Ключі од вирію

У міфологічній моделі світу віддавна простежу­ється визначення Вирію - першоземлі Богів, де ро­сте першодерево - прадуб з молодильними яблу­ками безсмертя, і де вічним мешканцем є Першобог Род.

Порівняно чітку локалізацію того потойбіч­ного світу - Вирію робить дослідник Борис Успенсь­кий. У слов'янському язичництві, зазначає він, не було двох розрізнень - раю і пекла. Вирій був міс­цем, куди восени відправлялися птиці і деякі пла­зуни (вужі, змії), а відповідно до цього й локалізува­лися пташиний Вирій на небі і гадючий - на землі¹.

Диференціація обох вищезгаданих понять (раю і пекла) сталася, слід вважати, у значно пізніший період: вона пов'язана з християнською світогляд­ною концепцією. Осмислення Вирію, а відповідно і трактування його як явища, відбувалися у руслі ці­лісної системи народних вірувань. Повір'я про Вирій зустрічаємо вже у давніх писемних пам'ятках, зго­дом - у працях різних дослідників. У "Поученії" Во­лодимира Мономаха, між іншим, читаємо: "І сьому подивуємось: як птиці небеснії з Ірію йдуть, і спершу в наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні, і слабі ідуть по всіх землях, за Божим повелінням, щоб наповнилися ліси и поля"². За Миколою Маркевичем, Вирій - дивна, тепла сторона десь біля моря. Першою летить туди і повертаєть­ся звідтіля зозуля, бо ж саме у неї - ключниці "Вираю" - зберігаються ключі³.

Мотив відмикання ключем Вирію, а відтак весни, літа, замикання зими, широкоаспектний, спов­нений симбіозу симвопів та асоціацій, у слов'янсь­кій традиції має індоєвропейські аналогії, на що вка­зувалося вже в етнографічній літературі. Повернен­ня птиць із Вирію цілком закономірно співвідноси­ться з певним комплексом аграрно-магічних обрядодійств. Складовими компонентами його бу­ли речитативно-вербапьні формули до зустрічі пта­хів, веснянкові пісні-заклички, ритуальне обрядове печиво. Цілком зрозуміло, що при цьому різною мі­рою виявлялася регіональна специфіка з усіма супутніми етнокультурними ознаками.

Особливе місце у календарній звичаєвості зай­має культ жайворонка. Його образ відтворений у пісенній творчості і народних віруваннях, "матеріа­лізувався" у весняно-обрядовому печиві. За народ­ними повір'ями: "Саме раньше припітає з Вирію жай­воронок, підіймається він угору, співає, весну збуд­жує. Він як той посланець од Бога..."⁴.

На якомусь історичному етапі у поетичній твор­чості народу образ жайворонка частково поступив­ся перед образом іншого птаха - соловейка. На за­хідноукраїнському Поліссі збереглися цікаві зразки веснянок з типологічним зачином "Ой ти, соловей­ко", у яких особливо виразно виявлена сюжетна структура: птиця прилітає з Вирію із золотими "ключиками", щоб "літичко одмикнути", а "зимойку зам­кнути", та виявляється - ще не пора, бо по "горойках сніжини лежать, а по долинойках крижини сто­ять" , і птиця каже, що тії сніжини потопче, а таки літечко відімкне, а зимойку замкне. До того ж, як дізнаємося з аналогічних вербальних текстів, вико­нає свою місію - зів'є гніздечко, нанесе яєчок і виго­дує діток.

У деяких веснянкових матеріалах простежуєть­ся архаїка, яка може послужити відповідним мате­ріалом для реконструкції світоглядних аспектів. Так, зокрема, в одній з веснянок мовиться:

Ой ти, соловейко.
Ти ранній пташейку.
Ой чого так рано
Із вір'їчка вийшов?
- Не сам же я вийшов.
Дажбог мене вислав.
З правої ручейки
Ключики видав.

Аналогічно відмикання Вирію у міфологічних ві­руваннях приписується ще й іншим птицям - бусло­ві, зозулі, ластівці. Можемо здогадуватися, що де­які птахи, зосібна бусли, були в далекому минуло­му для наших пращурів тотемами. То ж і дотепер вони лишилися священними в ореолі належного їм культу. За народними віруваннями вони є добро­чинними для наших нащадків.

Ой буслойку-голубойку.
Чом з Вирею не виходиш?
Чом з Вирею ни виходиш,
Нам тепличка не приноси?..

В українських міфопоетичних віруваннях неаби­яке місце займає Орій ("святий Юрій"), покровитель хліборобства і скотарства. Володіючи золотими ключами, він відмикає небо і випускає на землю дощ-росу. В одній старовинній пісні Урай (Орій) кли­че матір і просить її подати йому ключі, щоб відчи­нити небо і випустити росу:

Урай матку кличе:
- Та подай, матко, ключі
Одімкнути небо.
Випустити росу.

Ця мати, можливо, одне і те ж з сонячною маті­р'ю, про яку мовиться в казці і колядках, зазначає Микола Костомаров, маючи на увазі Матір Сонця - жінку Сварога, Бога Неба.

Цікавий зразок магічно-заклинального типу піс­ні зафіксовано нами в регіоні Рівненського Полісся:

Святий Юрію (Орію.
Зійди з Вирію.
Розтвори сиру землю.
Як розтвориться Сира землиця.
Всенький світ звеселиться

Повернення птахів із Вирію поєднувалося зі зви­чаєм випікати ритуальне печиво. Приготовляли йо­го вперше до свята, яке випадало на 9 березня за ст. ст. Це печиво мало переважно форму птахів. Особливо поширеними в Україні були "жайворонки", з якими діти виходили на вулицю і співали веснян­ки, виголошували спеціальні пісні-заклички. Але пе­чиву не завжди надавали зооморфну форму: іноді випікали 40 невеличких ритуальних булочок, пиріж­ків. У міжвоєнні роки в деяких районах діти прино­сили "жайворонків" у дарунок названим батькам, учителям (...).

Як згадує П. В. Шейн, рідкісний звичай випікати "жайворонків" для душ померлих дітей побутував у похоронних обрядах білорусів на Могилівщині .

До дня Благовіщення (25 березня) приурочува­вся звичай випікати печиво у вигляді буслових ла­пок. У регіоні Західного Полісся це печиво пов'язу­валося безпосередньо з прильотом буслів.

У весняних обрядодійствах явно проступає аграрно-магічна функція. До бусла, який летів і ніс у дзьобі на гніздо ломаччя, дітвора приказувала:

Бусько, бусько, кинь колоду
Не на дощ, а на погоду.

Правда, вербальні тексти, які збереглися, іноді позначені наївністю, але мусимо зважати на багатолітні трансформаційні процеси, в результаті яких первісно магічна функція їх якоюсь мірою затрати­лася, і вони поступово перейшли до репертуару зви­чайних дитячих закличок.

Потребує деякого осмислення семантика вище­згаданого обрядового печива. Чи було воно засобом стимулювання прильоту птахів, своєрідною імітаці­єю? Цю думку дослідники майже категорично відки­дають. Зокрема, свого часу Михайло Грушевський, маючи на увазі різновиди весняно-ритуального пе­чива, прямо стверджував: "Се жертва Весні, яка в різних формах була відома ще недавно в різних ку­тах слов'янства і у нас" . Звичай випікання і риту­ального використання хлібних виробів у вигляді пта­хів сучасна дослідниця Людмила Виноградова також трактує як ранню форму "годування-задобряння" ду хів-опікунів . Інший дослідник, Андрій Страхов, при­пускає, що, очевидно, за народними віруваннями бу­сли і жайворонки, які повертаються з Вирію, є тими душами предків, морфність яких співвідноситься між птичою і власне людською.

Такі міркування, між іншим, простежуються у чи­сленних польових записах етнопогічних матеріапів.

Варто принагідно нагадати, що в етнографічній пітературі вже робилися спроби розкриття семантики хлібних виробів, виявлення їх ритуально-магічної функції у різних обрядодійствах. Ґрунтовні дослідження з цього приводу зроблені дослідника­ми минулого - Олександром Потебнею ("О мифическом значений некоторых обрядов й поверий"), Миколою Сумцовим ("Обрядовое употребление хлеба") та ін.

Рідкісним в ареально-локальному відношенні є обрядове печиво з умовно символічними зображен­нями сільськогосподарських знарядь - борони, плу­га, серпа. Подібні його вияви зафіксовані дослідни­ками в окремих районах Полісся, а також на Підляшші, де це печиво в кінці XIX - на початку XX сто­літь використовувалося у весняних обрядах поряд з   іншими атрибутами (...).

1. Успенский Б. А. Филологическиеразыскания в обпасти славянских дре­вностей.- М . 1982 - С 145-146
2. Літопис Руський Перекл. з давньоруської Л. Є. Махновця - К.( 1989 - С.456-457.
3. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян - К.,1992 - С.18
4. Зап. автором 1997 р, у с. Брами Горохівського р-ну Волинської області від Зінаїди Вітюк, 1923 р.н.
5. Зап. автором 1996 р. у с. Оленино Камінь-Каширського р-ну Волинської області від Анастасії Коширець. 1932 р.н.
6. Пісні з Волині. (Упорядкування О.Ф. Ошуркевича- К., 1970.- С. 31
7. Ой на горі ряст цвіте. Народні пісні Рівненської та Волинської областей (Запис Ю. Цехмійструка).- Рівне, 1995 - С 26
8. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія - К., 1994.- С.266.
9. Зап автором 1983 р. у с. Осова Костопільського р-ну Рівненської обла­сті від Олексія Кузьмука. 1918 р.н.
10. Шейн П В. Материалы для изучения быта и языка русского населення
11. Северо-западного края,- СЛб,, 1890,-Т.І.- 4 2-С 555
12. Зап. автором 1987 р. у с. Зарудче Любашівського р-ну Волинської об­ласті від Івана Коржа, 1975 р.н.
13. Грушевський М. Історія української літератури. В 6 т.. 9 кн -К., 1993 - Т1 -С.196
14. Виноградова Л.Н Зимняя календарная поззия западных и восточных славян,- М.. 1982.-С.140.
15. Страхов А.Б. Попесские "буськовы лапы", "галепы" // Полесский этно-лингвистический сборник.- М , 1983,- С.210