В непростий час чергової спроби відродження Української самобутності з’являється багато розвідок щодо джерел власних витоків, джерел духовної культури та релігійності. Цей стан речей спонукає до ґрунтовного вивчення української духовної спадщини, яка своїм корінням сягає праіндоєвропейської архаїки, тому існує потреба в поглибленні до тої цивілізації, яка пов’язана історичними, етнічними, культурними та релігійними цінностями з сучасною Україною.
Українська духовність сформувалась на грунті найдавніших уявлень про Всесвіт, які були залишені автохтонному населенню попередніми цивілізаціями. Духовний досвід передавався символом, міфом, ритуалом, побутом і всім тим, на що була спрямована свідомість тієї «людини-духовної». Відтак, інформація зберігається в камені, могилах, знаряддях, в генах та інших складових людини й землі, що для нас складає категорію сакральної інформації, не менш інформативної ніж писемні джерела.
Язичницькі вірування давніх українців, як і сучасних, можуть бути зрозумілі й пояснені тільки за допомогою праіндоєвропейських паралелей, адже успадковані від тої прадавньої системи й пройшли тривалий процес розвитку. Саме тому актуальним завданням є вивчення праіндоєвропейських архетипів, які є неодмінною складовою колективного несвідомого (за К. Юнгом) українського етносу.
Архетипи давньої Природної духовності є неодмінною частиною сучасних релігійних форм. Підтвердженням цього є те, що сучасна людина перебуває під впливом давніх міфів й символів, які б не прижились у випадку відсутності глибоко вкоріненої соціально-емоційної психологічної бази. Справді, все що у нас є, вже в когось було!
Досліджуючи праіндоєвропейську релігійну культуру ми знаходимо вияви навіть не подібності етнокультурних систем в індоєвропейському просторі, а в процесі неупередженого співставлення й порівняння знаходяться витокові (першопричині) форми відносно з такими традиціями як ведична, авестійська, орфічна.
Дослідження прадавньої духовної традиції території України вказують на формування системи психічної рівноваги між матріархальним і патріархальним культом, поєднання аграрного культу з культом кочівників, що генетично пов’язано з хліборобськими племенами трипільської доби та арійським світоглядом до уявлень слов’ян з українцями. Цей багаж духовних знань необхідно не копіювати, а переосмислити для створення духовних ідеалів, які гідно впишуться в світовому просторі нового суспільства.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira