Казка про попа і мужика Гаврила

Був у багатого мужика Гаврила пес Рябко, але той пес узяв та й здох. Ну, мужик хоче його поховати, як християнина, бо пес йому добре служив.

Ну, йде він до попа та й каже:

— Хочу я свого рябого поховати, як християнина старого.

Піп каже:

— Що ти, Гаврило, здурів? Пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити?

Але Гаврило нічого — ходить по хаті, промовляє До попа словами:

- Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес — буде похований мій пес.

Та й ті слова промовляє, черес грошей висипає. Як ті гроші піп побачив, аж слинку ликає; як ті гроші Гаврило висипає, то попа аж хвороба нападає.

Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає:

- Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати.

Іде Гаврило додомоньку, робить домовоньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий і піп радий.

Але пройшло трохи часу, гет-гет, та й сусіди бачать, що то не чоловік похований, бо всі в багача живі, а тільки пса нема, то вже видно, що пса поховали.

Взяли та й написали скаргу до архієрея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого.

Архієрей тоді:

— Як так? Я йому!

Та й написав в село, що приїде. Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться:

— Що ти зробив, ти моїх дітей посиротив?!

А Гаврило йому:

— Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна

Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архієрея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє:

— Владиче, владиче, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого.

Архієрей як розсердиться, як затупає ногами:

— Як ти смієш мене такого просити, щоб з цапа попа зробити?

Але Гаврило не плошає. черес грошей виймає, на стіл висипає. Він гроші висипає, а архієрея вже хвороба розбирає... Бере він гроші, ховає, а цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже:

— Стрижіть його зрідка та й пускайте його до дідька!

Гаврило радий і архієрей радий.

Ну, але приходить час архієрею в село їхати. Приїжджає він в те село, йде до церкви і став там під стіною.

А піп в церкві править. А архієрей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає, править та й співає:

Ви курите люльку,
Я нюхаю табаку,
Ви висвятили цапа на попа.
А я поховав собаку.
Ви не винні
І я не ви-и-и-не-е-е-ен!

А дяк йому в тон з криласу:

Господи помилуй,
Господи помилуй,
Господи помилуй,
А-а-амінь!

А люди нічого не знають і хрестяться.

Ну, тоді архієрей злякався та й сказав людям:

— Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса рябого, а християнина старого.

Та з тим з села й поїхав.