Сподіваймося, що почують!

У прадавніх українців існував культ Природи. Кожної миті свого життя, кожна людина відчувала себе частинкою Всесвіту, спілкувалася з ним на рівних і була відповідальною перед ним за всі свої вчинки, думки і бажання. І не тільки...

Вона відчувала себе відповідальною за кожну живу істоту  - рослину, тварину чи комаху, що живе на планеті Земля, за її існування, призначення, життя... Тому що людина – єдина жива Душа, яка може усвідомити Всесвіт таким, яким він є.

Тому що Людина – це дитина Божа.

„Все пов’язано в цьому світі”, – так казали наші прадавні пращури.

„Що зверху, те й знизу. Мікрокосм повторює макрокосм”, – стверджував Гермес Трисмегіст.

А давні китайські вчення кажуть, що для кожного психотипу людини, і навіть кожного людського органу або психологічного стану, – завжди є відповідні рослини, тварини, які знаходячись  поруч можуть коригувати її самопочуття і,  навіть, лікувати...

Якщо це правда, а практика доводить, що так воно і є, значить зникнення будь-якої живої істоти в Піднебесній – чи то ссавець, чи то ящірка, чи комаха або рослинка – веде за собою певну руйнівну трансформацію всього Всесвіту і організму кожної людини окремо, як голографічного відображення Всесвіту...

Можливо, тут і треба шукати істинні причини тих страшних, невиліковних хвороб, від яких сьогодні потерпає людство...

І, можливо, саме у збереженні отих зникаючих видів рослин і тварин і ховається той самий головний ключ до збереження здоров’я і життя всього людства в цілому...

Чуєте, що промовляє до нас наша планета?

Наша планета – це жива істота, яка волає до нас мільярдами голосів своїх мешканців...

Моя Душа здригається від цього відчайдушного крику про допомогу.

Хто, як не людина, винна в тому, що їм загрожує небезпека зникнення?

Хто, як не людина, наголошую, свідома та любляча людина, може стати для них останнім засобомпорятунку?

Так, ми звикли бути  царями на цій планеті.

Все підкоряється нашому розуму, здібностям, бажанням...

Ми стаємо настільки самовпевненими, що забуваємо справжню мету нашого існування тут, на Землі, в образі людини...

Ми забуваємо, що створені за образом і за подобою Божою.

Згадаймо, як часто  ми плюндруємо  цей святий і чистий образ недостойними вчинками, думками, бажаннями, планами...

Ми забуваємо, але тавро від наших вчинків залишається на чолі матінки природи, рубці і рани, здійснені у стані бездуховності, залишаються на тілі Господа нашого назавжди!

І якщо ми, створенні життям для життя, руйнуємо власними руками це саме життя, забираючи його у братів наших менших, то чого ж нам чекати від природи, яка дала це життя нам?

Настане така мить, коли вона, заради виживання інших своїх створінь, вимушена буде знищити тих своїх дітей, які виявилися недостойними її найсвітліших сподівань і планів, і замість того, щоб стати її оберегами та співтворцями, обернулися на хижаків і руйнівників.

Людина сьогодення схожа на ракову клітину, яка заради своїх індивідуальних жадань, порушує закон функціонування цілісного організму, тим самим вбиваючи його, тим самим навіки знищуючи себе саму.

Прийшов час зупинитися...

І ми українці, як ніхто, розуміємо і відчуваємо цей момент...

Може, саме тому, що іще десять років тому нас було 52 мільйони, а зараз – 46.

Може тому, що  завдяки ганебній поведінці нашого минулого уряду, життя і виживання нашої нації, як і збереження нашої державної незалежності, знаходиться у великій небезпеці...

Може тому, що стан екології і стан здоров’я нашого соціуму вимагає негайних дій... Адже середній українець живе на 14 років менше, ніж європеєць, японець чи то американець...

Ми, як ніхто інший, сьогодні розуміємо ціну життя, незалежності, справжньої дружньої допомоги...

Нехай ми, люди, що розуміють, відчувають, звернемося до людей усієї планети від імені тих безневинних істот, які благають нас про допомогу і захист.

Звернемось у віршах, піснях і фільмах...

І будемо благати про співчуття, про любов, про життя...

І, можливо, станеться диво і схаменуться ті, хто іще не чує цього плачу і болісного зойку Природи... І побачать вони, яке це щастя, що навколо є життя, є всі ті, задля життя і безпеки яких створено людину.

Людину справжню - ту, якій властиво свідомо, безмежно і віддано любити цей світ, цю природу, цю планету...

Любити і захищати від усього, що може їй завадити. Навіть від самої себе.