«Релігія Природи» – це автохтонна, традиційна релігія стародавнього генофонду Європейської цивілізації, яка сягає 7 тисячолітньої давнини.
Вона природно утворилась і сповідувалась самим народом, розвинулась шляхом еволюційного переходу населення Стародавньої Європи від привласнюючого до відтворюючого господарства (землеробства) і утримувалась в орбіті первинної духовної інтелігенції. Територіальним ядром розвитку такої духовної традиції постали землі сучасної України де зосереджені найкращі умови для ведення землеробства.
Тих стародавніх Предків українців заведено називати трипільцями, а їх культуру – «Трипільською Цивілізацією». Після низки природних катаклізмів відбувся занепад землеробської культури, яка була залежна і в духовному і в матеріальному плані від стану середовища. Умовами для виживання перших землеробів Європи стало часткове переселення в інші місцевості та перехід до кочового способу життя. В науці такий процес отримав назву «індоєвропейський вибух». Разом з цим, освоюючи нові території, трипільці ритуально спалювали свої життєві конгломерати. Так зникали від стороннього ока Храми, святилища, житлові будинки та господарські комплекси. Вони зникали з видимого світу, але в підземному світі зберігали свої властивості. Споруди з глини та дерева кам’яніли від вогняної стихії, а внутрішній керамічний інвентар додатково запікався на тисячоліття. Так глибокий духовний корінь Європейської цивілізації існував багато тисячоліть у прихованій формі, допоки сама ж Матінка Земля не почала виштовхувати з себе безцінні артефакти тої забутої цивілізації.
У 19 ст. українські селяни почали знаходити в полях подвоєні посудини, мальовані горщики, глиняні фігурки про що й повідомляли до органів влади. Вперше трипільські артефакти почали збирати в 1891 р. родина Зборовських у с. Кринички що на Поділлі. Усі зібрані матеріали Ч. І. Зборовський передав українському історику та археологу В. Б. Антоновичу, а той в свою чергу протягом 1894-1896 рр. провів у Криничках розкопки. На ці ж роки перших розвідок припадає й відкриття трипільської культури В. В. Хвойкою. Він відкриває трипільське поселення на території України у Києві на вулиці Кирилівській, 55. «Весною 1895 року я продовжував розпочаті у 1893 році розкопки в садибі пана Зівалія, по Кирилівській вулиці», – запише В. Хвойка у своєму польовому щоденнику. В 1896-1897 роках Хвойка в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля, Обухівського району, Київської області) знайшов матеріали, подібні до київських знахідок, які ми тепер добре знаємо під назвою «Трипільська культура». Так духовний пласт первинної «Релігії Природи» почав підійматися з українських полів, з тих полів де 7 тисячоліть тому працювали наші великі Предки.
Відродження «Релігії Природи» відбулось після здобуття Україною державної Незалежності. У 2000 р. академік Володимир Перегінець та однодумці створюють Духовний Центр, центральним символом якого постає «Дерево Життя». В цей сакральний символ вкладаються вже накопиченні знання сторічних дослідження трипільської цивілізації та дохристиянської етнічної релігії.
Назву «Релігія Природи» обрано не випадково: саме таким визначенням можна схарактеризувати складну релігійну систему притаманну саме Європейській цивілізації з якої й постав український народ. Це духовність, яка формує святість Всесвіту, навколишнього середовища, Неба з Землею, формує екологічне мислення та відповідну поведінку.
Конфесія «Релігія Природи» сповідує найдавніше поняття Бога –Бога проявленого в Космічному Законі та в Космічному Порядку – поняття, яке було сформоване вже з трипільських часів. Це одночасно є найдавнішим розумінням Бога у релігіях світу. Космічний Порядок / Закон / Бог розгортається та виявляється у своїх найвищих космологічних сутностях Батьківського та Материнського початків.
У релігії трипільців, як і в «Релігії Природи» – це Батько Небо з Матір’ю Землею, які поєднанні священним шлюбом і породжують третю космологічну силу – релігійне Дерево (що складає первинну Трійцю). У трипільців така концепція була втілена у Трипільському Храмі, а в сучасному світі відроджена в центральному релігійному символі конфесії – картині Віктора Крижанівського «Дерево Життя».
Конфесія «Релігія Природи» об’єднує громади монотеїстичного, політеїстичного та гентоїстичного напрямків Рідної Віри, тобто сповідників різних рідновірських течій і не тільки, які визнають єдиний корінь глибокого релігійного явища української нації починаючи від трипільських часів.
Конфесія «Релігія Природи» представлена своїм Релігійним / Духовним Центром в передмісті Києва, який був організований та відкритий у 2 000 році академіком Володимиром Перегінцем. Відкриття Центру було прив’язано до умовного ювілею існування трипільської цивілізації в 7,5 тисяч років та ознаменувалося «мистецьким народженням» символу «Дерево Життя». Саме «Дерево Життя» Релігійного Центру «Релігія Природи» стало перекинутим містком між трипільським та українським світами.
«Релігія Природи» офіційно визнана та зареєстрована у Державному комітеті релігій України, як релігійне явище національного значення (реєстр. Свідоцтво № 53 від 25 січня 2017 р.).