Земля Предків

Автор: Мандрівний волхв

І оце недавно Велес дав доступитися до своєї Криниці та виплюснув саме ту пригорщу, до якої я так і не міг дотягнутися без Нього: можна сказати, Родова ватага волхвів Русі імені Орія Майбороди ("Національна капела бандуристів України імені Георгія Майбороди" - Боже, як до невпізнання сильно нас уже відігнали від рідного слова!) своїми бандурами та басами перевертає душу... Жодного жіночого голосу!.. При всій любові до жіночого співу це - сила! ...Дух Січі, козаччини!..
І Шевченкове слово, що кличе до Життя, на борню за нього...
...
У зробленому - мої святині... Менше видимі...
Подвір'я шанованого батьком Старійшини Роду - мого Діда, і його Тепло... і татові пісні та думи... Голос, який причаровував будь-кого...
І Мій Дуб... У день моєї появи на світ у Діда було Велике Свято: появився нащадок, який продовжить його Прізвище!.. За тим словом у Діда ховалося багато більше, ніж просто сполучення звуків...
...І Праліс... Його Холодна Долина, в яку самому було ходити зась! ...Там ще на початку літа часом могло лежати багато снігу...
І Січ, і козацтво... і дідів найстарший син - боронитель Роду і Звичаю - який поліг гідно дужа у збройній борні за це...
Переліченого не видно простим оком, але знані мною Предки передавали це сприйняття Життя від своїх Коренів, про які пам'ятали і які губилися у часах Святослава Хороброго, Костя Гордієнка та інших велетів Роду...
Дяка найближчим - Батькам, - які бачили глибше поверхні і відкривали мені-малому очі на те, що залишилося би невидимим...
І, у першу чергу, дяка татові за його глибоку шану до Роду свого у широкому його розумінні, мало видиму навіть найближчим... Його добро було непомітним... німим... і сильним!..