Культ символу «Стопи» в індоєвропейському релігійному полі

В сучасному світі індоєвропейське релігійне поле зберігає непересічну культурну силу для всіх народів індоєвропейської сім’ї. Своїм нащадкам вони заповіли не тільки мовні особливості, але й щось набагато цінніше – те, що відноситься до духовної спільності.

Можемо перевірити це на простому етимологічному відповіднику. Так, вислів «дайте мені вогню», ведійською вимовляється – «дата мах’ям агнім», а латинською – «date mihi ignem» [Винокур… 1996: 36]. Дійсно, можна складати цілі речення на індоєвропейських мовах, які будуть звучати подібно, не кажучи вже за схожість окремих слів, яких налічується сотні. Разом з мовною подібністю давні індоєвропейці поширювали й релігійну подібність. Адже мова є гарною уповноваженою релігійних знань. До слова згадати одного з найяскравіших представників наукового релігієзнавства 19 ст. Ф. Макса Мюллера, який зазначав: «Якби мене запитали, що я вважаю найбільшим відкриттям XIX ст. у вивченні древньої історії людства, я б навів прості етимологічні відповідники: санскритський Dyas Pitar = грецький Zeus Pater = латинський Jupiter» [Космос Древньої України 1992: 5]. І ми схиляємо голову перед видатним вченим, який можливо живши на століття пізніше додав би до простих етимологічних відповідників слов’янське «Патаре Дяіе», значення якого відкрилося з віднайденням таких дискусійних в науковому середовищі «Дощечок Ізенбека» (Велесова Книга). За цими словами стоять цивілізаційні події Давньої Європи, й пов’язані з тим, що праіндоєвропейці довгий час проживали на одній території, де відбувалися тісні контакти між ними. Саме це дозволило їм сформувати спільну мову й релігійні вірування. І якщо в процесі розпаду індоєвропейської спільності в різних куточках світу їхні нащадки почали вимовляли святе ім’я кожен своєю мовою, але для кожного з тих народів воно означало – «Небесний Отець», – тоді це ознака колишньої єдиної віри в найвищу Сутність пов’язану з Небесно-Космічним процесом.

Все більше масиву інформації промовляє на користь того, що колишню індоєвропейську єдність можливо досліджувати не лише за мовними реліктами. Тут за свідка може стати й релігійна традиція проявлена в найдавнішій знаковій системі. Якщо зрозуміти праіндоєвропейську знакову систему, як певний невербальний священний текст, то за допомогою компаративного методу і зіставлення виявлених знакових реліктів в індоєвропейській ойкумені можливо реставрувати релігійні знання й навіть більше зрозуміти вербальні міфологічні традиції індоєвропейських народів. В якомусь сенсі така робота представляє собою подібність до лінгвістичних досліджень, завдяки яким зі спільної лексики індоєвропейських мов, досліджується праіндоєвропейська мова – тільки в нашому випадку це відбувається зі знаковою системою. Для цього варто визначитись з особливо повторюваною символікою в індоєвропейському просторі, яка в часі буде збігатися з індоєвропейським культурним вибухом на Східноєвропейському просторі. А це приблизний період в межах 4 000 – 2 000 рр. до н.е.

Одразу в поле зору дослідження потрапляє праіндоєвропейський символ «Стопи» чи «Стоп», який є достатньо повторюваний й сакралізований, щоб проаналізувати його.

Дослідники трипільської культури не одноразово наголошували на особливому плануванні й забудові мегапоселень, які у своїй основі мали не випадкові форми. Так, за допомогою геомагнітної фото-зйомки біля сучасного села Тальянки що на Черкащині було виявлено трипільське протомісто, яке за своїми формами нагадувало стопу [Шилов 2008: 95]. До цього ж символічного феномену можна також віднести ритуальний трипільський посуд виконаний у формі стопи людських ніг [Трипільська культура: електронний ресурс].

За доби енеоліту – бронзи зображення стоп не рідко зустрічаються на кам’яній монументальній антропоморфній пластиці, яку дослідники за якістю обробки та ступенем декорування розподіляють на антропоморфні стели та ідолів [Довженко 1999: 25]. До відомих нам кам’яних пам’яток знайдених на території сучасної України з символічним кодом «Стопи» відноситься Керносівська, Білогрудівська, Новочеркаська, Федорівська, Новосельська, Сватовська стели. Відомі також стели, які не несуть на собі жодних зображень крім стопи чи стоп, як то стела з ямного поховального комплексу в с. Константинівка, стела з с. Баратівка з ямного поховального комплексу, з кургану поблизу с. Пришиб та ін [Довженко 2009: 124 – 145].

Символічні зображення «Стоп» відомі серед петрогліфів святилища «Кам’яна могила» [Рудинський 1961: 67, 71]. Найвідоміший з них з символ з «Гроту Дракона».

В ранньому бронзовому віці спостерігається культ фарбування червоною вохрою стоп небіжчиків [Коваленко … 1977: 12 – 60], яких ховали під курганними насипами. Відомі стопоподібні насипи [Шилов 1995: 203] й вохрові плями в підкурганних захороненнях з вираженою символікою людської стопи [Мельник … 2012: 28, 29, 57, 62, 68, 84], [Санжаров 1983: 205 – 206].

Символ «Стоп» очевидно репрезентує духовну сферу найдавнішого населення території України. Велика концентрація археологічних знахідок на території України підтверджує це. Масив інформації постійно поповнюється новими археологічними даними. Так, директор Полтавського краєзнавчого музею Олександр Супруненко у 2017 році повідомив про унікальну археологічну знахідку, якій налічується 4 000 років. Вона являє собою кам’яну плиту на якій висічено символи «Трьох Стоп». Це відразу було співставлено з індоарійськім міфом про три кроки Вішну й зроблено припущення, що ця кам’яна стела прикрашала стародавнє поховання якогось вождя, духовного наставника стародавнього індоєвропейського племені [На Полтавщине нашли древний артефакт: електронний ресурс].

В тому ж 2017 р. криворізькі археологи поблизу селища Горького в Тернівському районі відкрили унікальний курган, дно якого було викладене з каміння у формі стопи. Тут же знайдено могилу людини п’яти тисячолітньої давнини, в скороченій позі [Криворізькі археологи біля «Стопи Вішну» відкопали могилу «Патріарха»: електронний ресурс].

Ще одна пам’ятка монументального мистецтва доби бронзи території України була описана Геродотом: «Біля ріки Тіра (Дністер) на скелі показують слід Гераклової ноги, схожий на слід людської ноги, але завбільшки він у дві стопи» [Геродот: 82]. Вочевидь цей слід для місцевого населення мав сакрально-духовне значення, відтак і був названий Геродотом по аналогії з грецьким божеством.

Всі ці знахідки й історичні повідомлення черговий раз підтверджують глибоку релігійність символу «Стопи» і говорять про існування культу цього символу у ранньому бронзовому віці та у більш пізній час на теренах України. Відголоски цього культу вбачаються у пізніших релігіях [Кореневский 1999: 54 – 74].

Дослідник степових курганів України й Південної Росії, професор Л.С. Клейн, досліджуючи більш ніж півстоліття різні аспекти індоєвропейської проблематики зазначав, що курганні захоронення кемі-обинської культури (приблизно 3000 до н.е.) з їх скороченими похованнями, антропоморфними стелами та іншими культурними формами, разюче точні й подібні деталям захоронень давньої Франції, а символіка стел – як то Т-подібні личини, пастуші посохи, бойові топори, зображення стоп, аналогічні стелам Франції [Клейн 2007: 74]. Ці данні підсилюються сенсаційними генетичними дослідженнями під керівництвом генетика гарвардської медичної школи Девіда Райха й Еске Віллеслева, побудовані на підставі масового аналізу ДНК. Було висунуто твердження про демографічні зміни в Європі на рубежі енеоліту і бронзового віку спричинені масовими міграціями населення причорноморських й поволзьких степів в Центральну і Північну Європу [Reich 2018]. Як вважають автори дослідження, ці міграційні процеси принесли до Західної Європи більшість індоєвропейських мов і культуру. Деякі висновки дослідників викликали хвилю критики, адже було навіть висунуто припущення, що населення Британії на 90 % змінили прийдешні зі сходу індоєвропейці на початку періоду культури дзвоноподібних келихів (англ. Beaker culture) (приблизно 2800 р. до н.е.).

У 2015 р. в найпрестижнішому науковому журналі «Nature» виходять дві статті палеогенетиків («Мозаїка культур Європи і Азії склалася в бронзовому столітті» [Population genomics of Bronze Age Eurasia: електронний ресурс] та «Масова міграція зі степу була джерелом індоєвропейських мов у Європі» [Massive migration from the steppe was a source for Indo-European languages in Europe: електронний ресурс]) в яких автори вважають, що міграції ямників з чоронморо-каспійських степів на рубежі 3 тис. до нашої ери стало причиною розповсюдження індоєвропейських мов, генів і культури, як в Західній Європі так і Центральній Азії. Як реакція на вищенаведені публікації, британський археолог Фолкер Хейд у 2017 р. публікує свою статтю «Чому посміхався Косинна» [Kossinna's smile: електронний ресурс] з критичним осмисленням останніх робіт палеогенетіков з археологічної позиції. Ця наукова полеміка чи не вперше привела до порівняння антропоморфних стел ямних курганів України зі знахідками курганних могильників Іберійського півострова. Найбільш показовим курганним захороненням стало знайдене на півдні півострова й датоване 2875 - 2770 рр. до н. е., яке за висновками археолога особливо нагадує ямні поховання території України, в тому числі скорочені положення скелетів, посипання червоною вохрою кістяків й символи «Стоп». Хейд детально зупиняється на одному типі артефактів з цього поховання – це пластина зі слонової кістки й золота у формі людських стоп. Пізніше такі символи, як зазначає Фолкер Хейд, були знайдені й в інших захороненнях Іберії та відносяться до першої половини третього тисячоліття. Британський археолог порівняв ці символи з Керносівською, Новосельською, Сватовською, Касперівською, Новочеркаською, Білогрудівською стелами України. Ці знаки, підсумовує археолог, слід розглядати, скоріше, як символ, як знак статусу і влади або як предмет для уявлень в царстві мертвих. Хай там як, цей артефакт набуває пан'європейського поширення на початку третього тисячоліття до н.е., перед експансією культури дзвоноподібних келихів близько 2500 років до н.е. І це, на думку Хейда, ознака не простої наступності від ямників до шнурової культури, а більш складної картини [Heyd 2017: 1 – 14].

На Західноєвропейському ґрунті в пошуках індоєвропейського символу «Стоп», наші розвідки доповнюються прекрасними етнографічними даними про «камені-шевці» або «камені-чоботарі». У деяких районах Шотландії та Німеччини досі збережені перекази про камені, з яких виходять духи, що шиють взуття [Володинина 2009: 331 – 339]. За нашими припущеннями, тут народний фольклор береже найдавніші згадки про камені-стели з символікою чобіт (читати «Стоп»), які на місцевому тлі отримали саме такий вираз. Це цілком припустимо, враховуючи фактологічні знахідки кам’яних статуй датовані III тис. до н.е., які нагадують силуети людини і володіють символічною атрибутикою «Стоп» (як приклад статуя з Сион-Пти-Шассер), в інших випадках звисаючих від умовного пояса скульптур «панчохоподібних символів» (як приклад статуї з Сен-Сернен й Ла Жассе дю Терраль) [Райнхольд 2018: 62 – 73]. Відразу не можемо не відмітити західноєвропейський символом Різдвяних панчох, де є незнищенний порядок святого вечора вішати черевики/панчохи на каміні (вівтар) біля ялинки (святого Дерева Життя). Чи не з народною пам’яттю «каменів-чоботарів» й символікою «Стоп» пов'язаний цей архаїчний ритуал? І ми не перші в цьому припущенні, адже ще німецький вчений Герман Вірт, вивчаючи стародавні релігії, символи та мови встановив: «Існує ще один новорічний символ – Ель, ясно, що мова йде про Світове Дерево, коріння якого знаходяться знизу, а гілки й крона зверху. Корні знаходяться в точці зимового сонцестояння, саме туди кладуть новорічні подарунки. Корні важливіші за крону… Є й інша європейська традиція – класти подарунки в черевик чи панчоху (один з древніх знаків зимового сонцестояння була людська стопа – символ переступання, переходу)» [Дугин 2008: 245 – 246].

Історія про Святого Миколая, який розкладає новорічні подарунки по панчохах з розвитком індоєвропейського релігієзнавства згодом може втратити свою монополію. Визнаний фахівець в цій галузі досліджень, американка Філліс К. Сіфкер у 1996 р. видала свою книгу «Санта Клаус, останній з диких чоловіків: витоки і еволюція святого Миколая, яка охоплює 50 тисяч років», в якій йдеться про запозичення образу християнського Миколая з давніх язичницьких культів. В роботі проведена аналогія з німецько-скандинавським Богом Одіном. За цими дослідженнями, в язичницькі часи діти напередодні дня зимового сонцестояння залишали біля димоходу пічки чоботи чи панчохи, заповнені морквою, соломою або цукром, щоб підгодувати вірного коня Одіна. Вранці діти прокидалися, щоб знайти в чоботях маленькі подарунки, які, залишав Одін за їхню доброту. Ця практика, як стверджує Філліс К. Сіфкер, вижила в Німеччині, Бельгії та Нідерландах після прийняття християнства і стала пов’язуватись зі Святим Миколаєм в результаті процесу християнізації [Phyllis 2006: 171 – 173]. Враховуючи чисельні доведенні заміщення християнством язичницької культури на Східноєвропейському ґрунті, ми цілком справедливо можемо припустити проведення такого ж процесу на Західноєвропейському ґрунті. Сам же германо-скандинавський міф про Одіна ймовірна формувався з загального індоєвропейського символічного поля.

Англійська культурна ікона «Стоунхендж» береже в собі один з головних астрономічних символів – «П’ятковий камінь», на якому зображений символ «Стопи». Камінь влаштований таким чином, що в дні сонцестояння, світило точно піднімається над ним. Це вводить спостерігачів в містичний трепет. Оригінальна назва цього космічного каменю пов’язана зі стародавньою англійською легендою: Одного разу диявол побачив серед каменів ченця, що ховався. Перш ніж нещасний встиг втекти, диявол кинув в нього величезним валуном, який придавив йому п'яту. З того часу камінь залишився стояти на тому ж місці, а відбиток стопи нагадує про цю подію [Andrew 1972: 190]. Міфи й легенди про диявола з монахом навколо астрономічного каменю Стоунхенджа, можуть чітко засвідчувати пізніші християнські нашарування й претензії на індоєвропейську спадщину, адже археологи засвідчують створення цього доісторичного пам’ятника з 3000 до 2000 рр. до н.е.

Дотримуючись твердої науки, ми стаємо на ґрунт найсучасніших генетичних досліджень й знову таки звертаємось до роботи генетика Девіда Райха з групою науковців, які за допомогою ДНК виявили, що більшість людей європейського походження мають тісні генетичні зв'язки з індійськими народами. Спричинено це міграцією кочівників (праіндоєвропейців), яка відбулась 5 тисячоліть тому з території Великого Степу, що межує з Чорним і Каспійськими морями [Генетик за допомогою ДНК встановив, що європейські та індійські народи – родичі: електронний ресурс]. В такому випадку загальноіндоєвропейський культовий символ «Стоп» мав би поширитись й на території Індостану разом зі своїми носіями.

Давня індуська традиція береже ще з ведійського періоду, відтак з періоду переселення аріїв до північної Індії, міф про три стопи Вішну, якими він покрив землю, небо й Всесвіт. У «Рігведі» образ Вішну є універсальним, без якого неможливо існування. Трьома своїми космогонічними символічними кроками він рятує людство, позбавляє його від страхів і горя і стає вищою істотою, до якого всі прагнуть. У вішнуїтських храмах можна зустріти символи «Кам’яних стоп Вішну», до яких віруючі з трепетом прикладають свої голови й руки.

У священних індійських писаннях Пуранах міфологічно описується, що: «Ганга витікає з лотосних стоп самого Вішну і несе свої води через всесвіт». Там же зазначено, що Вішну, поставивши свою стопу на карлика, відразу знищив його [Пураны 1995: гл. 8, текст 5]. В цьому аспекті «Стопи Вішну» набувають змісту джерела внутрішньої енергії, в даному випадку божественної енергії здатної до космогонічних дій й руйнації.

В храмах Брахмани благословляють відвідувачів чашею («шатари» або «сатари»), низ якої увінчаний мініатюрними стопами. В будинках вішнуїтів можуть зберігатися золоті, срібні або кам’яні стопи Вішну, що символізують перебування Господа в оселі. Стопам Вішну присвячені окремі пуджи (молитви). Цікаво також те, що згідно з давньою індуїстською традицією, після весілля чоловік повинен бути, як бог для своєї дружини. До сьогоднішнього дня багато жінок-індусок ритуально торкаються до стоп свого чоловіка, щоб отримати від нього благословення.

Символ «Стоп» стає складовою й кришнаїтської традиції. Так, лотосні стопи Крішни сакралізуються подібно «Стопам Вішну», а їх символічне зображення можна зустріти в усіх культових спорудах релігійної течії. Стопи Крішни називають лотосними (аналогічно лотосним стопам Вішну), оскільки підошви його ніг червоного кольору і несуть чистоту лотоса, а пальці його ніг нагадують пелюстки квітки. Тут відразу можна відзначити деяку подібність філософії червоних стоп Вішну з Крішною, до праіндоєвропейської традиції з території курганних пам’яток України. Культ фарбування червоною вохрою стоп (згадувалося вище) витікає з релігійних уявлень того часу, символізує очисний вогонь або кров [Винокур … 1996: 18 – 20]. Українській археолог Леонід Залізняк відмічає, що: «Правдоподібне пояснення «скорчених та пофарбованих кістяків» отримано при вивченні Ригведи та Авести – збірок священних гімнів індо-аріїв та ірано-аріїв, початок формування яких сягає доби енеоліту-бронзи… Червоний колір в арійській традиції мав кілька значень, в тому числі означав жалобу і поховальне вогнище. Покійних арійці спалювали, або заміняли поховальне вогнище червоною засипкою чи покривалом. Червона вохра у похованнях ІІІ–ІІ тис. до н. е., очевидно, мала аналогічну семантику і (як і скорченість кістяків) свідчила про початки формування вірувань аріїв Індії та Ірану в українських степах п’ять тисяч років тому» [НАУКОВІ СТУДІЇ 2014: 4].

Вже згадуваний нами дослідник катакомбної культури, професор Л.С. Клейн також наголошував на подібності ритуальних ситуацій з курганів до індоарійських традицій. Він навів приклад весільного ритуалу сучасних індусів, який можна сприймати як перехід з одного стану в інший (подібно стану переходу небіжчика з буття в небуття), де фарбуються в червоний колір тім'я, долоні і стопи молодих, – саме в цих місцях лежала фарба в катакомбних могилах. «Для мене саме це послужило першою розпізнавальною ознакою, що дозволило поставити питання про індоарійську належність похованих в катакомбах» [Клейн 2007: 41] – резюмує професор Клейн.

До цього варто додати надзвичайно архаїчну дохристиянську традицію східних слов’ян, зокрема білоруську поховальну традицію. За народними віруваннями, щоб полегшити перехід небіжчикові на той світ, необхідно було збудувати дерев’яний місток через струмок, на якому вирізали зображення відбитку людської стопи [Гейштор 2015: 253].

Фарбування стоп практикується і в сучасних східних традиціях. В Індії жінки фарбують ступні ніг хною, щоб «охолодити душу» під час танцю, захиститися від наврочення. Практикуються дотики до стоп чоловіка або ж старших за віком людей для отримання благословення. В східних медичних практиках стопи розглядаються, як вмістилище всіх органів життєдіяльності.

Традиції індоаріїв, які стали генними й духовними послідовниками праіндоєвропейського релігійного кореня, в Стародавній Індії впливали на формування реформаторського руху «Буддизм». Не випадково в цій релігійно-філософській течії з’являється вже витриманий часом сакральний символ «Стоп». Ґрунтуючись на ведизмі та індуїзмі, буддизм вводить до своєї орбіти культ вшанування відбитків ноги Будди. Налічується більше ніж 3 000 таких відбитків в країнах Південно-Східної Азії. Ці символи відомі в Афганістані, Бутані, Камбоджі, Катаю, Індії, Японії, Кореї, Лаосі, Малайзії, Мальдівах, Пакистані, Сінгапурі й Бірмі.

Сліди Будди бувають двох різновидів: вирізаних з каменю або ж у вигляді бетонного постаменту, де викладено контур стопи. На такі види Стоп зазвичай наносять різного роду символи, наприклад, символ ідоєвропейського коловороту, вона ж свастика. Тут цей символ не є нацистським атрибутом, а є цілком глибоко духовним й сягаючим тисячолітньої глибини.

Академік Мірча Еліаде у своїй праці «Історія віри та релігійних ідей. Від Гаутами Будди до тріумфу християнства», прекрасно підмічає досить делікатну справу, що створені нові релігійні школи, працюють не над менш творчим процесом засвоєння чужого. Тут він натякає на символ Ступи (архітектурна споруда), в якій зберігалися залишки Будди, що ймовірно, являється прототипом пагорба, в якому ховали попіл після спалення тіл [за нашими дослідженнями праіндоєвропейський курган]. Тут же академік додає: «Протягом століть і, ймовірно, відразу після смерті Благословенного [Будди] його стали зображати (і поклонятися йому) в не іконографічній формі: слід стопи, Дерево, колесо» [Элиаде 2002: 101]. У всіх цих згаданих академіком Еліадою символах вгадуються класичні риси індоєвропейського комплексу – Кургани, Стопи, Дерево Життя, Колесо річного Року. Показово й те, що в буддійських ступах зберігається символічний прах самого засновника вчення, у вигляді так званих «Шарира» - кулясті кристалічні реліквії. Це не аби як нагадує курганну традицію з її підкурганними захороненнями.

Робертс Дж. М. у своїй фундаментальній роботі «Історія Світу» також зазначав, що вшанування стоп Будди виникло раніше ніж поклоніння його статуям [Робертс 1999: 28].

Сучасник Гаутами Будди й один з ідеологів та провідників національної індійської релігійної течі «Джайнізм» Д. Махавіра (також Магавіра, Джина, Атівіра) був вихідцем з впливової сім’ї кшатріїв. Кшатрії є однією з чотирьох суспільних варн традиційного індійського суспільства. Ці суспільні відносини є типовими для індоєвропейських народів й в Індії встановились разом з приходом аріїв.

Д. Махавіра отримав гарну освіту в середовищі кастового інтелектуального середовища, що надалі, мабуть, й вплинуло на розбудову його релігійного вчення. Національна індуська течія «Джайнізм» також не змогла обійти такий фундаментальний символ індоєвропейського філософського комплексу, як «Стопи». Цей культовий символ зайшов в Джайнізм в такому ж вигляді, як і в Ведизм з Індуїзмом. Вшанування міфологічних культових героїв чи святих підкреслюється зображеннями ступнів ніг на кам’яній пластиці.

Цікавим також видається культурні порівняння індоєвропейського логосу з культурами корінних народів Камбоджі. В різні часи на них мали вплив китайська, індійська, тайська культури, тому культура Камбоджі поєднує в собі риси цих етносів. Важливими для нас являються данні залишені китайським послом Чжоу Дагуань під час посольської місії в Камбоджу в 1296-1297 рр. Він залишив кілька документів про свою подорож, в тому числі «Записки про звичаї Камбоджі», в яких описав зовнішній вигляд короля: На шиї він носив прикраси з перлин, на зап'ясті, щиколотці та пальцях носив браслети та каблучки з дорогоцінними каменями. Ходив король босоніж, а його ступні та долоні намазані червоною фарбою (екстракт сандалового дерева) [Культура Камбоджі: електронний ресурс]. Тут є натяк на семантичне навантаження символу стопи (оголеність ніг) та культ фарбування кінцівок, яке можливо до королівського камбоджійського двору індоєвропейським логосом зайшло з Індії.

В цьому ж контексті індоєвропейського логосу, здаються досить спорідненими пізніші світові міфопоетичні сюжети прив’язані до символіки стоп, п’яти, ніг, кульгавості. Ступня чи п’ята тощо, в цих сюжетах є умовною вказівкою на культових героїв, що здається аналогічним арійському символічному комплексу. Герої Ахілл (коріння героя Ахілла йде з Близького Сходу і вважається індоарійсько-протогрецьким [Шилов 1995: 88]), Зігфрід, Конганкнес, Сосруко, Тлепш розрізнені у своїх етнокультурних локаціях, але разом з цим пов’язані одним символічним рядом божественної суті, влади, могутності, а що найголовніше, символом «Стопи». Всі згадані герої мають єдине вразливе місце, як правило, в області п’яти (ступні, ноги). До цього ж символічного ряду варто віднести грецького Бога вогню та ковальства Гефеста, який уявлявся кульгавим. Мотив кульгавості був притаманний й скандинавському божественному ковалю Велюнду, грецькому Талосу. Кульгавість може вирізняти не тільки культових героїв, а й персонажі, пов’язані з ними: так тюркський Бог Ерлік кує чортів і карає кульгавістю зухвалого Шалига [Мифы народов мира 1992: 539, 668]. Сюди ж можна долучити й образ скандинавського громовержця Тора: в одному з міфів «Молодшої Едди» описано як його їздовий осел піддався кульгавості [Младшая Эдда 1974: 41].

Зустрічаємо також світові перекази, які безпосередньо перекликаються з поховальною обрядовістю курганної праіндоєвропейської традиції. З нею можна зіставити германо-скандинавські перекази про міфічні залізні чоботи богині смерті Гель. Вони надягались на покійника, щоб він легко міг долати вогняні перешкоди на шляху до країни мертвих. Перед тим вони висіли на дереві [очевидні відголоски культу Дерева Життя] на початку шляху [Клейн: електронний ресурс]. Дещо подібну міфологему зустрічаємо в абхазькій культурі – богиня вод Дзизлан має стопи вивернуті назад носками, тому є непереможною, її неможливо повалити. Вона ніби постійно повертається зі світу мертвих [Абхазкие сказки 1979: 28].

Очевидна схожість всіх цих міфів дозволяє нам зробити правдоподібне припущення, що вони могли виникнути з загального для всіх інформаційного ядра, розмитого в просторі й часі, але все ж достатньо символічно спорідненого щоб розгледіти за цим єдиний фундамент. І як тут не згадати видатного археолога й етнолога Марію Гімбутас, яка описувала процес індоєвропеїзації Старої Європи та прилеглих до Євразійського Степу територій, де від першої похідної індоєвропейської культури (релігія, звичай, мова) утворювалися змішані культурні форми другої похідної.

Сучасні філософи вже давно прийшли до висновку, що головні риси первинних суспільств не зникли, а тільки набули нової якості й нових назв. Накопичивши різноманітні деталі, вони ускладнилися, трансформувалися, але структурно не змінилися. Це ми можемо бачити й з найдавніших релігійних символів.

Ось і праіндоєвропейські «стопи» п’яти тисячолітньої давнини певно вже в християнській культурі трансформуються в виключно внутрішній символ, незалежний на перший погляд. Й можливо культові «стопи» назавжди б залишились чимось виключно притаманним семітському релігійному полю, якби не компаративний аналіз стародавніх релігійних вірувань. З цього може стати зрозумілим, що релігійний символ «Стоп Христових», які спаситель залишив на священному камені під час вознесіння з гори Єлеонської (Єрусалим), не являє собою нічого унікального, що могло б відрізнити від символів стоп на кам’яних стелах знайдених на пагорбах-курганах (наприклад на території України).

Весь християнський світ вшановує історичний Єрусалимський пагорб, на якому нині знаходяться відбитки стоп Ісуса Христа в Храмі Вознесіння. Якщо бути точнішим, то зараз християнами вшановується тільки лівий відбиток, але до XII ст. їх було два.

За свідченнями російського паломника ігумена Данила, який в 1106 році був на Святій Землі й відвідав тоді ще каплицю Вознесіння, там було дві стопи. Але мусульмани висікли з каменю одну праву стопу й перенесли її в мечеть Ель-Аска, де цей слід зберігається й по сьогодні [Кавелин 2008: 202]. Відбиток стопи пророка Мохамеда зараз зберігається в «Куполі Скали» на храмовій горі в Єрусалимі. За переказами саме з цієї гори Мохамед вознісся на небо, залишивши після себе відбиток. Можемо бачити навіть в рамках споріднених авраамічних релігій суттєві міфологічні запозичення, де стрижнем міфу є культовий герой-спаситель, який возноситься (воскресає) з пагорба (читати «Світова Гора»). Разом з цим, можемо зробити просте зіставлення зі спасителем індуської міфології Вішну, який відштовхнувшись від Землі в момент вознесіння залишає свій слід.

Крім стоп Ісуса Христа в християнській традиції вшановуються стопи Андрія Первозванного, стопи Богородиці, стопи Петра. Відомі богословські згадки про хмару у формі стопи в історії з Іллею-пророком. Знаходяться культові фрагменти каменів зі слідами стоп Святого Георгія і копит його коня. У світі знані відбитки ніг Святого Патрика, святих апостолів та інших чисельних святих, перерахувати яких не видається можливим. Як правило вони оголошуються чудодійними, навколо них формуються центри паломництва.

Тут також слід зазначити, що в християнському вимірі символ «Стопи» отримав здебільше анатомічне значення, буквальне. Легенди приписують відбитки на кам’яних поверхнях, як реальні, залишені релігійними героями при житті шляхом чудодійств. В інших випадках вшановуються частини тіла (ступні) покійників, які за уявленнями вірян наділені надприродними властивостями.

Разом з цим, найдавніший символ «Стоп», який віднаходиться вже в праіндоєвропейському релігійному полі не пов’язувався з фізичною людиною. Ця символіка на антропоморфних стелах доби бронзи зображується як в нижній частині стели, так і вище умовного центру, зорієнтовані стопами як до верху та і до низу. Інколи стопу зображали лише одну, як-то на стелі з курганного поховання поблизу с. Христофорівка [Довженко 2009: 142 – 143]. Часто «Стопи» розташовуються біля умовного поясу скульптур (умовна межа хтонічного світу), який ділить весь образ на зони. Якщо розглядати пояс як межу між світом нижнім потойбічним та середнім, стопи підкреслюють роль стели як посередника [Пустовалов 2003 – 2004: 454]. Пояс кам’яних стел безумовно слугує предметом ініціації [Супруненко 2011: 29, 33], чи може розглядатися як символ пуповини в значенні між небом і землею [Шилов 1995: 397].

Все це дає підстави розглядати стопи не як символ, який підкреслює природу людини, а символ, який несе ритуальне навантаження, відноситься до уявлень космогонічних, пов’язаних з душею та божественними енергіями. Стопи не шанували заради їх самих, їм вклонялися в ім’я того сакрального змісту, який через них відкривався.

Тим часом у світі з’являються нові легендарні символи «Стоп», пов’язані вже з новітньою історією, подіями й контекстами. У Сараєво відома площа з двома відбитками взуття в асфальтному покритті, які, як вважають, залишені Гаврилом Принципом, під час замаху на австрійського ерцгерцога Фердинанда у червні 1914 року [Petrosomatoglyph: електронний ресурс]. Ця подія змінила історичний хід людства. Саме ж Гаврило, будь то для одних героєм, для інших лиходієм, міфологічно увіковічився в такому вкоріненому в людську ментальність символі.

Все ж справедливо акцентують увагу сучасні науковці на тому, що міфологічна свідомість не зникла, вона властива і сучасному цивілізованому суспільству. І хоч як міняється наповнення міфів, їх структура, пов’язана із сакральним простором, зберігається в незмінному вигляді [Удовик 2003: 9 – 17].

Висновок:

Культ символу «Стоп» простежується вже в ранньому бронзовому віці, зустрічається у багатьох індоєвропейських народів, що часто віддалені один від одного як у просторі, так і у часі. Ці та інші культурні подібності вже давно породили дискусії в ході яких висловлювалася гіпотеза про можливе існування первинного центру, з якого відбулось поширення ідеологічної основи. Все більше масиву сучасної наукової інформації стає на сторону степової прабатьківщини індоєвропейців території сучасної України. Витокові форми архаїчного символу «Стоп» території України можуть стати за свідка того цивілізаційного процесу.

Відбиток стопи вірогідно в первинному індоєвропейському світогляді означав пам’ять про легендарного персонажа, божественну присутність, був джерелом духовної енергії та зв’язковим з «нижнім» хтонічним світом. Саме в такому вигляді символ стопи частково переходить до більш пізніх релігій – індуїзм, буддизм, джайнізм, кришнаїзм, християнство, іслам, а також до етнічних традицій дохристиянської Європи, що певною мірою зафіксовано вербальними міфологічними текстами.

Символ «Стоп» в індоєвропейському філософському полі потребує подальшого вивчення і накопичення фактичного матеріалу, що зробить його непідробним атрибутом практики давніх індоєвропейців і одним зі стабільних символів світової філософії.

Список літератури:

Абхазкие сказки (1979): Сухуми, Алашара.
Винокур І., Трубчанінов С. (1996). Давня і середньовічна історія України: К., «Глобус».
Володинина Т. (2009). Историческая фразеология и фольклорное предание: о возможности этимологии паремии на фоне поверий о шьющих камнях»: Рига.
Гейштор А. Слов’янська міфологія: К., "КЛІО".
Генетик за допомогою ДНК встановив, що європейські та індійські народи – родичі. [Електронний ресурс]/ Генетик за допомогою ДНК встановив, що європейські та індійські народи – родичі// – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/5abdedca8b62d/.
Геродот. Зазн. праця. – Кн. IV.
Довженко Н. Д. (1999). Семантичний аспект дослідження скульптурних пам’яток Надчорноморщини доби енеоліту-бронзи // Наукові записки, – Т. 3 Історія: – К.
Довженко Н. Д. (2009). Кам’яні статуарні пам’ятки Надчорноморщини періоду ранньої та середньої бронзи; наук. ред. серії Р. В. Забашта. Кн. 1 – Т. 3: К.
Дугин А. (2008). Знаки великого норда: М., «Вече».
Элиаде М. (2002). История веры и религиозных идей. Т. 2. От Гаутамы Будды до триумфа христианства: М., Критерион.
Кавелин. (2008). Архим. Старый Иерусалим и его окрестности: Из записок инока-паломника: М.
Клейн Л. С. (2007). Древние миграции и происхождение индоевропейских народов: Санкт-Петербург.
Клейн Л.С. Хейд против упрощений и золотые сандалии. [Електронний ресурс]/ Хейд против упрощений и золотые сандалии // – Режим доступу: https:// http://xn--c1acc6aafa1c.xn--p1ai/?page_id=25917.
Ковалева И. Ф., Волкобой С. С., Марина З. П., Лихачев В. А., Попоцов В. А. (1977). Исследование курганных могильников у с. Верхняя Маевка в степном междуречье рек Орели и Самары // Курганные древности степного Поднепровья ІІІ – I тыс. до н. э.: Днепропетровск.
Космос Древньої України. Трипілля – Троянь: Мітологія. Філософія. Етногенез (1992) / Упор., вступ.стаття, прим. В. Довгича: К., Б.и.
Криворізькі археологи біля «Стопи Вішну» відкопали могилу «Патріарха». [Електронний ресурс]/ КРИВОРІЗЬКІ АРХЕОЛОГИ БІЛЯ "СТОПИ ВІШНУ" ВІДКОПАЛИ МОГИЛУ "ПАТРІАРХА// – Режим доступу: https://www.5.ua/regiony/kryvorizki-arkheolohy-bilia-stopy-vishnu-vidkopaly-mohylu-patriarkha-155660.html.
Культура Камбоджі – Вікіпедія. [Електронний ресурс]/ Культура Камбоджі // – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D1%96.
Мельник О. О., Стеблина І. О. (2012). Кургани Криворіжжя: Кривий Ріг, Видавничий дім.
Мифы народов мира. (1992). Энциклопедия. Т. 2: М.
Младшая Эдда. (1974): Л., Наука.
На Полтавщине нашли древний артефакт - три стопы бога Вишну и палицу Брахмана [Електронний ресурс]/ На Полтавщине нашли древний артефакт - три стопы бога Вишну и палицу Брахмана // – Режим доступу: https://www.05366.com.ua/news/1728891/na-poltavsine-nasli-drevnij-artefakt-tri-stopy-boga-visnu-i-palicu-brahmana-foto.
НАУКОВІ СТУДІЇ. Культові та поховальні пам’ятки у Вісло-Дніпровському регіоні: проблеми інтерпретації. Випуск 7: Львів - Винники, «Апріорі».
Пураны (1995). Вишну-падам (перевод с санскрита Посовой Т. К.): Издательство ОВК.
Пустовалов С. Ж. (2003 – 2004). Монография Б. Д. Михайлова «Петроглифы Каменной Могилы» и проблемы реконструкции мировоззрения давнего населения Украины.
Райнхольд С. (2018). Уральский исторический вестник // В новый мир — изображения человека и отражение социальных архетипов в Западной Евразии после неолита: Институт истории и археологии УРО РАН.
Робертс Дж. М. (1999). История мира, Восточная Азия и классическая Греция. Т. 2: М., БММ АО.
Рудинський М. Я. (1961). Кам’яна Могила: корпус наскельних рисунків: К.
Супруненко А. Б. (2011). Фёдоровский идол и курган: Киев-Полтава. Б.и.
Трипільська культура. [Електронний ресурс]/ Трипільська культура. Славетна культура IV-III тис. до н.е.// – Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/history/4b1844ea88d17/.
Удовик С. (2003) Передмова від видавця // Каюа Р. Людина і сакральне: К., ”Ваклер”.
Шилов Ю. (2008). Давня історія України в контексті світової цивілізації: К., Видавничий дім «Персонал».
Шилов Ю. (1995). Прародина ариев: К., СИНТО.
Andrew Oliver. (1972). The Journal of Samuel Curwen, loyalist: Harvard University Press.
David Reich. (2018). Who We Are and How We Got Here: Oxford University Press, – 368 р.
Heyd, V. (2017) Kossinna's smile: University of Bristol.
Kossinna's smile. [Електронний ресурс]/ Kossinna's smile // – Режим доступу: https://www.cambridge.org/core/journals/antiquity/article/kossinnas-smile/8ABA3BD9132B7605E8871236065CD4E3.
Massive migration from the steppe was a source for Indo-European languages in Europe. [Електронний ресурс]/ Massive migration from the steppe was a source for Indo-European languages in Europe// – Режим доступу: https://www.nature.com/articles/nature14317.
Petrosomatoglyph – Wikipedia. [Електронний ресурс]/ Petrosomatoglyph // – Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Petrosomatoglyph.
Population genomics of Bronze Age Eurasia. [Електронний ресурс]/ Population genomics of Bronze Age Eurasia// – Режим доступу: https://www.nature.com/articles/nature14507.