Курочка Ряба (переосмислення народної казки)

Добрий день, мої малята, любі хлопчики й дівчата! Сьогодні я розповім вам казку. Та ви її всі знаєте і полюбляєте.

Але ця казочка не проста, а чарівна, бо має зміст таємний. Сьогодні ми з вами його і розкриємо, щоб мудрість народну зрозуміти, як світ Божий твориться і як Дажбожі внуки у ньому живуть.

Жили-були у чарівнім краї Дід та Баба. І була у них, як всі вже здогадалися, Курочка Ряба. Курочка не проста – Курочка чарівна, бо то наша свята Мати-Природа. А ряба вона була, бо все навколо мала: гори високі і поля широкі, моря глибокі та ріки повноводні. І Природа буяла так барвисто, що в очах ряботить: милуватися – не намилуватися.

Ось знесла Курочка Яйце, та не просте, а золоте. Зраділи Дід та Баба і давай яйце бити, бо нерозумні були. Дід бив – не розбив, Баба била – не розбила. Та й ви можете спробувати це зробити і не розіб'єте. Бо Золоте Яйце – це наше Сонечко ясне, що по Небу ходить – Землю зігріває, радість нам приносить.

День пройшов, Сонечко до Землі наблизилося. Вибігла Мишка, що в землі живе, на Сонечко поглянула, хвостиком махнула і в нірку застрибнула. І розбилося наше Золоте Яйце – розтеклося по небокраю Зорею Красною. Світ темнішати став. Перелякалися Дід із Бабою – плачуть. А Курочка кудкудаче: "Не плач, Діду, не плач, Бабо! Знесу я вам просте яєчко, та й не одне."

Як змостить собі Курочка гніздечко – то маємо кілька яєчок. А кожне Яйце-Райце – то хата біленька. А в кожній хатці родини живуть: тато, мамо та їхні дітки, які господарство тримають і Богові допомагають Рай у хаті творити. Яйце-хату розписують, таємними знаками прикрашають – щастя бажають. Що гніздечко з яєчками – то нове село. І так Курочка заселила всю нашу Країну. А в кожній хаті вогонь горів – це зародок Сонця нашого. Зранку півень співає, Курочка кудкудаче: Вода полями тече, Сонце в Небо покотилося – Землю освітило, а на вечір знову в хатку сіло. Так колом Сонце ходить та радість людям приносить.

Тут і казочці кінець. А хто слухав – молодець!