Заповіді рабської свідомості і життя

Знайомлячись з цими заповідями, бачимо, що підступніших заповідей не мала жодна релігія в світі за всю історію існування людства, а нинішній “розвиток” християнства в Західній Європі є звичайний відхід від основ євангельського абсурду. Саме Західна Європа прославилася масовими протестантськими рухами: кальвінізм і лютеранство — це протест проти традиційного уявлення про “християнське співіснування”. Руйнувалися держави і навіть імперії, коли їхнє населення розпочинало жити “по-християнськи”. Де тепер Велика Римська Імперія, де освічена і культурна Греція, де могутня і древня Русь-Україна, військо якої примушувало християнських завойовників з Візантії та Риму трястися з переляку? Варто було б зазначити основи християнської ідеології: християнські завойовники жили за заповідями Старого заповіту, а серед завойованих і поневолених народів поширювали смирення, покору і рабське ставлення до світу, яке проповідує Новий заповіт. Найкращим доказом нежиттєвості і неприродності заповідей Нового заповіту є незаперечна істина, що за всю майже двохтисячолітню історію панування християнства не з’явилося жодної країни чи держави, яка б ризикнула беззастережно розпочати жити за Євангеліями, відмовившись від віковічних законів і конституцій, випробуваних складним громадським життям.

Якось Ф. Нітше зауважив у своїй філософській праці “Антихрист або Прокляття християнству”, що “по суті, був тільки один християнин і той був розіп’ятий на хресті. Те, що з цього часу почало називатися “Євангелією”, було вже протилежністю його життя... “Християнським” може бути лише таке життя, яким жив Ісус... Учні Учні Ісуса були далекі від того, щоб вибачити (ворогам) смерть свого вчителя, — це було б поєвангельськи, — або віддати себе на таку ж, чи більш жорстокішу страту з ніжним і лагідним серцем. Але випливло на поверхню зовсім неєвангельське почуття — почуття помсти до тих, хто розіп’яв Ісуса… “Не судіть!” — говорять християни, але самі від- правляють в пекло все, що стоїть у них на шляху… Світ, в який нас веде Євангелія — це світ бідних, хворих і жебраків…”

По-перше, Ісус (якщо визнати його існування) не створив окремої, відмінної від юдаїзму релігії, а був (за євангеліями) звичайним юдейським протестантом. Він не виступив проти жодного релігій-ного догмату чи культу юдаїзму, а лише пропонував деякі відмінні

норми поведінки, які повинні були руйнувати усталені юдейські звичаї і традиції. На противагу старозаповітній заповіді “кров за кров” він висунув заповідь — “не протився насиллю (злу)!”. Пока-жіть на прикладі, яка з “християнських” держав хоч раз виконала цю ісусівську заповідь, а виконавши, продовжила своє існування, як незалежна і самостійна держава?.. Та й навіщо далеко ходити? Візьмемо для прикладу “християнське” життя Ісуса, аби спростува-ти поняття “жити, мислити і поводитися по-християнськи”...

Шануючи світлий розум відомого німецького філософа, мусимо, однак, розвіяти поширений міф про те, що Ісус був “християнином”. Та й сам Нітше зазначає: “вже саме слово “християнство” є непорозумінням”. Як немає в світі двох повністю подібних зовні людей, так і немає бодай двох сповідників Нового заповіту, які були б одностайні, проповідуючи основи “християнського життя”. А тепер звернемося до помилкового висловлювання Нітше про те, що “християнським може бути лише таке життя, яким жив Ісус.”

По-перше, Ісус (якщо визнати його існування) не створив окремої, відмінної від юдаїзму релігії, а був (за євангеліями) звичайним юдейським протестантом. Він не виступив проти жодного релігій- ного догмату чи культу юдаїзму, а лише пропонував деякі відмінні норми поведінки, які повинні були руйнувати усталені юдейські звичаї і традиції. На противагу старозаповітній заповіді “кров за кров” він висунув заповідь — “не протився насиллю (злу)!”. Покажіть на прикладі, яка з “християнських” держав хоч раз виконала цю ісусівську заповідь, а виконавши, продовжила своє існування, як незалежна і самостійна держава?.. Та й навіщо далеко ходити? Візьмемо для прикладу “християнське” життя Ісуса, аби спростувати поняття “жити, мислити і поводитися по-християнськи”…

Єдиним суспільством, в якому найповніше розцвіли майже усі християнські ідеали, зокрема заповіді Ісуса Христоса, був кривавий і людожерний “комуністичний режим”. Юдо-християнські заповіді християни і комуністи розуміли і виконували кожен по своєму. “Люби Бога свого”: християни любили свого Ісуса в людському тілі, комуністи — Леніна; “Люби ближнього свого”: християни любили лише християн і жебраків, комуністи — комуністів і жебраків (люмпен-пролетарів)

*... Порівняймо тепер “релігійні” тексти комуністів і християн, щоб наочно пересвідчитись, що це — “одного поля ягоди” і, що без християнства не було б комунізму, а “привид комунізму” і “привид християнства” — це один і той же “привид”, який вже вийшов за межі Ізраїлю та Європи в Азію, Африку та Америку.