Нам скажуть, що більшість офіційних учених України та Росії не визнають «Велесової Книги»: мають її за фальсифікат Юрія Миролюбова. І через це вона не може вважатися жрецьким кодексом індоєвропейців.
Але доказів древності «Велесової Книги» дуже багато. Зупинимося на декількох із можливих доказів.
Ю. Миролюбов копіював дощечки «Велесової Книги» в 1925-1940 роках. Лише в 1952 році в Новгороді були знайдені берестяні грамоти, палеографічний та лінгвістичний аналіз яких був оприлюднений у 1955році [28], коли вже були надруковані в «Жар-птиці» тексти багатьох дощечок «Велесової Книги». Але писемні особливості берестяних грамот і «Велесової Книги» співпадають [29], тобто Ю. Миролюбов не міг бути автором пам’ятника. У «Велесовій Книзі» розповідається, що скіфи здійснили похід у Передню Азію з північного Причорномор’я.
Про це історики довідалися лише в 70-ті роки XX ст., коли «Велесова Книга» з’явилася на Заході у перекладі на українську та російську мови [30]. У 1945 році біля Наг Хамаді, що у Верхньому Єгипті, було знайдено зібрання коптських папірусів IV ст., що написані абеткою, якою написана і «Велесова книга» [31]. А перша публікація про книги з Наг Хамаді з’явилася в 1950 році [32].
У «Велесовій Книзі» розповідається як після сейсмічної катастрофи на терені теперішньої пустелі Гобі за часів династії Інь (III—II тис. до Р. X.) слов’яни стали повертатися в Україну. У 1995 році китайський уряд дозволив, західним вченим вивчати І00 мумій праукраїнців і праукраїнські вози, що знайдені в піщаних могилах пустелі Гобі [33].
Коли слов’яни в кінці III – на почату II тис. до Р. X. повернулися в Україну, Волга впадала у Фасинське озеро, яке після Дарданового потопу стало Чорним морем [34]. Про це до недавнього часу не знали навіть геологи.
Свого часу Б. Рибаков висловився про історичність культу богинь Лади та Лелі [35]. «Велесова Книга» підтвердила припущення Б. Рибакова.
Доказам оригінальності «Велесової Книги» нєсть числа. Та, гадаємо, наведених нами достатньо, аби відкинути будь-які твердження про «Велесову Книгу» як фальсифікат.
Якою ж, за «Велесовою Книгою», була наша дохристиянська релігія, та яким Богам поклонялися наші пращури? На це запитання один із нас тією чи іншою мірою з 1991 року відповідав у низці статей [36]. І, гадаємо, настав час звести наші спільні спостереження в одну працю і надати їм стрункості та логічності. Адже відродження української культури без всебічного вивчення нашої давньої релігії неможливе.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira