Мітологічні персонажі і Бог Велес

В цій статті описуємо мітологічних персонажів, які насправді не мають жодного відношення до дітей. А саме: “святий”Миколай, Санта Клаус, Дід Мороз. Проаналізуйте їхні біографії з точки зору “своє-чуже” і “святість чи юродство”. А тоді поміркуйте, яке свято варто святкувати і про кого можна розповідати позитивне Вашим дітям і внукам.

“Святий” Миколай.

Він не такий:  

 А такий: 

На світлині канонічне зображення “святого” Миколая,  єпископа Миколая (Мерликійського).  Народився цей  персонаж на території сучасної Туреччини, через те такий “чорнявий”. Жодного відношення до України, дітей, та подарунків не має.  Не викликайте дух  цього юродивого, щоб не лякались Ваші діти! Українським малятам подарунки носить Бог Велес!(Від редакції)

Чим “прославився” насправді “святий” Миколай.

 У 325 роцї, в селищі Нїкея – щоб устійнити одне розуміння «хто такий Ісус Христос» – було скликано Перший Собор Нїкейський. На собор в Нїкеї (150 км на південь від Константинополїсу) прибуло 318 єреїв, очолив собор імператор Константин, який, не вважав себе християнином; ще були сильно устійнені поняття, що християнин – значить раб. Єрей Аріус (кандидат на єпископа) почав на соборі переконливо доводити, що «Бог-Отець» старіший за «Бога-Сина». Єпископ Миколай (Мерликійський) почав переконливо доводити, що «Бог-Отець» і «Бог-Син» ровесники (однолїтки). Аріус твердив, що не має потреби у віру Христову впроваджувати поняття про «Сьвяту Тройцю», бо це є явне повернення до паґанїзму. Єпископ Миколай настирливо пропаґуючи запровадження у вірі Христовій твердження про «Сьвяту Тройцю», вирішив вжити силу, на соборі він жбурнув цеглину на Аріуса. Коли закривавлений Аріус оговтувався, Миколай зі своїми колегами зірвав з нього ризи і вирвав з його рук «Євангелію». Прихильники єпископа Миколая переконали імператора Константина, що узаконення поняття про «Сьвяту Тройцю» особливо вигідне не так для віри Христової, як для імператора. Чому? Тому, що коли буде тепер на соборі проголошено, що Ісус є Богом, то влада імператора в церквах вважатиметься «Божою установою»: Константин буде у вірі Христовій проголошений заступником Бога на землї. Більшість єреїв проголосувало за позицію єпископа Миколая, так Ісус Христос (помазаник Божий) став Богом.

Санта -Клаус.

Звичайна копія того ж таки “святого” Миколая.

Сучасного Санту придумав у 1823 році Клемент Кларк Мур. Власне Мур у поемі «A Visit From Saint Nicholas», більше відомій як «The Night Before Christmas» (Ніч перед Різдвом), першим зобразив Санта-Клауса як життєрадісного немолодого ельфа. Поет також запряг у сани Санта-Клауса північних оленів[5].

Теперішній Санта-Клаус — це веселий дідусь з білою бородою та в червоному тулупі з червоним капелюхом. Він літає у повітрі на казкових оленях та влазить через димарі до будинків, щоб дарувати дітям і дорослим подарунки. Теперішнім образом Санти послужив рекламний персонаж компанії Кока-Кола, який так сподобався дітям своїм виглядом, що саме цей персонаж став основою для створення всесвітньовідомого Санта-Клауса.

Прийнято вважати, що пересувається Санта-Клаус на санях, запряжених оленями:

Дешер («Стрімкий»),
Денсер («Танцюрист»),
Пренсер («Гарцюючий»),
Віксен («Злісний»),
Комет («Комета»),
Кюпід («Купідон»),
Рудольф (від нім. Та голланд. «Грім») і
Бліксем (від гол. «Блискавка»).

Кампанія проти Санта-Клауса.

У XVI ст. Лютеранська реформація скасувала шанування святих, у тому числі й день пам’яті Святого Миколая. Особливо люто спогади про нього викорінювали в Голландії, де у присутності дітей урочисто спалювали образ святого на багаттях. У день пам’яті св. Миколая заборонено було випікати пряники й робити подарунки дітям. Протестанти оголосили святителеві справжню війну. Але святий і його свято були настільки популярні, що завдання примусити забути його було неможливим. Люди стали шанувати його таємно. У Голландії ім’я святого — Saint Nicholas стали вимовляти як Sinter Klaas.

Побачивши, що заборонні заходи не приносять бажаного результату, протестанти вирішили перенести дарування подарунків дітям на Різдво, але при цьому ім’я святителя прагнули викреслити з пам’яті. Збереглося письмове напучення одного з протестантських пасторів XVII ст., що докоряє батькам, які дарують на Різдво подарунки своїм дітям від імені Святого Миколая: «Ви акцентуєте увагу дітей на імені святого, тоді як ми знаємо, що не св. Миколай, а Немовля Христос подає нам все благе для душі й тіла, і Він один, до кого ми повинні звертатися».

З американським Сантою ведеться боротьба в Росії, розпочата ще радянською владою у 1940-х роках.

На рубежі ХХ — XXI ст. спочатку в Німеччини, Австрії і Швейцарії, а потім у Східній Європі розгорнулася кампанія, що закликає ігнорувати Санта-Клауса як втілення комерціалізації щодо релігійної події. У грудні 2002 р. видавництво «Daily Telegraph» писало, що в Словаччині й Чеській Республіці Католицька Церква видала офіційні рескрипти із закликом «заборонити» Санта-Клауса. Натомість, у Чехії й Словаччині подарунки на Різдво приносить Єжішек (новонароджений Ісусик). Не «можна допустити, щоб ця особа замінила собою Ісуса», — заявила словацькій газеті «Pravda» Маріан Ґавенда, оголосивши точку зору вказаної церкви. «Санта-Клаус є комерціалізацією Різдва. Церква зовсім не проти того, щоб люди купували подарунки як такі, але подарунок не повинен підмінити собою нашу любов один до одного, і саме любов — суть цього святкування. Давайте не допустимо, щоб у нас вкрали Христа». У німецькомовних країнах друкувалися наклейки «Зона, вільна від Санта-Клауса», а на вулицях роздавали брошури, які по-протестантськи нагадували, що традиційний розносник подарунків — Christkind, Немовля Христос, а зовсім не білобородий, у червоному каптані іммігрант з Америки.

Дід Мороз

В українській традиції Мороз шанувався, як природна стихія. Звичайно, ніякої Снігурки в нього не було, а подарунки роздавав Бог Велес, свято на честь якого святкуємо 6 грудня. Все інше-у запропонованій статті, яка яскраво показує, які потворні події ми поки що відзначаємо, через тупе і безтямне втручання іудохристиянства у чужі культури і традиції.

( Коментар від редакції).

Йолка, Дід Мороз, та Снігурочка.

Звичай вбирати ялину (не сосну) народився у північній Європі.
Петрушка перший (цар москалії) силоміць запровадив у започаткованій ним “російській імперії” цю “рускую традицію”, привіз цей звичай з свого європейського ходіння.
У прадавніх КЕЛЬТІВ був ОБРЯД. Друіди вважали, що ялини – це домівки лісових духів.
Духи, звісно, потребували і жертви. Тому в означений час друіди “наряджали ялину”, тобто розвішували тельбухи жертовних тварин на гольчатих гілках ялини, і звертались до лісових ДУХІВ, шануючи їх таким чином.
Звичай поширився по північним народам.
Потім, коли прийшло християнство, цей звичай попи заборонили. Та люди все рівно продовжували, тільки замінили нутрощі тварин на стрічки і кулі з дерева, та “святкували” цей давній обряд на християнське, так зване, “різдво”, що теж ісусістами було передрано з культури дохристиянської.
22, 23, 24, грудня – дні зимового сонцестояння, до якого хитродупі вигадувачі мороки для гоїв прив’язали “народження” іудейського “царя”, який став “богом”.
А от “добрий дєдушка Мороз” відомий став тільки після публікації казки “Мороз Іванович” (літературна обробка народного сказання “Морозко”), яку написав Одоєвський у 1840 році.
В народному сказі “Морозко” річ йде про НЕДОБРОГО СТАРЦЯ, що так схожий на кельтського (так, знов же ж Кельти) Великого Старця Півночі.
Джерельний прообраз “Діда Мороза” зліплений з західного “Санта Клауса” (христ.) та друідського божества – Великого Старця Півночі, повелителя холоду, завірюхи, і льодових просторів.
От тільки є визначальна різниця між божеством норманських народів, та вигаданим літературним персонажем.
Справа в тому, що Великий Старець, який теж ходив з мішком, НЕ ДАРИВ ПОДАРУНКІВ, а, НАВПАКИ, збирав недодані ЖЕРТВИ, а посохом карав винних у цьому недодаванні.
Коли в кельтському поселенні вранці знаходили замерзлу в своїй домівці родину, люди знали, що в той дім завітав вночі Великий Старець Півночі, і саме після цього візиту в хаті залишились льодові мертвяки.
Щоб відкараскатись від “уваги” Великого Старця до поселення, друіди віддавали йому загальну жертву – НЕЗАЙМАНУ ДІВЧИНУ, яку обирали серед “неплатників”. Її роздягали і у лютий мороз (!!!), прив’язували до ЯЛИНКИ (знов та ж сама ялинка) до ночі. Вранці її, вкрите інеєм, тіло, вказувало, що Великий Старець Півночі задовольнився дівчиною, забравши її дух собі.
Та, якщо, а таке й траплялось, вранці дівчина була ще жива… БІДА для поселення гарантована. Тоді – або нова жертва, інша дівчинка, або все поселення знімалось і йшло геть з цієї місцевості.
Ця нещасна – прообраз відомої нам “веселої Снігуроньки”…

Бог Велес.

15 корочуна (6 грудня) – свято Велеса осіннього. Це свято найбільше полюбляють діти, адже слухняним діткам Велес приносить гостинці і дарунки. Випікають спеціальне печиво для дітей, пригощанням були також солодощі, яблука, горіхи. Горіх є сакральним деревом українців, деревом Велеса, який є  Богом знань, мудрості, багатства і міцності, «міцний горішок» – кажуть про сильну людину. Супроводжує Велеса в цю пору року його внучка Веселинка, що звеселяє діток піснями і дарунками. Ще Велес сходить вночі по місячній стежці на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду, дітям дарунки та ласощі, а дорослим нагороду за працю на праведному шляху, знання та життєвий досвід.