Українські символи та священні знаки

Найдавніші знаки-символи в Україні
Основоположник Відродження Рідної Віри професор Володимир Шаян відзначив важливість національної символіки: “Хто відкидає містику і символіку,

тому ми скажемо, що він не повинен уживати ніяких символів, бо вони для нього не мають ніякого значення. Однак факт, що неграмотний або відкидає, або не сприймає значення азбуки, зовсім не означає, що азбука не має ніякого значення”.
Щоб відновити в пам’яті народу глибинний філософський зміст української етнічної культури, слід вивчити всі відомі космогонічні знаки, які існували на нашій землі впродовж тисячоліть.
Палеолітичне й неолітичне населення залишило на території України найдавніші твори мистецтва, на яких уже існували знаки-символи. Біля с. Мізин на Чернігівщині знайдені перші у світі сварги (свастики) і безкінечники (меандри). До цього ж часу належать перші скульптури Богині-Матері, які були відомими по всій Європі. Неолітична культура (приблизно 8–5 тисяч років тому) сформувала міфологему умираючого і воскресаючого Бога-Сонця. Поховання зерна в землю (засів) і його воскресіння (проростання) навесні дали початок уявленню про безкінечне повернення, перевтілення, вічність життя. Всі ці знання були відображені в символіці.
Серед найдавніших європейських культур найбагатшою і найвиразнішою по праву визнана Трипільська археологічна культура. Нині наука все впевненіше знаходить серед трипільців наших Предків. Отже, нам сьогодні важливо зробити наукову реконструкцію знаків-символів, понять, якими давні трипільці позначали життя і своє розуміння Всесвіту.
Немає сумніву в тому, що Трипільська цивілізація розвинула символіку, успадковану нею від племен ранньопалеолітичного періоду, адже ніякий знак не виникає на порожньому місці. Найархаїчнішими знаками були сонячні та місячні символи (солярні та люнарні), які мали тісний зв'язок з календарем.
Знаки сонця: коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом всередині. Знаки місяця: дуги, повернуті в різні боки, що символізувало фази місяця; півмісяці, що позначають Молодика і Старого місяця, а також півмісяці, повернуті “рогами” догори (нині в народі означає добру погоду). Цікавими є трипільська чара, на якій зображено 12 місяців, або тарілка з чотирма місяцями, вписаними між променями рівнобічного хреста, що підтверджує саме календарність цих зображень.
Такими ж давніми є зображення рослинних символів: деревце з піднятими гілками, ялинка, колос; малюнки у вигляді квітки (коло з шістьма чи восьми пелюстками довкруг), світове дерево.
Символ дерева – один із найстійкіших в українському знаковому космосі, який дійшов до наших днів. Вічнозелене Дерево Життя складається з трьох сфер: стовбур, верхів'я, коріння. Але в трипільських деревах-ялинках ці три сфери ще не виражені, до того ж, дерева зображаються групами, що свідчить про символіку рослинності взагалі, а не ознаку Світового дерева, як це усталилося пізніше.
Три яруси світу зображені на трипільських глеках способом поділу сферичної композиції посудини (наприклад, кулястої макітри або глечика) на нижній, середній і верхній світи. Найбільше зображень дійшло до нас на ритуальному посуді, скульптурках Богинь родючості (Рожаниць) тощо. Такий посуд символізував прохання дощу – це підтверджується малюнками жіночих фігур, які підносять чару до неба (пор. укр. “чарувати” – замовляти над чарою води, ворожити чи робити так звану “живу воду”),
Магія родючості полів була тісно пов'язана з магією плодючості людей і тварин. Мабуть тому у складі глини, з якої ліпилися фігурки Рожаниць, було замішане зерно пшениці або пшеничне борошно. Символом засіяного поля вважають квадрат або ромб, розділений хрестом на чотири частини, в кожній з яких зображена крапка, що символізує зерно. Такі ж зображення іноді малювалися на животі жіночої статуетки, що означало вагітність.
Як вважає Борис Рибаков, “трипільські статуетки юних матерів були, вірогідно, одними з ранніх попередниць християнскої Богородиці”. Чи не найпоширенішим знаком на трипільській кераміці є орнаментальний мотив змії (вужа): змії обвивають груди Богині-Матері, зображуються на посуді, статуетках Рожаниць. Такі малюнки прийнято називати “трипільськими спіралями”, “хвилями” або “меандром”.
Культове значення вужа відоме у багатьох народів: вуж як охоронець всього найціннішого – сім'ї, дому. Він був носієм добра, миру і злагоди. На скульптурах Рожаниць він – оберіг живота, що виношує плід. Вуж також пов'язаний з культом води, вологи, дощу, а, отже, родючості землі.
Слов'яни мали два “зміїних” свята: 25 березня – поява змій і 14 вересня – їх відхід під землю. Вважалося, що, з'явившись навесні, змії допомагають хліборобам, беруть участь у сільськогосподарських роботах. Цікаве повір'я записане Миколою Маркевичем, що змія, котра протягом літа когось укусила, буде покарана, її не пустять “у вирій”, і вона змушена буде мерзнути на морозі. Збереглися українські народні казки про вужа чи змію, які носять міфологічний характер.
“Трипільську спіраль” можна вважати символом вічності життя, безперервного бігу сонця (спіраль, зображена навколо посудини, не має ні початку, ні кінця). Ідея “руху сонця по небу” виразно простежується в тих спіралях, де на закрутах зображені сонячні знаки – кола з косими хрестами посередині. Причому, напрямок такої спіралі знизу вгору, зліва направо, – як і видимий із Землі напрямок “по ходу” Сонця (посолонь).
Заслуговує на увагу і дослідження знаку хреста, який в сучасному християнстві цілком переосмислений, тому не можна ототожнювати давні рівнобічні хрести та свастики з християнськими хрестами, що мають витягнутий нижній кінець. Первісно хрест (криж) був знаком життя: вертикаль – чоловіче, батьківське начало, горизонталь – жіноче, материнське; їхнє поєднання утворює третю силу – синівську (власне сам хрест). Хрестом також позначалося сонце, небесний вогонь, світло, жертовник. Цей знак відомий з прадавніх часів у багатьох народів світу (в Європі, Індії, Єгипті). Різновидом звичайного хреста є так званий арійський (орійський) хрест, або свастика.
Подібним знаком користувалися уже в XX ст. в Німеччині. Тому після 1945 р. на використання та дослідження арійського хреста наклали табу як на фашистську символіку. Такі заборони не мають ніяких наукових підстав, оскільки ці знаки були відомі вже в Трипільській культурі. Про це свідчать археологічні знахідки. В Українському історичному музеї експонувалася одна з таких пам'яток – глиняний горщик з накресленою свастикою, розкопаний біля с. Пустовойтівки (Сумська обл.), у Музеї коштовностей України – скіфські горщики зі свастиками та ін. Таких знахідок значно більше, але вони не афішуються досі із вказаних причин. Мозаїчні свастики на стінах Софійського собору у Києві були викладені ще в ХІ ст.
Про значення цього символу є різні припущення. Найголовніше його значення це – небесний вогонь. Цей знак досить поширений в традиційних слов'янських, і зокрема, в українських вишивках. Свастика (сварга) відома також ще в троянців: за часів Троянської війни вона як священний знак прикрашала зброю: мечі, булави та ін. Різні види свастик (як з ламаними лініями, так і з заокругленими кінцями, що переходять у спіральні завитки) досі пишуть на українських писанках як магічні символи найвищого неба та сонця. Свастика є знаком Сварога, так само, як стріла – знаком Перуна.
Ці сонячні знаки малювали здавна на хатах, перед дверима, на сволоці, вважаючи їх оберегами проти злих сил. Ось як передав це в своїй “Молитві” український поет Богдан-Ігор Антонич: