Осмислення реальності

Людина знаходиться на межі двох світів: зовнішнього – видимого – матеріального, і внутрішнього – прихованого – духовного. Людина сприймає зовнішній світ п’ятьма органами чуттів, але всередину себе, в глибину свого серця зазирає всякий мудрий, хто прагне осягнути істину. Все, що видиме – смертне; все, що приховане – живе вічно.

Духовне мислення осягає світ, як такий, що має природу Єдиного; матеріальне мислення сприймає світ з кута зору самоусвідомленої частки. З матеріальної точки зору: все, що народжене – має померти. З духовної точки зору – ми існуємо тепер внаслідок того, що наша свідомість мала існування і до народження тіла, а також продовжить своє існування і після смерті матеріального тіла, оскільки наша самосвідомість є невіддільною часткою єдиної Вищої Свідомості, з якої вона виникла, і, врешті-решт, повернеться в праматеринське лоно знову. Отже, наше мислення має дві категорії світосприйняття: духовне і матеріальне. Одне ми вважаємо тонкого плану мисленням, а друге – мисленням грубого плану. Матеріальне мислення оперує з недалекими категоріями причинності і наслідків, а духовне мислення – з далекоглядними. Це як дистанції в легкій атлетиці – спрінт і марафон. Спрінтер ефективний на короткій дистанції, але в цілому марафон програє. Так і матеріальне мислення: здатне сприяти досягненню успіху в побутових накопиченнях, але в підсумку програє далекосяжному духовному мисленню в осягненні сенсу життя.

Духовне Світло сходить до нас згори. Воно освітлює наші чуття і піднімає нас по сходинках щастя – це Шлях Праведності, який веде до Бога. Людина, душа якої не обтяжена неправедністю, має щасливі ознаки: шляхетна постава, спокійний і впевнений погляд, легка усмішка, тонка чуттєвість, доброзичливість, оптимізм, міцне здоров’я і внутрішня сила.

Внаслідок надання переваги видимим проявам матеріальної природи, чуттєвість такої людини грубшає, і система цінностей хилиться в сторону задоволення его-бажань. Прагнення задовільнити власні потреби ніколи не припиняється внаслідок досягнення бажаного – воно, як від возливання масла у вогонь, лише більше і більше розгоряється. Через те, якщо перестає працювати самоконтроль почуттів і самообмеження доцільно необхідного, виникає загроза переходу межі дотримання праведних засад. Спрацьовує приблизно такий механізм мислення: «Якщо це вигідне мені, то це і є правильно». Але Закони Всесвіту невблаганно єдині для всіх. І та часточка Божої Свідомості, що вкладена в серце кожної втіленої істоти чистим голосом совісті каже нам, що, не дивлячись на наші розумові виправдання, такий вчинок є неправедним. Але людина вже не хоче чути той голос совісті, і переступає межу Праведності. Зовні начебто нічого не змінилось. Бажаний результат досягнуто, свідків порушення праведності немає, докори сумління подолано аргументами власного розуму.

Але виникає двуликість, роздвоєність свідомості, виникає внутрішня суперечка, людина втрачає духовний спокій. Здійснена неправедність засіває зерна майбутніх страждань.

Вони ще довго будуть проростати, але по мірі накопичення і дозрівання неодмінно дадуть плід наслідків неправедних діянь, який стане проявленим і в любому нам матеріальному світі. Але оскільки ці наслідки будуть віддалені від першопричини, то людина з короткозорим матеріалістичним мисленням не буде здатною побачити цей причинно-наслідковий зв’язок. Для неї все станеться як грім серед ясного неба. І лише пролунає страшний зойк страждання: «За що???»

Все, що з нами трапляється, до того як статися – було посіяне нашими справами, словами, думками. Егоїстичне мислення породжує порушення інтересів і втручається у життєвий простір інших, внаслідок чого виникає негатив і біль Єдиного Цілого. Негатив притягує негатив, і ми таким чином прирікаємо себе на страждання.

Як позбутися страждання і вирватися з полону причинно-наслідкових зв’язків?

Для початку треба усвідомити, що все, що сприймається нами як реальне – породжене і утримується Думкою. Страждання, які нас не відпускають – затримуються у нас через пам’ять і закарбовані образи. А також через неконтрольовані емоції. Ми маємо відмовитись від виплеску негативних емоцій і претензій до інших.

Необхідно розірвати зв'язок, відокремити причину від наслідку. Реальність, що приносить нам страждання, визнати за неіснуючу. Усвідомити, що в тім, що сталося, немає нікого винного окрім нас самих. Це лише зросло посіяне нами насіння і в свій час дало плід.

Ми породили своє страждання, в наших силах і позбавитися від нього.

Ми маємо вийти силовим зусиллям з-під його влади, і діяти таким чином, щоби надалі формувати свою реальність, відштовхуючись лише від позитивного образу мислення. Набути ознак успішної щасливої людини. Жити для інших. Якщо є кусінь хліба – маємо поділитися ним, якщо бачимо того, хто сумує – маємо розрадити добрим словом, якщо носимо в собі біль – маємо терпіти і знищувати його знанням, не маємо права сіяти страждання по землі.

Витримка, витримка, і ще раз витримка. Засіваючи добре, ми врешті-решт, дочекаємося і позитивних для нас сходів. Що посієш – те і пожнеш. Усвідомивши причини появи страждань, необхідно припинити їх культивувати, і пробудженою свідомістю сіяти добре, яке в свій час неодмінно принесе нам плоди нашого щастя.

Закономірності Всесвіту:

• Світ є Думка, матерія – це лише Думка різної ступені ущільнення, отже першочергове значення мають саме наші думки, наша реальність сформована нашим мисленням;
• Світ влаштований як невіддільне існування частки в Цілому;
• Наша свідомість є невіддільною часткою Вищої свідомості, отже, ми народили самих себе, делегувавши частці визначені повноваження для їх виконання у земному житті, після якого ми вертаємось до витокового існування на рівні Вищої Свідомості, при тому самоіснування окремої свідомості зберігається, отже життя свідомості – вічне;
• Все, що має окремішнє існування – наділене власною самосвідомістю: у кожного своя правда. Протиборство зникає лише на рівні усвідомлення життя окремої свідомості як частки Єдиного: творення добра іншим на такому рівні мислення – є творення добра самому собі;
• Якщо від людини не виходить небезпека для жодної живої істоти, то і від світу така людина не зазнає жодної небезпеки;
• Що вгорі, те і внизу, що внизу – те і вгорі, все має подібну природу;
• Подібне притягується подібним;
• На що спрямована думка – те і перебуває в нашій реальності;
• Свято місце пусто не буває, природа заповнює пустоту, немає нічого незамінного;
• Все тяжіє до врівноваження, його наслідок: закон повернення: думка – думкою, слово – словом, дія – дією: «Не рий іншому яму, сам в неї потрапиш», «Твори добро – добром повернеться», «Як ти до людей, так і вони до тебе»;
• Існує зв’язок причини і наслідку, плодоносить лише те, що було посіяне: «Що посіяв, те і пожнеш»;
• Явища виникають по мірі накопичення їх передумов;
• Розвиток в матеріальному світі відбувається лінійно: «Слово не горобець, вилетіло – не спіймаєш», все, що проявилося – вже отримує самостійне існування і розгортання, як засіяне зерно;
• Ми – діти Світла, отже шлях Праведності – забезпечує щасливе існування і виконання закладеного Богом призначення життя;
• Ступінь наслідків діянь залежить від ваги здійсненого: якою мірою міряєте Ви, такою мірою відміряють і Вам;
• Наслідки неправедних діянь припиняються їх усвідомленням. Належить більше не творити їх, очищуючись позитивним мисленням і культивуванням протилежних, тобто праведних думок і діянь, це і є Шлях.

Притча: 

Одній жінці наснилося, що вона потрапила до помешкання, де жив сам Господь Бог.
– Господи, це ти? – вигукнула вона з радістю.
– Так, це я, – відповів Бог.
– А чи можна в Тебе замовити те, що я потребую? – запитала жінка.
– У мене можна замовити все, – почула вона у відповідь.
– В такому випадку дай мені, будь ласка, здоров’я, щастя, кохання, успіху та багато грошей.
Бог тепло посміхнувся і пішов у комору за замовленням. Через деякий час Він повернувся із маленькимпаперовим пакуночком.
– Невже це все?! – здивовано і розчаровано зойкнула жінка.
– Так, усе, – відповів Бог, і додав. – Невже ти не знала, що я можу наділити кожного тільки насінням?