Про шанобливе звертання пан, панове

Ще задовго до виникнення Русі, греки та римляни шанували божка Фавна (Пана) покровителя лісів, отар і пастухів; Пана традиційно зображали як чоловіка з козлиними рогами і ногами і поклонялись як покровителю тваринництва, який сприяв зростанню стад і плодючості тварин.

На честь Фавна у грудні справляли свято Фавналії (у нас Велес Зимовий) приносили в жертву цапів і робили узливання молоком і вином. А 15 лютого (на Масницю) божку як захиснику отар від вовків влаштовували особливе поклоніння - Луперкалії. Культ Пана швидко розповсюдився по Європі, та дістався до середньовічної Чехії і Польщі. Так у хроніці Marcin Bielski (Kronika wszystkiego swiata, 1551) читаємо:

"Вони шанують одного Бога, особливо той, який керує громом, тому що вони боялися грому. І Марса теж вони взяли, щоб бути святими й приносили жертви йому. А також Пана, бога пастухів - і від цього вони назвали їх начальниками Pang [так само, як] ми робимо сьогодні..."

Після утвердження і визнання Пана в народі, служителів або шанувальників культу Фавна стали називати панство, можливо саме так і виникло це шанобливе звертання. Так відомо, що вперше у письмовій формі звернення пан було використано в ХІІІ столітті у давньо-чеській мові. А в XV столітті це вживання зустрічається і у польській діловій мові вже як для означення шляхтича або землевласника. Пізніше ця форма ввічливого і шанобливого звертання до чоловіка з'явилась і у ряді слов'янських мов: українській, словацькій, верхньо- та нижньолужицькій та частково білоруській. Напротивагу посиланням до польських джерел, існує легенда невідомого часу «Відколи Українці почали зватися панами»: "В той час коли легіони римської імперії проходили повз руські землі, з лісу вийшли люди, одягнені в овечі шкури. Тоді римляни сказали: