Перець»: «Раптом Пилип прокинувся, зробив, мов сновида, кілька непевних кроків і віщим голосом древ­нього волхва прорік: «Копайте тут!».

Художня література фіксує образне вживання слова «волхв». У творах Т.Г. Шевченка, зокрема, у такому вжи­ванні слово «волхв» зустрічається два рази (у згаданій поезії і в російських повістях).

Образне слово волхв щодо М.С. Щепкіна сприймається насамперед у значенні «людина, що заворожує своїм талантом», «чарівник сцени». Стилістичний ефект такого образного вживання підсилюється тим, що саме в час написання згаданої поезії М.С. Щепкін грав у п'єсі І.П. Котляревського «Москаль-чарівник», яка побудована на сю­жеті чаклунства. Проте таке лише тлумачення образного вживання слова волхв у названій поезії було б вузьким. Вся гра семантичних відтінків цього слова розкривається у рядку «Заворожи мені, волхве». Не заворожи мєнє (тоб­то, зачаруй грою), а заворожи мєні, тобто «поворожи, роз­крий таємницю майбутнього, скажи, що робити» — з цими словами звертається Т. Г. Шевченко до друга.

Таке тлумачення підтверджують рядки поезії:

Стань же братом, хоч одури,
Скажи, що робити..

Не випадково молодий Шевченко звертається до сво­го друга сивоусого (Шевченкові було тоді 30 років, Щепкіну — 56) з таким проханням. Напередодні знайомства із Щепкіним, у 1843 р., Т.Г. Шевченко вперше після звільнен­ня із кріпацтва поїхав на Україну. Після 14 років розлуки він побачився з рідними братами і сестрами у кріпацькій Кирилівці. Його почуття міг зрозуміти теж колишній кріпак М.С. Щепкін, у якого поет просить поради: як знайти сонцє правди. У цьому ж 1844 році Т.Г. Шевченко звертається до М.В. Гоголя:

Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.

У душі великого Кобзаря зріють гнівні рядки поеми «Сон», яка теж була написана у цьому році.

Ідейно-художня навантаженість, експресивний заряд слова волхв і всієї фрази «Заворожи мені, волхве» ство­рюється асоціативними зв'язками слів заворожити і волхв, перехрещенням їх значень (пор. одним із значень слова заворожити є «передбачити майбутнє», а слова волхв «провісник майбутнього»).

З цього приводу Ж. Вандрієс зазначав:

«Слово ніколи не виринає у нашій свідомості самотньо... Навіть коли тіль­ки одне слово в одному значенні присутнє у нашій свідо­мості, то інші, що залишаються в тіні, маса понять і емоцій, пов'язаних з ним найтоншими нитками, щохвилини готові увірватися в нашу свідомість».

Шевченківський вислів «Заворожи мені, волхве», що став усталеним, як засіб експресії вживає письменник О. Сизоненко у своєму збірнику публіцистичних зарисовок «Мить і вічність» про своїх попередників-класиків. Про мову творів М. Коцюбинського він пише: «Кожного разу зітхаю, закриваючи його томик чи відкриваючи його, бо все сподіваюся збагнути, як він оте робить. І згадую Шевченкове: «Заворожи мені, волхве». Прозу Коцюбинського О. Сизоненко називає ворожбитською, чаклунською. Ці епітети випромінило слово волхв.

Шевченків вислів у такому стилістичному використанні оновлюється, породжує нові асоціативні зв'язки, набуває нових авторських відтінків. «Розкрий мені таємницю свого чаклунства — своєї творчості», — так треба розуміти її.

Зацікавлює сам прийом використання відомих образів для створення власних, для підсилення експресії.

Ідейно-змістова насиченість ужитого Шевченком вис­лову, асоціативний зв'язок слова волхв і сьогодні приваблюють художників слова, надихаючи їх на пошуки нових граней, нових нюансів думки.