Походження і опис домовиків

Домовик — дух, що поселяється в новозбудованому домі разом з людьми. Господар дому. Коли в домі негаразд, може з пересердя спалити хату.

Не дозволяє вночі працювати, часом, коли в домі немає ладу, іде з хати геть.

Домовик, або, як його ще називають, Домовий, ще з тієї сивої давнини став для людей богом хатнього вогню й печі, і зовсім він не дідько, про якого трапляється тільки й чути, що робить лише капость у хаті: одчиняє двері, вікна, грюкає на горищі, душить та б’є сонних людей ломакою, лякає дітей, шпурляє посудою, а коли хто подасть йому солону страву, перекидає її, а то і забирається геть, беручи з собою щастя господаря.
Частіше чути про нього, що він годованець та щасливець, помічник у господарстві, впливає на добробут сім’ї, охоронець не тільки хати, але, власне, і всіх, хто живе в ній. Допомагає жінкам прясти, мити посуд, заколихує малу дитину, рубає дрова...

Зло домовик робить лише тоді, коли хтось робить йому зло, або ж коли в хаті робиться що—небудь не так, як би йому хотілось. То в стайні шкодить часом, заплітає чудернацьким способом гриви, що звуться чортовим узлом, та любить їздити на конях. Улюбленому коневі підкладає свіжого сіна. Щоб не ганяв Домовий інших коней, господар тримає у стайнях цапа, підвішує ворон і сорок, бо він їх дуже не любить. Часом Домовик буває примхливим, бо любить, щоб скотина була тільки любої йому масті, скотину іншого кольору мордує. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Якої він масті — такої масті повинна бути і худобина.

Домовик, на відміну від Лісовика, любить самотність та спокій. Живе в печі, під піччю чи в запічку, а то і на горищі або під порогом хати. Іноді має свою господиню, яку ласкаво називає Доманею, Домасею, Домахою або Домцею.

Для господині піч — то вівтар, бо вона добре знає, що саме тут живуть хатні боги родинного вогнища, біля яких живуть батьки й діди, народжуються діти та онуки. Вогонь у печі, це той незгасимий живий вогонь, який приніс з неба та подарував його людям на землі бог Сварог, а тому наші батьки—діди його свято шанують, бо він як цар, як ангел — слуга Божий. Коли немає шани до святині дому, вогонь мстивий. Завжди насторожі його є Чур — бог домашнього тепла і затишку. Дуже не люблять Домовик і Чур, коли випікають хліб у печі, а хтось на ній лежить, зате коли господиня розмальовує її чудовими візерунками, то тоді їм дуже любо, бо нечиста зла сила, задивившись на цей розпис забуває про своє лихе діло. Піч дуже поважають.

Недаремно кажуть у приказках: «Сказав би, та піч в хаті», її свято шанують при сватанні, тоді просять поради і заступництва у Домовика, бо коли молода входить до хати молодого, вона має стати сторожем хатнього вогню. Щоб задобрити Домовика, бо він дуже вороже ставиться до інших родів, приносять йому в жертву чорну курку, яку впускають під піч.

У Домовика є і своє свято. 24 вересня люди опівночі, коли починають обмолот, запалюють багаття в Овині (стодолі, на току), і в жертву овинному вогню приносять півнів, щоб Домовик беріг зерно.
Домовик може виглядати з—під печі маленьким хлопчиком, часом сидить собі за столом, або ходить дідком по подвір’ю з люлькою. Може показатися бараном, коровою, котом, пташкою і ходити собі по причіпку, бо дуже любить домашніх тварин. Іноді перевтілюється совою, сидить на комині та лупає очима або собакою чи іншою постаттю.

Домовик не терпить, коли в хаті сварка, особливо коли розбивають горщики, коли нема окропу в печі, щоб горло промочити. Ображений неповагою господаря, Домовик тоді може спалити все обійстя. Залишений на самоті у старій хаті, лютує вночі, але допомагає навести добробут у господарстві тому, хто приходить жити в пустку. Аби господиня щосуботи піч мазала та дітвора не залазила на неї.

Щоб усі були здорові, щоб жилося й булося, Домовик покаже, як вибрати для хати щасливе місце для проживання. Не любить він, коли хату ставлять на роздоріжжі, а також де бузина росте та на могилі. Хата має стояти на непорушній землі, на рівному місці. Коли входять перший раз у нову хату чи в інше помешкання, обов’язково припрошують Домовика.

В старій хаті кажуть: «Ласкаво просимо, Дідусю, до нового житла». Востаннє палять у печі, попіл вигрібають в новий горщик і висипають у піч в новій оселі для багаття, в якому майбутня доля і багатство родини. До такої домівки завжди прилетить ластівка або на стрісі вимостить своє гніздо лелека.