Молитва до Дажбога

Відродження України неможливе без пізнання себе, історії та звичаїв свого народу, усвідомлення нерозривної єдності наших давніх Предків згідно з їх міфорелігійними традиціями.

Хроніка християнського літопису відбиває лише незначну частину справжньої історії України. Язичеська віра України-Руси — тобто національна, відображає безпосередньо Душу Української Нації, і тому система виховання свідомості Українського Народу мусить бути саме національною.

Орієць! Саме так називаю тебе, бо живемо на святій Землі Оріани. Оріана — це першоназва старо-давньої України. Саме за орійським літочисленням ми маємо вже 7502 роки культурного життя. ОР — це Всеєдиний Дух Світла в праоріїв — його уособленням є Сонце. Праорії, тобто сонцелюби, першими приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими окультурили жито, пшеницю, просо і свої знання з рільництва та народних ремесел понесли по всьому світу. Я вірю в те, що відродження Української Рідної Віри — це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії всього людства.

Ось саме про це і моя розповідь. Щоб зрозуміти свою душу, я старався не шукати посередника між Землею і небом. Бо аж занадто між людиною і Богом перешкод у образі духовних церковних чинів. Наші Предки серед багатьох різноманітних божків мали свій шлях до ро-зуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода, що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром Святославовичем, в 988 році, як про це свідчить Нестор-літописець: «Велю завтра хрестити, а хто не прийде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». А ті, що відмовлятимуться «будуть позбавлені майна і покарані смертю».

Тож хай ця скромна праця моєї душі стане тим щирим містком прозріння далеких віків до сьогодення душі славних правнуків Дажбога. І хай святиться ім’я Берегині-Лади їх — МАТЕРІ!

Вам

І як пройти у брід ці небеса холодні,
Де голос душ, як сплеск зірок нічних,
Бо то від них щораз займаються полотна
І линуть до небес по руслах світляних.
Куди ж вони, куди? В які щасливі тайни,
Що звільнені вгорі від будь-яких оків,
Пречиста і свята незмовкна сповідальня,
Незмивний шепіт фарб у капищах віків,
Пройти, перебрести, перепливти ці води,
Де в требниках небес жаріє давнина
І в руслах світляних впізнати німби роду,
Не вписані ніким в літопис полотна.

Стефанія Українець