Не думайте, що ці гуси були собі страшки та й годі, бо тікали од вовка. Вони ж були ще невеличкі гуси, майже гусенята, а вовк той, звісно, і страшний, і здоровенний.
Тим вони й мусили бігти. Та хоч і бігли, то проз вовка бігли, на полі ночувати не лишалися! Ото ж бо й не були такі страхополохи, як хтось би міг подумати. А ноги такі прудкі мали, що й вовкові заздро ставало. Недарма ж і почали в цих гусей гратися.
Отак. Беруть довгу лозину і двоє дітей міряються — беруться по черзі руками від одного кінця до другого. Чия рука вкінці вийде зверху, той буде за матір гусям, а чия знизу — той вовк. Мати виряджає гусей — усіх дітей — на пасовисько (з одного краю галявини в другий), і вони починають «пастися». Вовк одходить далеченько вбік. Мати враз гукає:
— Гуси, гуси, додому!
— Чого? — озиваються гуси.
— Вовк за горою!
— Що він робить?
— Гуси скубе!
— Які?
— Сірі, білі, волохаті!
Тікайте прудко до хати!
Тут усі гуси — в ноги! А вовк — навперейми, аби когось упіймати. Та довгенько йому доводиться попобігати, поки зловить якого гусачка! Ну, а як уже зловить, тоді одводить до себе за гору, а сам кидається за іншими. Як усіх переловить або вже дуже втомиться, тоді вибирають іншого вовка та матір і граються далі. Пограйтеся й ви в цю гру.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira