Велесу книгу цю почестимо - Богу нашому...

Продовження. Початок

Велесова книга - святе письмо українців

У 16 дошці знаходимо олова присвяти цієї дерев'яної книги: "Велесу Книгу цю попестимо — Богу нашому, бо в ньо­му є прибіжите і сила". Велес — одне з багатьох імен Всемогутнього Всевишнього Бога нашого. Наші Пращури порівнювали Велеса з Богом Сонця, подібним до грецького Аполона, що є водно­час покровителем земних благ. Велес, як і Аполон, наділе­ний таємничими здібностями відання, передбачення май­бутнього. Ось як Велесова Книга пояснює зв'язок Велеса із Сонцем: "Молили Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі Коня Суражого, і хай прийде до нассурі вішати, золоті Кола вертячи. Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх" (3-А). Хоча Велес є покровителем нічного часу, але саме він вранці викочує на небо золоту колісницю Сонця (Коня Суражого), а потім вдень починає вертіти золоті кола сонячного сяйва.

Велес також наділяє відунським умінням, чарівними якостями і найкращих з людей. Тому він є покровителем Вол­хвів, служителів Рідних Богів. Як головний Бог-оракул. Ве­лес мав багато присвячених йому храмів по всій Слов'янщині, зокрема й у Київській Русі.

Ще донині наша земля зберігає географічні назви (топоніми, гідроніми), похідні від імені Велеса: села Велесове. Волосова Пустиня, Велесове дворище (Володимирська та Смоленська обл. Росії) річка Велеса (ліва притока Західної Двіни) височина Велесове Ребро (поблизу Ярославля), вулиця Волоська (в Києві), що вела до капища Велеса. Волосова вулиця була також і в Новгороді, є гора Велеса (у Боснії), Волосів Яр (на Вінниччині), Велесова гора (неподалік від Луцька), Велес-камінь (с, Крижівка Мінської обл в Білорусі), навколо якого, як розповідають місцеві жителі, ще перед Другою світовою війною були розвішані черепи різних тварин. Кумир (статуя) Велеса стояв на березі річки Почайни, куди був скинутий за наказом князя Володимира в 988 році.

Спадкоємця Бога Велеса впізнаємо і в образі відомого досьогодні Водяника, який уособлює водну і земну стихії, і якому люди й досі приносять пожертви (монети, хліб, мед, вінки, квіти, трави).

Водночас Велес вважається покровителем небесних отар (хмар, міфічних дощових корів), — їхнім пастухом і воло­дарем, опікуном атмосферних явищ (санскритськеvor, varозначає "дощові хмари, шерсть, руно", пор закономірний перехід санск. р в слов. л: vоr, var — вол, вал). Дослідник української старовини Олександр Потебня вказував, що санскритське varshas — дощ, varshan — той, що дає дощ, означає "запліднюючий" (епітет Індри). Vrsha —бик (заплідню­вач). Народ вірить, що від зірок залежить роса і дощ. Свідчен­ням тому є народні назви сузір'я Плеяд: Волосожари, Власожерці, Власожелішти, що також пов'язане з Велесом. На зв'язок Велеса із зоряним небом (тобто ніччю, пор. царство Чорнобога) неодноразово звертали увагу фольклористи, етнографи, навіть археологи, наприклад, Микола Чмихов. Подібність на­шого Велеса з литовським Велнясом (Чортом) також вказує на його зв'язок з Нічним Небом, Чорнобогом. Протилежністю Велесу, Богу Нічного Неба, є Дий — Бог Денного Неба.

Мислення наших Пращурів суттєво відрізнялось від на­шого сучасного раціонального світобачення. Поетичність сві­тогляду, схильного до природних порівнянь, міфологічної об­разності, була зрозуміла кожному русичу без спеціальних по­яснень. Тільки чужорідне християнське втручання у цей на­родний світогляд спричинило серйозні перекручення давньо­українських вірувань. Так, християнські посилання "к Велесу за море", "к Бісу", "к Чорту", "до Дідька" первісно означали "на Той світ", до Предків. У давні часи вони зовсім не означали побажання смерті, лише в християн ці слова набули значення прокльонів. Для язичника "сходити до Предків" насамперед означало встановлення зв'язку між минулим, сучасним і май­бутнім, бо Душа живе вічно, лише обертаючись через ці три світи: Яву, Наву і Праву.

Подібність Велеса до литовського "веліса" (покійника) також вказує на його тотожність з нашим Домовиком, що є духом Предка і покровителем домашніх тварин — "звірят, звір'я", тобто тих, хто приходить "з Вирія". Про те, що наші далекі Пращури бачили на нічному небі різних звірят, свід­чить хоча б уявлення про Зодіакальні сузір'я у багатьох арійських народів, в тому числі й слов'ян (грецькеZodiakus — коло із зображеннями тварин). Показовим щодо цього є укра­їнське вірування в те, що тварини на Різдво розмовляють, а дбайливий господар може почути їхню мову. Жодна тварина в цей день не повинна зазнати якоїсь кривди, тому господар особливо пригощає свою худібку, годує хлібом, іноді заводить до хати. Бо в Різдвяну ніч Бог Велес оглядає свої земні череди і дає приплід тварин тому господарю, який добре їх доглядає.

До імені Велеса також близьке поняття Волхв (від старослов'янськогоvlъchvъ), а також велій— великий. Велетні в українському фольклорі називаються велети, волоти. У народі збереглась назва кургану волотка. Зберігся також звичай поминати Дідів на таких волотках-могилах.

Під Новгородом, що колись належав до нашої держа­ви Київської Русі, є "Волотове поле" — кладовище новго­родських богатирів, де в язичницькі часи стояла культова статуя Бога Велеса. В українських билинах Володимирового циклу, збережених у Галичині, часто згадуються "волхви- волшебники", які завжди були почесними гостями на княжих братчинах-бенкетах. Велесові Волхви, жерці промовляли (рекли) від імені самого Бога Велеса, замовляли (шептали) заклинання від усяких напастей. Про це маємо деякі свідчення в інших слов'янських джерелах XV — XVI ст., наприк­лад, чеське "Велес нашепче".

Волхви вміли впливати на родючість тварин і людей. У Літописі Руському є розповідь про народження віщого князя Всеслава Полоцького внаслідок чарів: "його ж народила мати від волхвування". Зв'язок Велеса з народженням нової лю­дини дуже тісний. Як провісник майбутнього, Велес "співпрацює" з Богинею Долею, оскільки саме він, як покрови­тель рослин і тварин, дає їй матеріал (льон і вовну) для пря­діння нитки життя

Велес близький до ведійського Варуни як охоронець Прави і сторож договорів, клятв і обітниць Велес, Велняс і Варуна мають ясний надприродний зір, пильність, здатність до передбачення і віщування. Як Велес, Бог яснобачення, так само і Волхви, його жерці, були наділені таємними знаннями про причини явищ і подій, вміннями впливати на ці причини, вчасно передбачивши небезпеку. Книги, написані досвідченими Волхвами, називалися Волховниками і використовувались при Богослужіннях або для навчання дітей та молодих Волхвів. Тому й Велесова Книга з повним правом може вважатися Волховником у найвищому розу­мінні цього слова як Святе Письмо Рідної Віри

Культ Велеса в Україні виник і сформувався ще в мисливському суспільстві часів палеоліту, коли він вважався ро­доначальником, тобто Прапредком майбутніх слов'ян Саме з тих прадавніх часів беруть свій початок обряди запря­гання в плуг ведмедя чи вола, що є символами Велеса, рядження на Різдво у вивернуті кожухи, шкіряні маски тварин, посад молодих на хутро, кожух під час весілля та ін. Усі ці обряди символізують родючість і багатство.

Культ Велеса розвинули вже хліборобські племена праслов'ян, де він став покровителем худоби й врожаю, а його зв'язок зі світом померлих відобразив постійний кругообіг жит­тя і смерті. Періодичне вмирання і оживання природи, тобто віра в постійне перевтілення душ, у хліборобів розвинулась в обрядах Велесової бороди (Волосової, Спасової, Дідової, Бо­жої бороди). На півночі Русі стебло трав'янистих рослин ра­зом з колосом називали волошкою, звідси і "Волотка на бородку", тотожне українській Велесовій бороді. Зрізане сер­пом колосся є водночас і смертю рослини, і її воскресінням через проростання зерна навесні (похорон зерна в землю і його нове народження). Подібною до цього є віра у пересе­лення душ (реінкарнацію), тобто отримання душею нового тіла для наступного життя на землі (у світі Яви). Таким чи­ном, Велес постає як Бог родючості, який через безкінечний ланцюг відроджень забезпечує вічність душі.

До недавнього часу в Україні Велеса уявляли як Жи­тнього діда з трьома довгобородими головами і трьома вог­няними язиками. Такий образ Велеса виготовляли із колос­ся: сніп, що уособлює Дідуха, розділяли на три частини (ніби три голови) і перев'язували червоними стрічками. У Різдвяних обрядах цього "Діда" ставлять на "Бабу" (оберемок соломи, який господиня кладе на застелений обрусом Престол або Покуть). Триликим є й зображення Велеса на статуї Збруць­кого Світовида — тут він тримає на своїх руках всю світобудо­ву і є ніби її основою.

У Колі Сварожому відомо кілька свят, коли вшанову­ють Велеса: 6 грудня (інша назва —Дід Мороз), 2 січня (Водокрес, що вказує на зв'язок Велеса з водною стихією — Даною, Мокошею), 11-12 лютого (Велесові святки або "Чор­товий тиждень"), у деяких регіонах у кінці лютого (Масляна, Колодій) або 24 березня (свято пробудження ведмедя, давньоруська "Комоїдиця", що нині в Росії переплелась з обрядами Масляної), 14 вересня (свято Вирію). Це свято, що має ще назву Здвиження, пов'язане з відльотом птахів та відходом змій під землю. Змій також є символом Велеса, бо він зв'язківець зі світом Предків — Раєм, Ірієм.

Символіка Велесових чисел відома в Україні з незапам'ят­них часів— "З", "5", "тридев'ять" (27) або загалом непарність: згадане зображення триликого Велеса на культовій статуї Світовида, поминальні тризни, тривимірність світу (вчення про Триглава); за писемними пам'ятками, пророцтва Волхвів мали збуватися "через п'ять" років (Літопис Руський, 1071 р. оповідає про Волхва, який з'явився в Києві й пророкував, що "на п'яте літо Дніпру потекти всп'ять і землям переступити на інші місця"); число 27 пов'язане з русалками як представниця­ми водної стихії (доньки Водяника-Велеса), і "тридев'яте царс­тво" — потойбічний світ, яким опікується Велес. Непарність Велесових чисел (напр., п'ятниця — п'ятий день тижня Мокоші й Велеса) є своєрідною протилежністю до парності Перунових чисел (напр., четвер  —  четвертий день Перуна). Магічним числом Велеса є також 33 — символ потойбічного світу Предків.

Велес як Божественна сутність охоплює кілька понять, що вкладаються в розуміння законів Прави і позначають: 1) владу, порядок, закон; 2) територію поширення влади, порядку, закону; 3) час дії цієї влади, порядку, закону; 4) людську спільноту, підлеглу цій владі, порядку, закону.

Велес— це також Бог Багатства. 6 грудня він сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства. врожаю, приплоду. Згадаймо Діда Мороза з його подарунками. Хоча останнім часом побільшало прихильників "святого Миколая", які поширюють думку, що Дід Мороз неда­внього походження. Новітні поборники Діда Мороза "чули дзвін" про Санта Клауса, якого, дійсно, придумав американець К К. Мур у 1822 р. Однак, у нашого народу досі існує давній обряд закликання Діда Мороза на Різдво — він не може бути створеним недавно. Етнографам це відомо. Саме з 3 грудня починаються приготування до Різдва, вивчення колядок, ви­готовлення масок, святкового одягу тощо. Слово скотьї в літописах первісно означало гроші, тому нема нічого дивного, що пізніші переписувачі давніх документів уже не розуміли значення цього слова і пов'язували його лише з домашніми тваринами, отарами скоту, отже, Велес у них став "скотьїм Богом", що, в кращому випадку, пояснювали як "опікун до­машніх тварин".

Символами Велеса також є: Ведмідь, Кінь, Змія.

Ведмідь — найдавніший символ, оскільки він сформу­вався ще в первісному мисливському побуті праслов'янсь­ких племен. Довгий час на слово, що було назвою ведмедя, накладалася заборона (табу), щоб не турбувати даремно цього могутнього тотема (Бога-Предка). Тому "ведмідь" бу­ло своєрідним замінником справжнього імені цієї тварини: "той, що відає мед". Існує припущення, що первісним іме­нем ведмедя було бер або бар (пор. барліг — лігво бара, а також його назви в романо-германських мовах —ber,bar).

Кінь, один із символів Велеса, відомий у білоруських діалектах як волот, волотиха, волоток, волотьонок, що відповідно означає: кінь, кобила, жеребець, лоша. На ого­рожах навколо давніх храмів настромлювали обереги — кінські черепи. Нам, сучасникам, не зрозуміло, який таємний чи ма­гічний вплив мали такі обереги. Однак потроху нам відкрива­ються давні знання наших Пращурів. Ще мало вивчено вплив кісток на навколишнє середовище і на людський організм, та вже сьогодні існують такі наукові дослідження. Не так давно в Україні ще побутували звичаї принесення будівельних жертв, сліди яких знаходять нині в різних регіонах: кінський череп клали під фундамент хати або під піч нового житла. Це свід­чить про зв'язок коня як атрибута Велеса з культом Предків, підземним світом. Він дає міцність усій будівлі (пригадаймо постать триликого Велеса. що тримає всю світобудову Збруцького Світовида), тобто є основою всього пантеону Бо­гів Якщо ж Волхв чи знахар знаходив десь у полі кінський череп, то найдорожчою знахідкою для нього була трава, що проросла крізь очні отвори черепа, — вона має велику ліку­вальну силу — силу Велеса.

Змія, Змій символізує Велеса як Бога земноводної стихії. Змія чи вуж — оберіг плідної сили (згадаймо трипільські фігурки Богинь із зображеннями змій на животі чи на грудях або трипільські безкінечники, що також символізують змія). А скіфська "Змієнога Богиня" — дочка Борисфена-Дніпра — наша тотемна Предкиня. Змій — охоронець входу в підземне царство Вирію, володіння Велеса. Змій земний чи повітряний (летючий дракон) є символом невловимого, незбагненного свята ("празника") душі. У ширшому розумінні змій-дракон є персоніфікацією всієї нашої етнічної духовної культури, тобто Рідної Віри Недаремно християни так настирливо пропагу­ють свої етноненависницькі образи багаточисельних "зміє­борців" і в образі змія вбачають лише все земне "зло", яке, на їхню думку, слід беззастережно "поборювати". Однак, цей об­раз був відомий у язичництві, де Змій-Велес уособлює земну сипу, а Перун-громовержець — небесну. Християнські куль­ти Миколая — це лише пізніша примітивна заміна нашого Велеса, а Георгія чи Юрія — заміна нашого Перуна. Існує міф цього "перехідного" періоду про змієборця, де "цар Грім" і "ца­риця Молонія" (Перун і Перуниця) спалюють або викрадають отари "царя Зміулана" (Велеса). Цікаво зіставити цей міф із переказом Геродота: скіфська Змієнога Богиня викрадає та­бун коней у Геракпа.

Та як би чужинці не намагалися затемнити наш космогонічний міф, цей образ "змієборства" є насамперед симво­лом одвічної боротьби протилежностей: глобального з місце­вим, інтернаціонального (світового) з національним, хаосу з космосом — тобто безладдя з Ладом!

2000 рік на Сході вважають роком Дракона. У нашому українському Колі Сварожому цей рік, як і 2001. є роком, що започатковує епоху Водолія (Велеса, Мокоші, Дани), — він є початком повороту до нашого національного Ладу! Велесо ва Книга має розкрити своєму народові таємні знання Пра­щурів, наших Волхвів, дати нам силу і новий поштовх до Відродження Рідної Віри.