Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав все, що мав, і сів відпочивати.
Аж тут пізно ввечері приходять козаки. Розуміють, що запізнилися.
Високі, вусаті, чуби вітер розвіває – стали і мовчать. – Де ж ви були, коли я всіх кликав?, – запитує. - Так вони від бусурманів світ захищали. – Залишив я трохи землі для себе, – каже він.
– Дарую цю землю вам, козаки. І подарував нашим предкам Україну. А мову? Не будуть козаки щасливі німими.
– Подарую їм свою мову, нехай розмовляють. А я буду завжди літати поруч і щебетати. Кажуть, саме з того часу українську мову і стали називати солов’їною.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira