Куди тільки нашого Тараса не зараховували, чого тільки до нього не тулили, якими тільки званнями й титулами не обзивали запопадливі “генерали” від літератури, культури, партноменклатури. Був у них Тарас Шевченко і в “почотє”, і у вигнанні, і мужицьким поетом, і вірним християнином, і, навіть, великим інтернаціоналістом. Але нічого зайвого до Тараса не прилипло, а тим більше не принизило його. Бо у всі часи був він люблений своїм народом, зрозумілим для нього і бажаним йому. Бо на всі часи Тарас Шевченко залишиться геніальним українським поетом і Пророком народу Українського.
Не ймуть нам вiри без хреста
Не ймуть нам вiри без попа
Раби, невольники недужi!
Заснули, мов свиня в калюжi,
В святiй неволi! Мiй ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
I не кленись, i не молись
Нiкому в свiтi! Збрешуть люде,
I вiзантiйський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать i миловать не буде:
Ми не раби його – ми люде!
Ці рядки Кобзар писав у 10 860 р.Д. (1860 р.Хр.), менше ніж за рік до своєї смерті. Отже це не був якийсь тимчасовий юнацький імпульс, це був глибокий висновок, великою мірою це був підсумок всього прожитого життя. Бо “Котилися і наші козачі дурні голови за віру Христову”. Тобто вже в той час Тарас близько підійшов до тієї думки, що християнство є не тільки для нас чужинецькою вірою, а й шкідливою.
Тому Тарас Шевченко для нас, рунвістів, є Пророком. Він є предтечею виникнення Рідної Української Національної Віри.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira