Які вони справжні карпатські відьми?

Босорка — міфологічний персонаж народів Карпат (угорців, румун та слов’ян), відьма чи відьмак з рисами вампіра. За походженням слово утворилося від тюркського basyrkan — «нічний жах».

Наші предки вважали, чим більше в босорки душ (від 1 до 3), тим вона сильніша. У різних куточках Карпат переважали різні нюанси цього образу: на Закарпатті босорками в основному вважали чаклунів і знахарок, тоді як у бойків і гуцулівтак називали відьом, які відбирали молоко у корів. 

Босоркою могла стати людина, одержима духом мерця чи була 7-ю дівчиною в родині. Кількість таких людей була була значною: по кілька, а то й по 10-15 у кожному селі. Вірили навіть, що на Закарпатті є такі місця, в яких достатньо було свиснути, щоб викликами цих створінь. Українці пов’язували цей образ із образом упиря і подекуди вірили, що вони перетворюються на упирів після смерті. У Карпатах існував і чоловічий образ босорку на, який чомусь був більш позитивним; такі чоловіки та жінки інколи навіть протистояли одне одному, до того ж, сила чоловіків збільшувалась після смерті, а не зменшувалась, як у жінок.

Подейкують, що вдень босорки – справжні красуні, а вночі, навпаки, робляться страшними: обличчя вкривається зморшками, очі стають червоними, рот викривлюється. Вони іноді зображувалися як плоскогруді жінки в білому з довгими худими руками, тонкими ногами, курячими лапами та хвостом. 

В одній із закарпатських ігор при мерці хлопчик, який перевтілювався на босорку, одягав білу сукню чи покривало, вимазував обличчя борошном, робив собі з білого кормового буряка ікла і прикладав березовий віник замість хвоста. Потім він плювався набраною в рот водою, стрибав, бив «хвостом», кричав і скавчав, намагався піймати інших дітей, поцілувати чи облизати, забруднивши їх борошном із власного обличчя. Цікаво, що босорки можуть бути будь-якого віку, але в більшості міфологічних оповідань — це люди похилого віку. Босорки мали здатність перетворюватися на жаб, кішок, собак, курей, свиней, змій, кажанів, на колесо та навіть кочергу. Також вони можуть бути невидимими. Вважалося, що босорки знаються на тра­вах та збирають їх у своїх цілях.

Згідно із народними уявленнями, босорки відвідують шабаш на кожну повню. Вони прилітають на мітлі, кочерзі, лопаті чи бочці. Вилітають завжди через димар. Також могли пересуватися на возі з чорними котами чи їхати на людині, перетвореній на коня. Українці вірили, що цих істот завжди супроводжував вітер. Подібні «зустрічі» відбувалися здебільшого у старих будинках, на вершинах чи у печерах. Там вони разом із упирями влаштовували оргії з танцями у місячному сяйві. 

Босоркам в основному приписували такі дії: забирання молока у корів чи інша господарська шкода; помста тим, хто їх впізнав; різноманітні привороти; порча, насилання хвороб, вроків чи смерті; залякування людей, щоб вони збилися з дороги (Закарпаття); заманювання хлопців; підміну людської дитини на свою, яка була страшненькою і жила лише 7 років; забирання молока у молодих мам.

Босоркам приписували ще й вплив на погоду, як позитивний, так і негативний: вони викликали град, дощ, вітер, грозу, посуху, пожежі. У дитячих піснях із босорками пов’язували грибний дощ. За народними повір’ями, під час поховання босор­ки починається злива. Посуху ж босорки викликали зачаровуванням змій, які починали битися між собою. Ввважалося, що босорки найбільш активні у День святої Люциї, Свят-вечір, День Трьох королів, Юріїв день, четвер та п’ятницю Страсного тижня, 1 травня та на Іванівську ніч.

Оберегами скотини від босорок були часник, петрушка, свята вода, сіль, свічка, вінок колосків, колючі рослини, віники; коровам давали з’їсти хліб, спечений із сушеними травами чи плодами шипшини, терена, глоду; обкурювали хлів шкаралупою горіхів, які з’їли на Свят-вечір. Щоб босорки не зіпсували молоко, його ритуально солили чи клали в нього тричі проколотий шматок-хлібу; водянисте молоко чи молоко з кров’ю били гілкою терена чи проціджували через неї чи через виделку з ножем, що лежали навхрест. Для захисту дітей від босорок на шию вішали мішечок з сіллю чи часником, вивертали сорочку, клали в колиску залізні предмети. Для захисту будинку використовували гілки бузини, в’яза, терена.