Молитви до сонця в творах українських письменників

Я повний приязні до Сонця і йду просто на нього, лице в лице. Повернутись до нього спиною — крий Боже! Яка невдячність!

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: Сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?

Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, Сонце, твій теплий цілющий напій, п'ю, як дитина молоко з матерніх гру­дей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій й. п'янію від нього.

Я тебе люблю. Бо... слухай:

З тьми "невідомого" з'явився я на світ, і перший віддих, і перший рух мій — в темряві матернього лона. І досі той морок наді мною панує — всі ночі, половину мого життя стоїть він між мною й тобою. Його слуги — хмари, гори, темниці — закривають тебе від мене — і всі троє ми знаємо добре, що неминуче настане час, коли я, як сіль у воді, розпущусь в нім навіки. Ти тільки гість в житті моїм, Сонце, бажаний гість, — і коли ти відходиш, я, хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрвер­ках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене—твою подобу, даю наймення їй "ідеал" і ховаю у серці. І він мені світить.

Дивись же на мене, Сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для кома­риного жала... (Я себе ловлю, щодо Сонця звертаюсь, як до живої істоти).

(Коцюбинський М. INTERMEZZO)

— Сонце преясне! — сказав він (Захар Беркут — ред.).—Ти, благотворне, вольне світило, не слухай тих огидних спів, які осмілився сей чоловік (Тугар Вовк — ред.)сказати перед твоїм лицем! Не слухай їх, забудь, що вони сказані були на нашій досі й помислом таким не оскверненій землі! І не карай нас за них! Бо безкарно ти не пропустиш їх, то знаю. І коли там, у тім Галичі, довко­ла князя наплодилось багато таких людей, то ти зітри їх із лиця землі, але за кару не погуби разом із ними всього нашого народу! (виділення тексту—ред.).

(Іван Франко. Захар Беркут)

 Джерело: журнал "Сварог", №10, 1999