"Кого благаєте, благії раби незрячі, сліпі?" Т.Г.Шевченко

Історію про хрещення України-Русі започаткував київський монах Нестор-літописець. Він написав, що князь Володимир дав наказ: «Велю завтра хрестити, а хто не прибуде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». Киянам наказано від греків віру приймати, а ті, що відмовлятимуться «будуть позбавлені майна і покарані смертю».

Монах і письменник Іларіон — приятель князя Ярослава (сина Володимирового), автор твору «Слово про Закон і Благодать», будучи добре обізнаним з кривавим хрещенням, в 1037 році (22 роки після смерти князя Володимира) написав, що Кияни були «застрашені і не любов’ю, но страхом повелівшому крещахуся», хрещення було з властію спряжено.

Який сатанинський наказ. Коли не станеш на коліна перед чужеземним божеством, то заберуть у тебе корову, коня, вівцю, заберуть хліб і хатину, і покарають тебе, жінку і дітей твоїх смертю. В самому Києві нагляд дружинників був настільки сильний і дійсний, що не бажаючі хреститися не могли сховатися і примушені були або по неволі хреститися або рятуватися втечею, або підлягати смертній карі.

Святощі града Кия, вчора натхненно славлені в молитвах і піснях, сьогодні князь (одягнувши грецьку одежу і отримавши від греків грецьке ім’я Василій) наказав палити, наказав рідне знищити, зрубити під корінь древню віру предків — Язичництво. «Вчера чьстимъ, а днесь поругаємъ». «Греки налєзша на Русь і творяща злая». Українців-Русів не питали: «Люди згідні ви чи ні?». Охрестили як скотину. Хіба скотину питають? Запрягають, показують їй батіг, і вона тягне воза.

Араб аль Марвазі про хрещення русів:

«Коли вони навернулися в християнство, віра їх притупила їхні мечі, двері видобутку закрилися перед ними, і вони повернулися до нужди і бідності, скоротилися у них засоби для існування».

Греки постійно вторгалися на землі України-Русі і свої вторгнення вважали «божою благодаттю». Коли Українці-Руси йшли, щоб помститися, вони рекли «що варвари творять зло». У Нестора-літописця читаємо, що імператор Візантії казав сестрі Анні (нареченій князя Володимира): «Скільки то зла створила Русь Грекам».

Після хрещення, християнська віра винищувала місцеву язичницьку (національну святиню). Залишки язичництва, народні вірування підлягали «духовному» судові. І церковним уставом була кара:«От девяти до сорока ран» тому Українцеві-Русину, який відмовляється класти доземні поклони іконі Діві-Марії і навчає молодь колядувати й щедрувати. У Церковних Настановах читаємо:

«Хто колядує уроди Боже жито, пшеницю, хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей».

«Хто під час причащання вино з рота на долівку пустить 40 днів посту на хлібі й воді».

«Перед хрещенням дитини мати не повинна їсти вісім днів ні м’яса ні масла. І ніхто не повинен їсти разом з тією жінкою яка народила дитину, вона не чиста».

«А хто неприхильно говорить про Євангелію, тому анатема».

«А хто двома пальцями не хреститься, хай буде проклятий»

«Хто з жінкою має статеве життя в п’ятницю, суботу чи неділю, в того народиться розбійник, або розпусник, і такі родителі повинні два роки щодня бити по 100 поклонів перед святими іконами»

«А хто у піст сміється, грає на сопілці, тому 300 поклонів відбити перед святими іконами»

Після анатеми:

«Єреї-греки заводили такі візантійські практики, як відрубування рук, виколювання очей та відрізування вух. Градники срутили назад руки великому мудрецеві – волхвові Дудикові. Репрезентант христолюбної візантійської культури єпископ Лука (Федір): «Медляно почав відрізати вуха і носа», «Урезаша Дудикові носа і обє руце отсекоша».

Таких кар Україна-Русь не знала — це вплив Візантійської культури. Так само не знали наші предки кари смертної, і тільки завдяки грецьким духовникам пробували її деякі князі завести замість прогнання. І терпимість та виключність релігійна не була по душі нашим предкам.

Візантія подбала, щоб «Єпископат на Русі складався з греків». Греки на Русі підняли бунт проти Русі. Вони оголосили, що Смолятич — «Антихрист, паганин»: «Понеже Смолятичъ не поминаєши Патриарха, онъ волкъ еси». Отже, коли Русин на рідній землі хоче бути вільною людиною, «онъ волкъ еси».

У «Синопсисі» вчені монахи написали, що Малороси і Великороси єдин народ з однією історією. І тепер не Київ, а Москва є столицею всія Русі. І цар Олексій повернув собі Київ як «законну прабатьківську вітчизну». Україна-Русь розділена. На Правобережжі панують Польські наїзники. Вони обвішані хрестами. Вони, як пише Т. Шевченко, «не пагани, а настоящі християни». Християни в ярма запрягають християн. І ними орють ниву, називають їх бидлом. І роблять обмін: один бере пару мисливських собак, а другий йому за собак дає у власність християнську родину (тато, мати, діти, бабуся).

У 1784 році архієрей Самуїл Миславський (Київський Митрополит) заборонив в Україні в школах вивчати українську мову: «вона тхне паганством», «оскорбляє Господа Ісуса Христа». І дітей в Україні навчали мовою Московською, «по правилам напечатаным в Москве».

У 1837 році греко-католицький митрополит у Львові арештував «Русалку Дністрову» (перший журнал-альманах українською мовою). Холопською мовою виданий журнал може в холопів розбудити вільне мислення, може обадьорити їхні почуття.Поет-великомученик Василь Стус писав: «Прийняття християнства з Візантії було помилкою шкідливою для українського народу», «величезна брила духовного християнства впала на юну душу», «жертвою православія ми є найбільшою».

Упорядник: Алєсь Яснооk