Вся історія світу — це історія боротьби народів і цивілізацій за своє виживання, панування, чи просто краще місце під сонцем. Як доведено наукою, сила народу перш за все залежить від його гермена. Гермен (з лат. germen — зародок) — біологічне коріння народу, його етнічне ядро. Кожен член народу повинен передати свій гермен нащадкам — зробити все можливе для збереження ним своєї етнокультурної самобутності. Тому боротьба проти расового змішання Європи набуває сьогодні особливого значення для порятунку білих народів.
Нині соціальна незахищеність українських громадян дорівнює рівню найвідсталіших африканських країн світу. Говорять, що в Україні зростає рівень ксенофобії, однак мало згадують про ксенофілію, тому в контексті проблем толерантності постає й необхідність ще раз розглянути ці явища, що, безперечно, існують в українському суспільстві як дві протилежності та з’ясувати їхню роль в нашому житті й житті держави.
Російські соціологи розглядають ксенофобію як соціально небезпечний феномен: «Выполняя функцию изоляции, ксенофобия мешает развитию конструктивного межкультурного диалога и тормозит прогресс человечества» (Г. У. Солдатова, А. В. Макарчук). Таке враження, що ми машиною часу перенеслися назад, в часи радянської імперії…
Ксенофобія(від гр. xenos — чужий і fobos — cтрах, нетерпимість, супротивник) — дослівно «нетерпимість до чужинців»; природжена людська риса, що проявляється в усіх досліджуваних етносах і культурах. Вона ґрунтується на думці, що присутність «чужих» загрожує психологічному спокою людини і вимагає невідкладних заходів для стабілізації ситуації.
Політично заанґажовані ще з радянських часів словники й досі подають пояснення цього терміну вкрай упереджено. Ксенофобія — це, на їхню думку: «1) хворобливий стан, що виявляється у нав’язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного; 2) страх перед чужоземцями та ненависть до них; 3) у науковій фантастиці ксенофобія — це страх перед іншопланетянами».
Користуючись такими словниками, ми навряд чи з’ясуємо поняття ксенофобії. Насамперед потрібно сказати, що походження ксенофобії цілком природне. Етологи (біологи, що вивчають особливості поведінки тварин) вказують на біологічну детермінованість ксенофобії людини. У тварин існує явище етологічної ізоляції — агресії й неприязні, що проявляється у ставленні до інших видів і підвидів. Біологічна доцільність такої поведінки людини зумовлена природною, а згодом і звичаєвою забороною на утворення змішаних пар і народження змішаного потомства.
Психологічні дослідження свідчать, що навіть дуже маленькі діти з явною зневагою ставляться до дітей іншого етнічного чи расового походження. Фріц Лейбніц писав: «Ще будучи дітьми, ми відрізняємо красивих людей від негарних, — задовго до того, як набуваємо досвіду таких речей, або з допомогою порівнянь формуємо естетичне почуття. Такі відмінності ми відчуваємо інстинктивно, оскільки носимо образ нашої раси в самих собі». Отже, ксенофобія має генетичні причини, глибоко закорінені в людській свідомості.
Як одну з форм ксенофобії розглядають расизм. Звичайно, і це науковий факт, що люди різних рас різняться не тільки за кольором шкіри та іншими антропологічними ознаками, а й за своєю соціально-біологічною поведінкою та менталітетом. Не визнання цього факту сьогодні є обманом суспільства або науковим злочином. Проте у політично заанґажованих працях досі превалюють стереотипні дефініції щодо визначення терміну расизм. Досі прийнято під расизмом розуміти тільки дискримінацію людей за ознакою кольору шкіри.
Насправді ж расизм — це світогляд, релігія, теорія і практика, що ґрунтуються на постулатах «вищості» («богообраності») певної раси або нації і тільки внаслідок цього уявлення виникає расова дискримінація інших народів, що випливає з теорії уявної переваги і законності права на вищість. Згідно з расистськими теоріями, своя раса (або нація) вважається найбільш достойною життя, інші проголошуються неповноцінними, такими, що їх треба знищити або перетворити на рабів. І тут класичним зразком расизму може слугувати негативне ставлення євреїв, які оголосили себе «богообраним народом», до інших народів. Наприклад, євреям «Законом» (тобто їхнім «святим письмом») дозволені будь-які злочини проти решти людства — вся Біблія просякнута постійними закликами до вбивства, знищення, обдурювання та обкрадання чужинців. Якщо хтось вважає, що йдеться про давноминулі часи, то зазначимо, що «святе письмо» не має строку давності й для релігійних людей і нині залишається керівництвом до дії, цих закликів поки що ніхто не скасовував.
Біблійні цитати расистського чи то нацистського змісту загалом відомі усім рідновірам-язичникам, але християни вперто намагаються їх не помічати. Хоч це і неприємне заняття, але щоб не бути голослівною, наведу кілька цитат з Біблії (П’ятикнижжя Мойсеєве, або Тора — єврейське святе письмо, яке, до речі, і досі діє, і ніхто не робив кримінальної експертизи цього тексту):
«Кожне місце, що стопа ноги вашої ступить на нього, Я дав вам… і аж до Великого моря на захід буде ваша границя» (Книга Ісуса Навина, або Книга Єгошуї: Єг. 1: 3–4).
«Тоді Господь вижене всі ті народи перед вами, і ви посядете народи більші й міцніші від вас. Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше. ..» (5 М., 11: 23–25).
«І ти винищиш усі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, не змилосердиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім Богам, бо то пастка для тебе» (5 М., 7: 16).
«Але тільки так будете їм робити: жертівники їхні порозбиваєте, а їхні стовпи поламаєте, святі їхні дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні. « (5 М., 7: 5).
«Бо ти святий народ для Господа, Бога свого, тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним (особливим) народом зо всіх народів, що на поверхні землі» (5 М., 7: 6).
«І будеш ти панувати над багатьма народами, а над тобою не будуть панувати» (5 М., 15: 6).
Якось на початку 90-х років я, щоб почути думку українських патріотів щодо подібних програм, провела невеликий експеримент, вдаючись до маленьких хитрощів. У Товаристві української мови «Просвіта» я зачитала біблійні цитати, тільки замінивши назву «синів Ізраїлю» на «синів України», жартома назвавши ці рядки «пунктами програми нової націоналістичної партії». Вибух обурення сколихнув усіх присутніх в тісній кімнаті — «Та це ж справжнісінький фашизм!» — вигукнув один з активістів. Ще більше роздратування просвітян викликало моє зізнання щодо справжнього джерела цитати… Не буду наголошувати на тому, що християни не знають свого «святого письма», і навіть не акцентуватиму на хибному значенні терміну «фашизм» (треба нацизм!), а зверну увагу на те, що, як це не дивно, та агресія була спрямована не на адресу юдейських авторів цього підступного тексту, а саме на мене, яка так зухвало посміла приміряти цю програму на українців!!! Тоді подумалось: може, у нас, українців, щось із логікою не так?
А ось, на мій погляд, одне з найцинічніших правил юдаїзму, записаних у Торі: «Не будете їсти жодного падла, даси його приходькові, що в брамах твоїх, і він їстиме його, або продаси чужинцеві, бо ти народ святий для Господа, Бога свого» (5М., 14: 21). Шановні українці, дайте чесну й відверту відповідь самі собі: після прочитання цих слів, чи захочеться вам купувати продукти ізраїльського виробництва? Професор Володимир Шаян у своїй праці «Біблія як ідеологія» прокоментував цей уривок так: ««Святий нарід» може продавати чужинцям трупи здохлих звірят». Робіть висновки.
Не менш підступно в Біблії описана змова юдеїв проти єгиптян, пасхальні вбивства та пограбування місцевих мешканців, тобто тих, хто їх прийняв у своїй країні: «І знявся великий зойк в Єгипті, не було дому, щоб не було там померлого!» (2 М., 12: 30). І коли єгиптяни отямилися від нічної трагедії й почали переслідувати вбивць — «синів Ізраїлевих», то «сини Ізраїлеві вчинили за словом Мойсеєвим, і позичили від єгиптян посуд срібний і посуд золотий та шати. А Господь дав милість тому народові, — вони позичили — забрали здобич від Єгипту. І вирушили Ізраїлеві сини... близько шестисот тисяч чоловік піхоти, крім дітей, а також багато різного (мішаного) люду з ними, і дрібна, й велика худоба, маєток дуже великий» (2М., 12: 35–38).
Зверніть увагу на ще одне моє підкреслення — «позичили — забрали здобич від Єгипту». Так «позичає» рекетир гроші у своєї жертви, — пише біблієзнавець А. Починок у своїй праці «Не вбивай по-християнськи»: «Як бачимо, в тексті чітко й однозначно розділені ті, хто тікав з Єгипту, на «шістсот тисяч піхоти» — військові угрупування юдеїв і на «багато різного люду і дітей». Але для всього людства юдеї подають цей день масового знищення єгиптян, як «вихід бідних євреїв з єгипетського рабства». Дивний «вихід з рабства»: шістсоттисячний загін «рабів» з награбованим золотим і срібним посудом, чередами великої й дрібної рогатої худоби і дорогоцінним майном може виходити чи, швидше, тікати «з рабства» лише озброєним! Отже, насправді, це був вихід заможних грабіжників…»
Подивімося на цю ситуацію по-філософськи. Все, що існує, — є наслідком певної причини. Так що причиною неприязні до юдеїв у всьому світі завжди був і залишається їхній власний релігійний юдейський нацизм і ненависть до інших народів. Це закон бумеранга: як ти ставишся до світу, так і світ ставиться до тебе, адже все повертається. Ці істини відомі вже дітям дитячого садочка! Тоді чому ж дорослі українці, виховані на християнській традиції, втратили нормальну здорову реакцію на виклики глобального світу?
Принагідно зазначимо, що явище негативного ставлення до євреїв не доречно називати терміном «антисемітизм», оскільки до семітської групи, окрім євреїв, належить велика кількість народів (стародавні вавілоняни, ассирійці, фінікійці та інші, а також сучасні народи: араби, ассирійці, палестинці, друзи, кушити, бербери, чадські народи та ще багато інших афроазійських і африканських народів, про існування яких пересічний українець навіть не здогадується!).
Отже, правильним терміном щодо цього явища, очевидно, мало би бути слово «юдофобія» чи «антиюдизм», оскільки неприязнь до сповідників юдаїзму виростає саме з їхньої расистської релігійної догматики (ідеології), а не на біологічних ознаках. Таким чином авторка цієї статті виступає проти расизму як ідеології, а не проти біологічного єства якихось окремих націй! Тим більше, що за логікою будь-якого дослідження (в тому числі й юридичного) варто вияснити, чи не проявляє хтось неприязні до інших семітських народів: арабів, асирійців, друзів… Тільки тоді термін «антисемітизм» мав би науковий чи юридичний сенс. Отже, політична складова деяких нав’язуваних «всьому прогресивному людству» термінів є прозорою.
Наступне, що хотілось би розглянути в цій статті, це те, що расизм не потрібно плутати з расологією — наукою про раси людей, яка з політичних міркувань була забороненою в СРСР та над якою й досі тяжіють певні ідеологічні чи «політкоректні» обмеження.
Нині чимало нових напрямків науки виникає на міжгалузевих перетинах, особливо біології з іншими напрямками. Наприклад, сучасна біосоціологія розглядає ксенофобію як явище інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації. На думку біосоціологів, незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства в цілому, але багато хто з інтернаціоналістів-глобалістів ставить під сумнів таке твердження. Порівняно з новими напрямками науки є також біополітика, яка включає в себе сімейну і демографічну політику, а також біоетика (етичні проблеми евтаназії, пересадки органів, клонування та ін.).
Не можна плутати й такі поняття, як ксенофобія та патріотизм. Відомо, що патріотизм передбачає певний ступінь відмежування від чужого заради збереження свого, тобто спрацьовує як цілком природний самозахисний принцип, який, за суттю, має шляхетну причину. Таким чином цілком можливо простежити еволюцію поняття ксенофобії — від природного біологічного інстинкту до соціально-політичного чинника і навіть політичної технології впливу на електорат.
Сучасні теоретики намагаються довести неефективність каральних правових заходів щодо боротьби з ксенофобією, наполягаючи на необхідності застосування політичних механізмів запобігання її поширенню — «утвердження толерантності в суспільстві, реалізацію програм формування цінностей плюралізму та мультикультуралізму» (як читаємо в одній з наукових дисертацій). Щодо нав’язуваного всьому світові мультикультуралізму, то це, вочевидь, негативне для будь-якої, у тому числі й нашої держави, явище. Ніяких «цінностей» мультикультуралізму не може існувати в принципі, бо хаос культур є антикультурою.
Нарешті, про толерантність, яку нав’язують як норму міжетнічного спілкування та співжиття. Наприклад, у релігієзнавчому словнику записано, що релігійна толерантність — це така поведінка, що передбачає взаємоповагу, свідому відмову від зверхності, ущемлення прав і гідності один одного, обов’язкове визнання егалітарності (тобто рівності), автономності суб’єктів релігійної комунікації; визнання за кожною конфесією права на власне світорозуміння. Релігієзнавці вважають толерантність виявом культури взаємин й одним із факторів реалізації свободи совісті [РС. 338]. Усе це є відвертою декларацією, але фактично виходить, що толерантність нав’язується тільки нам — тим, кого хочуть завоювати? Завойовник, як правило, толерантним бути не зобов’язаний!
Переважна більшість словників подає толерантність як здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до іншого (незвичного, нетрадиційного, навіть неприйнятного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність, як правило, вважають вищим рівнем виховання та культури особистості. А може, просто байдужості? Знову маємо справу з нав’язуваним стереотипом мислення!
Однак гуманістичні заклики до толерантності у суспільстві переважно не спрацьовують, швидше — навпаки, доходять до абсурду. Тому якщо вже говорити про толерантність, то варто й тут розставити всі крапки над «Ї».
Отже, подивімося правді у вічі: термін толерантність насамперед — медичний. Він означає властивість імунної системи специфічно не реагувати на конкретно чужорідні й генетично відмінні речовини, що призводить до захворювання — втрати імунітету і, в кінцевому результаті, смерті. Цей же термін використовують у біології: «специфічний стан організму, при якому втрачається здатність виробляти антитіла у відповідь на введення певного антигена». Отже, внаслідок дії якогось «антигена» відключається або паралізується здатність колективної національної свідомості до критичної саморефлексії!
Оскільки ми, українці, безумовно, в масі своїй втрачаємо етнічну пам’ять та етнічний імунітет, то це було здійснено шляхом насильницької ін’єкції антигена — впровадження чужої релігії, що й потягло за собою насамперед втрату шляхетних характерних рис — героїзму, гідності, самоповаги, цінності роду, активної життєвої позиції, відпорності чужим ідеалам (втрата природної ксенофобії!), — натомість виховало хворобливе схиляння перед «властьімущими», чужоземцями (ксенофілія!), непротивлення злу, упокорення долі та інші слабовольні звички, тобто надмірну толерантність.
Щороку в усьому світі відбуваються сотні наукових конференцій з проблем толерантності. Автору цієї статті неодноразово доводилося бути учасницею таких наукових заходів. Щоправда, мої альтернативні думки на цю тему публікувати боялися (наприклад, доповідь «Проблеми толерантності: на прикладі взаємин християн з рідновірами», виголошена в Житомирському університет ім. І. Франка в грудні 2009, «десь загубилася»).
Отже, минулого року (16 листопада 2011) я вирішила не брати участі в організованій Київським університетом імені Бориса Грінченка Міжнародній науково-практичній конференції «Людські цінності і толерантність у сучасному світі: міжконтинентальний діалог інтелектуалів», що проводилася у рамках святкування Міжнародного дня толерантності, запровадженого 1995 року рішенням ЮНЕСКО. Одним з організаторів цього заходу була також Платформа «Діалог Євразії» в Україні, що саме по собі у патріотів України викликало відповідну реакцію. Вражає й те, що поважні доктори наук, професори, які прибули на Київську конференцію з усього світу, в своєму «міжконтинентальному діалозі інтелектуалів» виголошували типово тривіальні глобальні постулати «загальнолюдських цінностей» і навіть докотилися до назви цілої секції «Толерантність як суспільний феномен»! Хочеться нагадати поважним філософам, що толерантність — це ніякий не феномен, а штучно набута шляхом цілеспрямованого виховання якість. При цьому спірним залишається кваліфікація цієї якості як однозначно «позитивної». До того ж набувається така якість переважно суспільним примусом (через освітні та виховні заклади), або громадським осудом, отже, є «нетолерантною до нетолерантності».
Толерантність — не природне явище, щоб бути якимось там «феноменом». Навпаки, навіть глобальний філософ Карл Поппер не зміг приховати, що терпимість є «парадоксом», і логічніше, що «необмежена терпимість повинна привести до нетерпимості». Куди значнішим феноменом, з моєї точки зору, є хронічна відмова сучасних людей від включення в свою діяльність природної логіки мислення, що свідчить про масове психічне захворювання — «епідемію толерантності». Феноменальним (незбагненним) у цій ситуації насамперед виглядає те, що такі найпримітивніші засоби «зомбізації» мас, як інтернаціональна мультирасова пропаганда, світові релігії, штучно імплантовані в масову свідомість стереотипи, мають такий потужний вплив на мислення навіть досить таки освічених людей! Неначе напущено стільки туману, що людина не може крізь глобальний морок побачити реальні обриси світу. Отямтеся, люди — король голий!
Як би красиво науковці-глобалісти не оповідали про толерантність, історію й етимологію терміну та навіть «гносеологічні корені» цього прищепленого нам явища, все-таки толерантність виявляється безкореневою системою, що проростає лише на ґрунті світових байочок про свободу, рівність і братерство всього роду homo sapiens. Насправді ж, боротьба протилежностей носить природний і закономірний характер, незалежно від того, як би комусь не хотілося втискати її в прокрустові рамки толерантності чи так званої законності. «Толерантність» — це їхня зброя, якою вони нас знищують! Науці досі не відомо жодного «святого письма», в якому б проголошувалися засади толерантності до інакомислячих та інаковіруючих: язичників треба насильно охристити, християн треба насильно навернути в іслам, єретика спалити живцем — саме такі, а не інакші(!) програми світових релігій… Дивовижно, чому ніхто не проводить правову експертизу релігійних віровчень, щоб виявити справжні причини ксенофобії, замість того, щоб боротися з наслідками ксенофілії?
Поняття ксенофілія є протилежним до ксенофобії (давньогр. xenos — чужий, гість і давньогр. filia — любов, прихильність) — психологічне поняття, що означає любов і схильність до чужих або невідомих людей або речей, невипробуваних відчуттів. У сексології ксенофілія — це схильність до незвичайних сексуальних партнерів (зокрема, іншої раси).
Ксенофіли постійно вихваляють інородців, «співчувають» їм за мнимі переслідування, зображуючи їх жертвами терору та дискримінації, висловлюють їм свою «любов, милосердя, співчуття» та ін. Ці люди не підозрюють, що виглядають просто карикатурно. Ксенофілія — неприродна любов до чужоземців і нехтування своїми, рідними, що призводить до знецінення свого власного Роду.
А далі що? Ксенофілія логічно — веде до ксеногамії (запліднення чужинцями). Ксенофілія як ідеологія, як правило супроводжує лібералізм і ліберальну демократію, вона є доктриною космополітичної інтелігенції, якій байдужа доля власної нації і раси. Внаслідок прищепленої нам ксенофілії відбувається перманентна підміна білого населення Європи кочовими ордами азіатів-ісламістів! Хіба це не парадокс?
Насправді, людина, яка любить рідну землю, ніколи не зневажатиме інших, які мають свою культуру і так само її люблять. А от кочівник, який, залишивши свою країну, блукає світом у пошуках готової поживи, за суттю, є «паразитом» у чужій країні. Тоді чому ми повинні надавати йому притулок і всілякі пільги? Чи не краще піклуватися про власний народ та його благо?
Отже, головне питання, яке я оприлюднюю ось уже близько 20 років, лишається без відповіді: чому досі не піддано науковій експертизі та не засуджено жодної з найбільш расистських ідеологій (описаних в книгах Тора, Біблія, Коран), де наявні прямі вказівки на «неповноцінність одних расових та етнічних груп та переваги й богообраність інших», де містяться заклики до вбивства, знищення цілих народів, їхніх святинь, культури та етнічної пам’яті? Якщо цього не зроблено, тоді яка ціна тим безмежним балачкам про толерантність?
Доки суспільство і його соціальні інститути на державному рівні не вирішать ці проблеми, доти ми не матимемо ні власної ідеології, ні власної держави, ні власної економіки. Необхідно завжди пам’ятати, що існують розумні межі терпимості, а надмірна толерантність — шлях до самознищення.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira