Андрій Мельник - це найкраща людина, якого українці можуть мати за вождя

Андрій Мельник народився 12 грудня 1890 р. у селі Якубова Воля (Дрогобицького району, Львівської області).

Батько, Атанас Мельник, працював на власному господарстві, був заможною людиною. Він закінчив сільську школу, згодом дяківський інститут у Дрогобичі. Мав приємний баритон і співав у церковному хорі. Атанас Мельник передплачував газети, журнали, був знайомий з Іваном Франком. 

Мати, Марія (у дівоцтві — Коваль), була домашньою господинею. Спокійний, чемний хлопчик ріс віруючою, чесною дитиною, дуже любив рослини та тварин. Найбільшим горем для шестирічного Андрійка була смерть матері. Батько одружився вдруге, з удовою, Павлиною Матчак.

Допитливій, працьовитій дитині цікаво було навчатися у дрогобицькій школі, потім Андрій здобував освіту у гімназіях Дрогобича та Стрия. Коли ж сухоти забрали батька, за виховання підлітка взялися мачуха та вітчим, Кость Мисів. На формування його світогляду мав великий вплив довголітній посол до Віденського парламенту, доктор Євген Олесницький.

Треба віддати належне характерові Андрія: коли він узнав діагноз: туберкульоз, не запанікував, а почав гартувати себе, займатися спортом. Попри його боротьбу недуг узяв своє. По закінченні гімназії Андрій переніс складну операцію, після якої ще майже два роки лікувався. 

У 22 роки А. Мельник вступив до Високої земельної школи у Відні. З початком Першої світової війни, 1914 p., добровольцем став до лав Українських Січових Стрільців, прийнявши рішення боротися проти Російської імперії. Як командант сотні УСС брав участь у боях на горі Маківка і Лисоня. У 26 років А. Мельник потрапив у російський полон, перебував у таборах військовополонених у Тамбові, Уфі та Царицині (всі в Росії). Тут він познайомився з Євгеном Коновальцем, із яким буде пов'язана більша частина його життя.

Утікає з табору до Києва. Разом із Є.Коновальцем формує Галицько-Буковинський курінь, згодом перетворений на курінь Українських Січових Стрільців, а потім — в полк, дивізію і корпус. 

Мельник брав активну участь у звільнені заводу "Арсенал" від більшовицьких військ та у протигетьманському повстанні. Разом із Коновальцем вони склали міцний тандем: амбіції вождя у першого та логічність мислення А. Мельника, його вміння бути заступником доповнювали дует. У формаціях УСС А.Мельник посідав пости команданта куреня, помічника команданта полку, начальника Булави (штабу) Загону і Корпусу, команданта дивізії, помічника команданта корпусу, начальника штабу Дієвої армії Української Народної Республіки (УНР).

Після встановлення влади більшовиків в Україні А. Мельник перебував, як контролер Військових місій УНР у європейських країнах. У Празі закінчив студії і отримав диплом інженера. За наказом Голови Директорії УНР С.Петлюри Є.Коновалець і А.Мельник згуртовували сили для ведення підпільної боротьби за визволення України. У 1920 році сто сотників утворили таємну Українську Військову Організацію (УВО), яку очолив Є.Коновалець. УВО поставила завдання: здійснити реєстрацію військовиків, оформити їх в організовані формації (ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії); збір і комплектування зброї, купівля її за кордоном. Поза українськими землями УВО утримувала експозитури у Бразилії, Канаді, Литві, США, Чехо-Словаччині. Експозитури ставили завданням легалізувати членів УВО за кордоном, підтримувати зв'язки з чужинецькими колами, транспортувати зброю та літературу, організувати вишкільні курси. Гуртки УВО за океаном політично та фінансово підтримували УВО. Відповідальним за фінансування УВО, пізніше за фінансування ОУН, був Степан Федак-старший. До скарбниці УВО надійшли:

• частина фондів, вивезених Січовими Стрільцями з України;
• дотації уряду УНР на формування відділів у Чехо-Словаччині (відповідальний ад'ютант С. Петлюри С. Федак-молодший);
• пожертви Канадського Червоного Хреста та інші пожертви заокеанської еміграції (Олена Федак-Шепарович, дочка С. Федака, журналістка, представник уряду ЗУНР у справах Червоного Хреста, співзасновник і заступник голови Союзу українок у Львові);
• допомога від українських фінансових установ за посередництва С. Федака-старшого;
• кошти, здобуті в експропріаціях: державних грошей (під Богородчанами, Калушем), напади на пошту у Львові, під Печеніжином і Бірчею, у Трускавці, а також у Польщі — в Сьремі (Познанщина). 

Литовські урядові й військові кола підтримували друк і транспорт "Сурми" й інших матеріалів УВО, допомагали видачею паспортів для членів УВО та фінансовими дотаціями. Німецькі військові кола покривали кошти курсів, допомагали в транспорті осіб і матеріалів.

У цей час відбулося знайомство двох полковників із Степаном Федаком-молодшим, сином відомого банкіра. Сам же банкір Степан Федак-старший у 1918 році був державним секретарем харчових справ уряду ЗУНР, потім до кінця життя був головою Комітету допомоги політичним в'язням. Через короткий час полковник Коновалець став чоловіком Ольги, улюбленим зятем Федака-старшого. Молоді отримали литовське громадянство й оселилися в Римі.

Після від'їзду Є.Коновальця з Галичини А.Мельник став крайовим командантом. У лютому 1924 року за діяльність в УВО А.Мельника заарештувала польська поліція і покарала 4 роками ув'язнення.

С. Федак-старший, який з дитинства дружив із А. Шептицьким, був тоді особистим радником і банкіром митрополита. Він влаштував Андрія Мельника інспектором лісів і дібров (лісником) до митрополичих угідь. А.Мельника обрали головою Сенату УВО, головою легальної української організації колишніх вояків армії УНР "Молода громада", організації католицької молоді "Орли". Того ж року А. Мельник став чоловіком Софії, другим зятем Федака-старшого.

У родині С. Федака було 8 дітей і кожний із них опікувався справами певної української організації.
По створенню у 1929 році Організації Українських Націоналістів (ОУН) А. Мельник виконував спеціальні завдання Голови Проводу Українських Націоналістів Є.Коновальця. На Святвечір, 6 січня 1937 р., д-р С. Федак помер. Справи скарбника ОУН лягли на плечі А. Мельника. Після загибелі Є.Коновальця 23 травня 1938 року А.Мельник виїхав за кордон і очолив Провід Українських Націоналістів. 

На II Великому Зборі Українських Націоналістів у Римі А.Мельник, за підтримки А Шептицького, оголосив усний заповіт Є.Коновальця. Зал слухав стоячи і підтвердив промовця на посаді Голови ПУН і ОУН. 

З початком німецько-радянської війни керує діяльністю ОУН на українських землях. Його заступник О.Ольжич перебував в Україні, звідки вів опосередковане керівництво діями ОУН. А.Мельника гітлерівці утримували під домашнім арештом, у лютому 1944 р. його було заарештовано й ув'язнено в концентраційний табір Саксенгаузен, де утримували й Степана Бандеру.

III Великий Збір (1947) іменував його дожиттєвим Головою ОУН.

1.11.1964 р. А. Мельник помер у місті Клерво (князівство Люксембург). Похований на міському цвинтарі.