Як святі сметану їли?

У попа був робітник Іван. Попи, як звичайно, робітників годували погано. Хліб давали завжди черствий, навіть сухий.

Якось увечері один багатий привіз дитину хрестити. Тут

Іван піддивився, де служанка хліб положила, що привіз цей багатий...

Іван увечері цю хлібину забрав і в свою конурку заніс. І думає Іван: що я за дурний, тільки один хліб їм?

— Стоп! подамся за сметаною у погріб.

Прислуга замріялась у хаті, Іван за хлібину і спускається у погріб. Сів біля сметани і їсть. Наївся і пішов.

Але в темряві накапав на підлогу сметаною. На ранок матушка відкриває погріб і бачить: хтось сметану поїв. Матушка й починає попу жалітись:

— У нас починає Іван шкодити.

Піп кличе Івана і каже:

— Іван, що ж ти — починаєш шкодити?

Іван і каже:

— Я ніколи, батюшка, не шкодив, а тепер чого б я шкодив?

Піп і каже:

— Ну, що ж там — святі були?

Іван і каже:

— А хто зна, може й святі.

На другий день Іван теж так зробив. Тільки взяв перед тим церковний ключ і макітру сметани, пішов до церкви. Приходить до церкви, відкриває і починає святих у церкві сметаною мазати. Понамазував усіх по одному разу, а Миколаєві угоднику, так як він старший усіх, вимазав і бороду. Закрив церкву і пішов.

На ранок матушка схватилась у льох, а там макітри зовсім немає; вона й докладає попові:

- Іван знову краде, заніс навіть макітру.

Піп кличе Івана:

— Іван, це ти наробив?

Іван каже:

— Ні.

Піп знову:

— Чого ні, що ж там — святі були?

Іван говорить:

— Так, святі!

Попові якраз треба було до утрені йти. Сторож, як звичайно, задзвонив. Піп заходить у церкву, глядь: всі святі в сметані...

Закриває піп церкву і каже сторожеві:

— Не дзвони!

Прибігає додому й каже матушці:

— Справа погана: святі сметану поїли.

Піп з матушкою і Іваном ідуть до церкви. Матушка говорить:

— Стій! Іван, бери батіг!

Іван бере батіг, доходить до церкви, відкриває піп церкву. Зайшли до церкви. Матушка й каже:

— Бий усіх святих по одному разу, а Миколу угодника бий разів два. Це він направив їх.

Іван б'є святих по разу, а Миколі угоднику — три рази одсипав.

Пішли додому...

На другу ніч Іван прийшов, взяв ключик від церкви, пішов у церкву, одкрив, усіх святих познімав і поховав на горищі. Піп на ранок просипається, якраз було свято.

Заходить у церкву: ні одного святого немає, всі вийшли з церкви. Піп злякався:

— Що таке, святі втекли з церкви?

Прибігає додому і кричить:

— Іван, ти не видав? .

— Що? — каже Іван.

— Та святі пішли.

— Видав, — каже Іван, — вони зайшли в двір, ви ховались, хвилювались, хотіли вас побачити, але ви спите і не стали будити, образились і пішли.

Піп зразу вискакує на вулицю, аж іде жінка по воду:

— Слухай, ти не видала?

— Видала! Ось за горку пішли, — говорить жінка.

А за горку йшли селяни ділити землю, так що жінка не знала, про кого піп питає.

Піп ускакує у двір та й кричить:

— Іван, сідай верхи, скоріш доганяй святих, що хочуть — дам, аби вернулись!

Іван сідає верхи на коня і їде. Заїхав за бугор, бачить — там зібрались селяни, щоб ділити землю. Посидів Іван з ними, покурив і назад їде.

— Ну, що? — питає піп.

— Та вони, батюшка, ображаються. Сказали так: «Не будемо вертатися, поки піп нам не заплатить за кожного по три карбованці, а за Миколу угодника шість карбованців та ще четверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть тільки вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде соромно.

Піп і каже:

— Добре! Поганяй скоріш і кажи, що все зроблено, тільки нехай вертаються.

Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, знову приїхав і каже:

— Сказали, вернемося тільки вночі. Хай готують горілку і закуску серед двору.

Піп усе наготовив. Приготував і гроші й чекає. Матушка, крім того, поставила макітру вареників.

Чекають. Уже дванадцять годин, а святих нема та й нема.

Піп говорить:

— Іван, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть!

Піп і захропів... Іван із сторожем повечеряли сметаною, забрали святих з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві, а самі лягли відпочивати. Піп прокинувся, спохватився:

— Що таке, що Іван мене не будить?

Піп дивиться, що Іван спить, а сметана з'їджена, і будить Івана.

— Іван, Іван, вставай!!!

Іван просипається. Піп і питає:

— Де ж святі?

— Еге, вони вже були тут, попили й поїли та мене почастували та й пішли в церкву!

Піп:

— А чого ти мене не збудив?

— Я хотів будити, а Микола угодник і каже: «Не буди батюшку, тільки сильно заснув, буде ображатись».