Священна корова Замунь

Мабуть, не знайдеться жодного індоєвро­пейського народу, в міфології якого не було б образу священного Бога-Бика.

У давніх Три­пільців існував храм, присвячений цьому Бо­гові, прикрашений бичачими рогами (відома модель такого Трипільського храму знайде­на на березі р Рось). Цей Трипільський культ тотожний з подібним культом, що був поширений серед народів Балканського півостро­ва в V— ІІІ тис. до н.ч.

У давньоарійській релігійній традиції Бик — образ місячного Бога Соми В арійців Ірану місяць називався "володарем сімені бика". Бик — символ чоловічої запліднюючої сили. Йому присвячено кілька текстів Ріґведи та Авести. Його зображення знайдене на печатках із Могенджо-Даро (Індія). В індусів білий бик Нандін — символ Бога Шиви. Навіть в Єгипті є Небесний Бик— син і чоло­вік Небесної Корови. У давніх шумерів Бик — персонаж епосу про Гільгамеша, а в давніх греків Зевс в образі Бика викрадає Європу.

Маємо також і писемне пові­домлення Прокопія (автора VI ст. н.ч.) про те, що у слов'ян Бик був символом Бога-Громовержця. Відо­мо також з пізніших джерел, що Пе­рунові приносили в жертву биків. Бог-Бик зображувався на щитах та на інших військових обладунках воїнів-дружинників

Отже у всіх відомих міфологіях Бог-Бик втілює космічне чоловіченачало, ще починаючи з верхньопалеолітичного бізона (зображеного в печерах) Часто при храмах, що належали цьому Божеству, утримувався священний бик як втілення са­мого Бога.

Бик, як правило, має й свою подружню пару — Корову. У давньоарійських текстах відома корова Сурабгі (дослівно "солодко-пахуча") або Камадгену (дослівно "корова ба­жань"). Це священна корова, яка виконує будь-які найпотаємніші бажання свого во­лодаря. Вона з'явилася з океану, і Боги по­дарували її ведійському жерцю. Потім вона стала власністю другого мудреця, поки один з царів не зробив спробу викрасти священну корову Тоді Боги по­містили її в Сваргу, де вона й донині живе в Раю Індри.

У всіх відомих релігіях корова — символ родючості, достатку, благоденства. Обрядове значення молока не можна переоцінити. Його жертвували Богам як найчис­тіший напій, ним могли гасити пожежу, що сталася від Перуна (блискавки), бо водою гасити Перунів вогонь заборонялося. Молоко і молочні продукти досі є важливим лікувальним і оздо­ровчим засобом. Си­ла молочного достат­ку — це саме те, що притягує до цього об­разу не тільки людей, але й самих Богів. У багатьох народів Бог Сонця закохується в Корову, або Богиня ( напр., Гера Аргоська) приймас образ корови. Після зустрічі з Богом Корова вагітніе і народжуе сина—людину (напр., в хеттсько-хурритському епосі). Корова скаржиться Богові-Сонцю, що вона. четверонога, народила сина двоногого.

У балтійських слов'ян подружньою ларою Дажбога вважаеться Подага (“подателька благ" за О. Фамінциним або “Погода" за В. То— поровим, Вона ж Божиха чи Божуня східних слов’ян(за О. Бичко— вим). У Вепесовій Книзі зустрічаемо підтвердження цієї версії: "Дажбог народив нас від Корови Замунь. і були ми кравенці i скіфи, анти, руси. боруси і сурожці. l так стали діди русове" (7-6). Тут, як видно, Волхви дають нам родовід племен, які мали корову своі'м тотемом — як Прародительку. Маемо також підтвердження образу священного молока як Молочної стежки (нині Чумацький шлях): “Тут бо Корова Замунь іде до поля синього (Неба) i починае їсти траву ту і молоко давати. l тече те молоко до хлябів і світить уночі звіздами над нами" (8/2). Вірогідно цей образ небесного молока — спільноарійського походження, адже зоряне небо (Сварга) — місце, де живе й давньоарійська (індуська) Корова Сурабгі.

У північно-слов'янських релігійних уявленнях сином священної Корови є Бог Велес. Не даремно він мае прізвище (точніше, ім'я по- матері) — Корович. Тут доречно навести також українські толоніми, що походять від слова корова (напр., Біло—Коровичі). А також назви рослин (напр., коров’як — він же ще мае назву дивина, що споріднюе цю рослину з Диєм, Дивом). Усі ці загадки ще потребують докладного дослідження.      

Однак живучість цього образу підтверджуе існуюче досі в Україні
повір'я про божественність корови чи бичка, які мають білу мітку на
лобі: такі тварини вважаються "відзначеними Богом".  І досі українські селяни, коли отелиться корова, звертають увагу на вигляд теляти,
про якого говорять: “у нього зірка на лобі". У весільному обряді збереглося порівняння молодого з биком, а молодої з теличкою, що
символізуе родючість. Весіпьний хліб коровай - також згадка про
давню божественну жертву (весільний дарунок) - корову.