Як засієш так і вродить

За прадавніми легендами, Сонце, Місяць, Зірки були дані людям для того, щоб вимірювати час. У всіх народів календар вважався священним, адже він мав зв'язок з космосом. Періодичність появи небесних світил складає добу: сонце — місяць, день — ніч.

Зміна фаз місяця відбувається за 28 днів (астрономічний місяць — 29, 53 доби). Чотири сонячних фази символізують зміну пір року і становлять рік: весняне та осіннє рівнодення, літнє та зимове сонцестояння.

Графічно рік споконвіку зображався у вигляді кола: малюнки кола, розділеного на вісім секторів, знаходимо вже в добі трипільської культури (IV-III тисячоліття до н. е.). Восьмипроменеві зірки досі прикрашають апсиди Софійського храму в Києві. Восьмикутну зірку досі носимо на Коляду, хоча вже не завжди пам'ятаємо, що це — магічний знак безкінечного бігу Сонця небесним Зодіаком.

Наші предки починали Новий рік навесні. Але підготовка до нового літа починалася ще взимку. Найтаємничіші сузір'я українського неба, Козерог, Водолій і Риба, починають свій магічний ритуал творення Світла (Світу). На чолі дванадцяти небесних братів (сузір'їв) — батько Сварог, який викував для людей Золотого плуга і скинув його на землю. Ця легенда, що має всі ознаки глибокої давнини, не проста вигадка людської фантазії: в листопаді над Україною сходить сузір'я Плуга (Оріон), яке спочатку перебуває у вертикальному положенні; на Різдво ж Плуг "падає на землю", тобто займає найнижчу точку на небі й ніби лежить над самим горизонтом¹.

Саме в цей час "відкривається небесна брама", і ми просимо в Богів щастя, здоров'я, доброго врожаю. Тому під святковий різдвяний стіл наші Предки клали плуг, або леміш від плуга, як магічний предмет, котрий Небо дарувало людям.

Відгомін цієї легенди знаходимо і в міфології скіфів, і в українських обрядових піснях, де згадуються золоті знаряддя хліборобської праці: золотий плуг, золота соха, золоте ярмо, золотий серп, золоті граблі і т. ін. Та й саме жито має золотий колос, золоті косиці, зібрані в золоті кіпки. Так, в одній колядці, що прославляє багатство господаря, співають:

Гой ти, наш пане, пане Іване,
У тебе в домі, так як у раю...
У тебе воли все половії
У тебе плуги все золотії
У тебе двори все кедровії,
У тебе столи все калиновії².

В давні часи золото виконувало магічну роль: чаша, в якій жрець підносив жертву сонячному Богові мала бути золота, це гарантувало успіх заклинань, які Бог обов'язково почує. Коли не було золотого посуду, то в ритуальний напій вмочали золоту ложку, або клали золотий перстень. Золото — символ сонця. Саме тому в обрядовій поезії українців бачимо безліч образів, пов'язаних з цим коштовним металом: у волів "роженьки золотії', на конях "сідла золотії" або "сохи золотії", а коники "вороненькі мають гривоньки золотенькії³

А на Покуті стоїть сніп золотого жита — Дідух. Колись кожна родина мала свого Дідуха — останній пучок зрізаного серпом жита, в якому зимує дух поля, або Житній дух, Сакральність його полягає в тому, що зимує цей сніп у своїй родині, а навесні його обмолочують і зерно, змішавши з посівним, висівають на ниву, тобто випускають духа на землю. Саме цей обряд, який є чи не найсуттєвішим у всьому кругообігу елементів живої природи, нині майже ніде не виконується. Втрачена віра в те, що тільки за умови дотримання всіх прадідівських звичаїв, сходить сонце і продовжується життя на землі.

На Святий вечір першою стравою завжди є Кутя — поминальна каша з цілого (неподрібненого) зерна пшениці, приправлена медовою ситою, родзинками, тертим маком, горіхами тощо. Першу ложку господар підкидає під стелю, на Покуть, закликаючи Духів Предків до спільної вечері. Духи мали посприяти добробуту родини в майбутньому році, тому після вечері на миску з Кутею кладуть ложки і залишають страву відкритою на всю ніч, щоб Духи могли вільно куштувати жертовну страву.

На Різдвяному столі дванадцять або тринадцять страв, кожна з яких присвячується одному із знаків Зодіаку (одному місяцю). Достовірно відомо, що рік прапредків українців іноді складався з тринадцяти місяців⁴. Це цілком зрозуміло, адже один місяць мав 28 (29) днів, тобто рівно чотири тижні. Таким чином за кілька років решта днів складала ще один місяць. Тоді до відомих нам знаків Зодіаку додавався Змієносець (або Змія), яка продовжується з 18 листопада до 18 грудня. Визначати, коли вшановувати цей знак могли давні волхви-астрологи, які знали письмо — "черти і різи". Пізніше під впливом християнської церкви й календаря число тринадцять стали вважати "чортовою дюжиною".

Щоб зрозуміти сутність новорічних обрядів колядування слід насамперед розмежувати залишки прадавнього обряду і нововведення нової віри. Ще в XVII ст. було безліч заборон цього обряду: "Ми наказали суворо заборонити людям на Різдво Христове і Богоявлення гукати Коляду, Усеня і Плуг, співати бісівських пісень" — писав у своїй грамоті до Воєвоводи Галицької землі Московський цар Олексій Михайлович⁵. Далі він погрожував: ті люди, що будуть колядувати, "будуть нами переслідувані і жорстоко покарані..., їх наказуємо ловити і за ці їхні провини карати за нашим указом".

Подібних заборон знаходимо чимало в різних документах: Стоглаві, грамотах св. Синоду, писаннях отців християнської церкви. Лише переконавшись у неспроможності викорінити народні (язичницькі) обряди та священнодійства, церква не тільки дозволила колядування, але й спрямувала гурти колядників збирати коляду на користь церкви. Так, на Гуцульшині розрізнялися старовіцькі і церковні колядники: "Крім церковних колядників, які заколядовані гроші повертають на утримання своєї церкви, ходять і світські колядники, які не є цілком залежні від попа, а заколядовані гроші обертають на народні цілі... Козацькі колядники ходять так само, як і церковні, але буйніше, бо дотримуються усі давні звичаї, які людям більше подобаються. Дуже часто люди говорять між собою; "Як будуть йти "козаки", то, бігме, тих варто приймати в хату, а церковні бояться попа, тим винесу коляду на двір".⁶

Вшановуючи небесний знак Козерога, парубки водять "Козу" — перевдягненого хлопця у вивернутому кожусі та масці кози. Коза виконувала магічну роль — впливати на майбутній врожай: "Де коза ходить, там жито родить, де коза ногою, там жито горою..." — співають старовіцькі колядники. І коза у них симпатична, має позолочені ріжки, адже вона — божество січня. Тільки сучасні творці новорічних сценаріїв для "сміху" (?) роблять Козу потворною, лякають нею дітей, або й б'ють її ногами чи стріляють, не задумуючись над тим, коли з'явилось "а в нашому сільці всі хлопці стрільці". Так космогонічна сутність обряду була зведена до прямого знущання над обрядом.

Козацькі ж колядники свято зберігали старовіцький (старого віку) обряд водіння Кози. Недарма в народі лишився переказ, записаний в XVII ст. Іоникієм Галятовським про походження назви козаків: "Козаки названы суто от Козорожца, бо Козорожець єсть знак — в Зодіяку небесном"⁷.

Старовіцькі колядки — це прадавні молитви до рідних космічних Богів, які лунали на початку нового Сварожого Кола — "Сотворення Світла". Тому головним мотивом цих пісень були космогонічні міфи про створення Сонця, Місяця, Зірок та Землі.

В ХУІІ-ХУІІІ ст. спудеї Київської академії за зразками українських колядок та щедрівок складали церковні пародії на*стародавні молитви-коляди. Тому християнські образи в колядках не можна вважати народними, вони є авторськими віршами книжників та попів. На штучність таких пісень вказували Леся Українка, Іван Франко, Микола Лисенко та інші дослідники українського фольклору.

Щось подібне відбувалося і на наших очах, коли не так давно створювалися "соціалістичні обряди". Якщо християни замінили слова: "Світ Божий засвітився" на "Син Божий народився", то атеїсти вже співали "рік новий народився". Так поступово стирається космогонічна сутність обряду, примітивізується роль молитви, вихолощується до побутової, буденної формули.

Сотворення Світу триває дванадцять космічних діб — від Різдва до Водосвяття (свята Богині Води — Дани): Різдво Сонця — Божича (Дажбога), яке настає 22 грудня; Щедрий вечір — Різдво Місяця 28 грудня та 2-3 січня народження Води (Водосвяття).

Нині важко провести чітку межу між колядками й щедрівками, хоча можна стверджувати, що колядки мають більше космогонічних мотивів створення світу, а щедрівки — віншування господарів, побажання добробуту родині. Колядки співали тільки парубки, а щедрівки — дівки й діти.

На світанку починається обряд засівання. Тут існує чіткий непорушний закон: сіють тільки чоловіки (парубки, хлопчики), ні в якому разі не жінки. Бо це є порушенням законів природи — жінка, як і Земля, призначена народжувати, а сіє, запліднює її чоловік (Не­бо). Якби жінка засівала років 100-200 тому, то її принаймні звинуватили б у лихому чаклунстві й, побивши, вигнали б з хати. Чому ж ми нині можемо спостерігати таке засівання з екрану телевізора, на Новий рік? Та це ж нам з вами побажали безпліддя, злиднів, якщо хочете — голоду. Кілька років тому на центральній новорічній ялинці в столиці нашої України замість прикрас висіли порожні дитячі відерця — символ невдачі й спустошення. Що це: лише бездумне "впровадження народних звичаїв", чи звичайне шкідництво?

Засівальне зерно обов'язково має бути ціле, краще взагалі необлущене. Лише таке зерно дає добрі сходи. Господиня, зібравши засівальне зерно, зберігатиме його до весни, щоб посіяти його на городі, як оберіг, що магічно впливає на ріст і плодючість рослин.

Господиня ж, яка після свят вимітає хату й виносить зерно на смітник, ризикує разом із сміттям викинути і своє щастя. Крупа, подрібнене зерно, яким подекуди сіють діти, не приносить щастя ні родині, ані самим засівальникам. Що вродить з покаліченого сімені?

Не забуваймо, що магічне засівальне зерно, так само як і зерно з Дідуха, мусимо повертати до лона Матері-Землі. Якщо ми цього не робитимемо, то скоро може статися, що робити це буде нікому.

Кожен ритуал має на землі свій час і своє місце. Неприпустимим є виконання на сцені зимових пісень влітку, а літніх взимку, ще більшим святотатством є виконання похоронних голосінь як концертних творів. Кожна пісня-молитва є ритуальний космогонічний знак, який ми посилаємо в небо. Мусимо нарешті усвідомити, що і сонце сходить тому, що хтось співає йому прадавні гімни і здійснює той одвічний ритуал, який рятує землю від хаосу.

¹ Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. - К., 1989, с.59.

² Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року. - Упор. О.Дей. -К.,1965, с.62

³ Там же, с. 83, 72, 82, 116.

⁴  Климишин И. А. Календарь и хронология. — М., 1989. — С. 26.

⁵ Сахаров И. Сказання русского народа. — М., 1989. — С. 388-390.

⁶ Шаян В. Віра Предків Наших. — Гамільтон-Канада. 1987, т. 1, с. 385.

7 Галятовський І. Ключ розуміння. — К., І985. — С 347.