На межі Яви і Нави. Велес.

Вночі Велес іде по Сварзі,
По молоці небесному
Іде до свого чертогу
І в зорях сідає до Воріт.
Там ми ждемо його
Щоб славоспіви почати
І славити Велеса
Од віку і до віку.
І славимо його храмину
Яка блищить огнями многими
Як жертовниця чиста.
То Велес навчив праотців наших
Орати землю і злаки сіяти
І жати віна-вінча (злаки)
На полях страдних
І ставити Снопа до огнища
І чтити його як отця Божого

«Велесу цю книгу почестимо, - говориться в літописі, - Богу нашому, який є прибіжище і сила…». «Велес книга», якщо судити з того, що дійшло до наших часів, була зводом літописів і славнів. І присвячена Велесу, котрий був покровителем кожної вміло зробленої справи.

Велес є Божеством прадавнім. Він охоронець тварин, і допомагав людям в полюванні лише тоді, коли звіра вбивали задля необхідності, а не задля розваги. Присвяченими йому тваринами були ведмідь і тур, тобто Велес опікувався як мисливцями так і скотарями.

Оскільки худоба в певний час була ознакою багатства, Велеса прозвали «скотьїм Богом», тобто Божеством добробуту. Вшанування Велеса було великим – у присягах, відзначених у літописах, його ім’я стоїть поруч з іменем Перуновим.

Багатство наших предків не виникало з повітря. Його потрібно було заслужити або працею на полі, чи біля худоби, або будь-яким іншим ремеслом. Велесова храмина, або, як її ще називали «Турова божниця» знаходилася на ремісничому і купецькому Подолі града Києва. Велес був і покровителем співців, бо духовна праця вважалася тоді такою ж роботою, як і всяка інша і часто приносила багатство. У скандинавів скальд за вміло виконану хвалебну пісню міг отримати від володаря золоту річ, варту маєтку. Напевне, подібні звичаї існували і в Русі, принаймні «Слово про Ігорів похід» називає одного з провідних співців тих часів «Велесовим внуком», котрий міг грати так, що струни його гусел «самі князям славу рокотали».

Як опікуна землеробів, який навчив людей обробляти землю, Велеса вшановували і опісля прийняття християнства. На полі для нього залишали незжатий жмут колосся – «Богу на бороду». В деяких місцях України цей жмут звався «Велесовою бородою» ще в 20-му столітті. 
Велес був єдиним Божеством, запозиченим фіно-уграми у слов’ян. Вірніше – культ Велеса напевне злився з культом якогось місцевого Божества, котре мало своїм тотемом ведмедя. Зберігся переказ, що біля ріки Шексни було капище Велеса, жерці якого намагалися не допустити заснування тут княжого міста Ярославля, а в 11-му столітті «Чудський кінець» міста Ростова ще вшановував кам’яний образ Велеса.
Окрім свого покровительства живим істотам у світі явному, Велес є провідником душ померлих з Лук Сварожих через Наву-потойбіччя знову у явний світ. Згідно «Велес Книги» він приносить у цей світ отрочат, даючи роду ще одне багатство – дітей.

В сучасному рідновірстві ставлення до Велеса досить неоднозначне. В російській рідновірській літературі вже доволі сильно розповсюджена думка про причетність Велеса до темних Богів. Ставиться знак рівности поміж Велесом та Чорнобогом, Велеса називають Богом підземного світу, а також Змієм-супротивником Перуна-Індри.

Відомий російський історик Б. Рибаков називав подібні паралелі, вперше виведені істориками Івановим та Топоровим «надуманими і бездоказовими». Дійсно, всі вони основані на співзвуччях і збігах імен ріжних Божеств. Вала та Врітра, ведійські вороги Бога Індри дійсно мають змієвидну форму, але вони не мають жодного стосунку ні до скотарства, ні до землеробства, ні до тим більше красних мистецтв. Загадковий демон Вала допомагає сховати вкрадених у Індри корів, і на цьому його причетність до плекання худоби закінчується. Грізний же змій Врітра, супротивник Індри, теж «не був помічений» в допомозі людству. І з Велесом вони не мають нічого спільного, навіть в звучанні імен.
Литовський Бог Велс, на якого часто посилаються ті, хто вважає Велеса Чорнобогом, був Богом-опікуном мертвих, чим подібний до слов’янського Велеса, котрий приводить із Нави душі отрочат. Християнство зробило з цього Божества Вельняса-чорта, що не дивно – перетворення язичницьких Богів на демонів цілком в християнській традиції. Погано тільки, що подібні «надумані паралелі» тиражуються сотнями й тисячами книг на рідновірську тематику, і серйозних, і навіть в жанрі «фентезі» (М.Семенова). Можливо через це ім’я Велеса використовується в рідновірських славленнях не так часто. 

До Велеса звертаються за допомогою люди, котрі прагнуть владувати своє життя, тобто бажають мати матеріальні статки і духовні багатства, зароблені чесною працею. Сила Велеса допомагає будь-якій людині, котра вперто і наполегливо домагається свого. Велес – це Божество, котре опікується всіма людьми натхненої праці: від ремісника до вченого, і від хлібороба до письменника. Також Велес дбає про чесну торгівлю і прибутки від неї. І, провівши людину по явному світу, він же допомагає їй не розгубитися у Наві і дістатися, якщо вона на те заслужила, Лук Сварожих.

«І маємо глядіти
Степи Райські в Сварзі
Яка є синя
І та блакить іде
Від Бога Сварога
І Велес іде правити 
Отарами їхніми
І йдуть на злаки води живі..»