Серед запорізького козацтва, упродовж усього його існування, відбувалися таємничі, овіяні легендами дії. Їх реалізовували в повсякденному житті незвичайні представники козаків. Їх називали характерники. Так називали козаків, які володіли надзвичайними здібностями. Що ж їх робило відмінними від інших?
Передусім, той життєвий устрій, який вони сповідували, і прагнули виконувати щодня.
Не один рік існував цей загадковий світ, в якому дивним чином перепліталися історичні реалії і вигадка народу, щодня готового до подвигів і битв. Небезпечні і не передбачувані моменти в житті козаків, сприяли розвитку і існуванню не одного покоління характерників. Певну частину козаків які мали надприродні здібності, такі як : уміння проходити крізь стіни, перетворюватися на звірів, чути і бачити на великій відстані, робило їх недоступними для розуміння іншими.
Запорізька секретна зброя
У країнах, що періодично воювали із Запорізькою Січчю, в козаках-характерниках бачили небезпечного супротивника, що мав надприродні здібності. Як непорушний факт в документах фіксувалося їх уміння долати будь-які перешкоди. Чи то по повітрю, чи то під землею, чи то крізь стіни примудрялися вони непомітно проходити в потрібне місце, і ніякі стражники не були не в силах ним перешкодити. З такою ж легкістю характерники підкорювали простір. Сотні кілометрів вони долали пішки за пару днів.
Несподівано виявлялися перед непідозрюючим про небезпеку супротивником - і кидалися у бій. У рукопашній характерник коштував сотні звичайних рубак. Кожен удар був смертоносним і схожий на зброю масового ураження. Мало того - характерники для ворога були буквально невразливі. Їх і шабля не рубала, і гарматне ядро стороною обходило, а кулі. З ними взагалі відбувалося щось нез'ясовне. Якщо атакуючого запорожця ворог зустрічав залпом з пістолів, то характерник зсипав кулі, що потрапили в нього, в жменю і кидав їх у ворога.
Ті, в кого він потрапляв, гинули в страшних муках, а козак продовжував битися, як ні в чому не бувало. Вороги козаків, що мають досвід битв з ними, розглядали методи і здібності характерников як деяку систему бойових прийомів. Передбачалося, що якщо повезе якимсь чином вивідати військову таємницю, то можна буде технологічно освоїти ці прийоми, ввести у своїй армії такий спецкурс молодого бійця і виховати власних характерников. Нехай хитрощі пов'язані з нечистою силою, чаклунством, не важливо: треба тільки розгадати і освоїти.
Тому в козачий стан постійно засилали розвідників, полонених нещадно катували, - все марно. Таємниця залишилася прихованою.
Воїн-чаклун
Життя запорозьких козаків відрізнялося своєрідним аскетизмом, який був збагачений власним, а не запозиченим досвідом. Окремі козаки, вільні від шлюбних зв'язків, метою свого життя вважали максимальний фізичний і психофізичний розвиток. Вони настільки розвивали свої можливості, що багато сучасників були переконані в тому, що ніби-то в них вселялись якісь надприродні сили, тобто козаки володіли чарами. Таких козаків називали характерниками. Боротьба характерників із ворогами вважалася вершиною козацьких бойових мистецтв (вона ще відома під назвою "господар ночі"). У народній пам'яті цей вид боротьби овіяний нев'янучою славою, ореолом легендарності.
Козаки-характерники володіли вмінням, дещо схожим з тим, яке в наш час демонструють екстрасенси. Вони часто впливали на моральний бік особистості противника, намагалися налякати його, поширити інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, окрім срібної. Вороги нерідко вірили, що козаки могли відкривати без ключів замки, брати голими руками розпечені ядра, бачити за кілька верст навколо себе, замовляти себе від ворожої зброї, руками ловити кулі.
Характерники вміли навіювати на ворогів "ману", щоб їм вважалося зовсім не те, що справді робилося, "зачаровувати" їх, вивідувати в них військові таємниці.
У країнах, віддалених від Січі, на характерників дивилися під іншим кутом: переважна увага приділялася чарівничому аспекту. Для них характерник передусім чаклун, знахар, чарівник. Втім, і самі запорожці були тієї ж думки. Передусім, відзначалося уміння чудодійно зціляти важкохворих. Варто було за справу взятися характернику - рани швидко затягувалися, болі зникали, козак повертався в лад. Лікували не лише поранених, але і тяжкохворих: накладенням рук, шептанням, відварами трав, поглядом.
Характерники явно володіли прийомами гіпнозу. Кожен з них умів насилати на супротивника "морок", "дур", а то і сон наводити. У деяких оповідях описуються ситуації, коли характерник "бачить" те, що відбувається за горизонтом. Не вгадує, не припускає, а просто бачить. Причому досить детально. Зовсім по-іншому оповідають тексти про здатність характерников передбачати погоду не по відомих кожному козакові прикметам, а за зірками.
Сучасні дослідники бачать в цьому докази знання характерниками практичної астрології. У переліку пісень зустрічаються натяки на уміння характерників не лише передбачати, але і впливати на погоду, роблячи її більше відповідною для майбутньої битви. Вони завжди знали, де в степу легко докопатися до води, уміли ходити по вогню, по морю, так і по суші, і годинами блукати глибоко під водою. Запорізька Січ залишається таємничою для нас країною, незвіданою, нерозгаданою.
Не відомо, що допомагало козакам - неписьменним жителям степових ланів - з неймовірною легкістю брати неприступні фортеці, перемагати прекрасно навчені армії численних ворогів. Можливо, цьому сприяли зусилля характерників, можливо, вирішальну роль грали зовсім інші сили. Існує твердження, що уся Запорізька Січ була братерством характерників.
Проте джерела, що збереглися, пісні, легенди, оповідання свідчать, що цих воїнів-чаклунів було мало, билися вони, як правило, самостійно, а в групи збиралися тільки у виняткових випадках. Для запорожців, як і для усіх інших козаків, православ'я було дуже потужним чинником. Билися за віру. Але характерники православними не були. Церква проголошувала їх чаклунами, вовкулаками, іновірцями. Їх заборонялося ховати на кладовищах.
В груди покійника забивали осиковий кілок і укладали обличчям вниз, щоб сонячні промені не могли б навіть випадково освітити безбожні очі. Могили характерників розташовували у вигляді курганів, чимдалі і від поселень, і від кладовищ.
Що відомо про них?
З письмових джерел, що дійшли до нас, оповідань старожилів, вимальовується своєрідний і неповторний образ такого козака, здатного на незрозумілі для оточення дії. Козаків -характерників, цих козаків-магів в народі ще називали галдовниками(від українського "галдовать" - чаклувати) або химородниками і заморочниками, тому що вони уміли напускати на людей морок - туман і сон.
Різниця в назвах залежала від напрямів діяльності козака, а також майстерності і рівня його підготовки. Це були козаки, які, за сучасним визначенням, мали екстрасенсорні здібності. У них була добре розвинена телепатія, ясновидіння, здатність до гіпнотичної дії. Деякі з цих запорожців жили більше ста років.
Хто ж такий характерник?
Цих козаків готували практично з колиски. Знаючи традиції старші товариші могли розрізняти з пелюшок те, що закладено в немовляті. Саме тому такий хлопчик на довгі роки ставав прислугою старшого і навченого досвідом козака. Але слово "служка" не передає точного значення обов'язків хлопчика, передусім тому, поряд з учителем він осягав премудрощі древніх знань. Саме у цьому і полягав головний процес навчання молоді, що не припинявся. Слід зазначити той факт, що цей процес розтягувався на багато років.
Що ж пропонувалося засвоїти цьому майбутньому воїнові? Які функції належало йому виконувати у війську? Ці обов'язки були вироблені роками безперервної праці і пізнання навколишнього світу. Дуже часто вони виступали в ролі лікарів, виконуючи функції швидкої допомоги на полі бою, а так само в процесі подальшого лікування. Щоб вилікувати пораненого, його спочатку необхідно було звільнити від душ убитих - так вважали вони, і робили це за допомогою своєрідних ритуалів. Це було украй важливо, тому що лікарів в козацьких загонах не було. Вони входили до складу козацької старшини, були хранителями культури війська запорізького, посвячували в козаки, оберігали древні традиції.
Що вони уміли?
Знали і уміли вони багато що. Вони були обраними воїнами, елітою війська. Маючи надприродні здібності, вони могли управляти психікою, тобто впадати в такий психічний стан, який давав можливість робити неймовірні речі. У історії багатьох козацьких битв були зафіксовані неймовірні випадки. Так, після однієї з битв загін козаків переслідували ляхи. Навкруги було чисте поле і козакам ніде було сховатися. В цьому випадку характерники демонстрували свою майстерність.
Для того, що б зберегти військо, вони ставили серед поля списа по кругу і зусиллям волі і духу входили в особливе психо енергетичний стан. В цьому випадку їх намір ставав дійсністю. Що ж відбувалося? Ляхи, які їх переслідували, бачили серед поля дубовий гай, в якому сховалися козаки. Вони зупинялися і повертаються назад. Це і є так звана Мана. Відомий в історії і такий випадок.
Відважний козацький полковник Іван Богун зумів провести вночі військо через польський табір, та так, що жоден собака не загавкав. Були у козаків і хитрі прийоми, за допомогою яких вдавалося виявити ворога. Для цього вони виготовляли так звані "крики". Вони брали очерети, занурювали їх у воду і віск, потім кричали на них. Віск відображав крик. Такі очерети розкидали по степу, чекаючи ворожого нашестя. Коли з'являлися вороги в степу, їх коні починали несамовито кричати, наступаючи на заздалегідь розкидані очерети.
Козак на вахті чув це і передавав сигнал тривоги.
Ходять легенди і про мистецтво запорожців в морських походах. З маленькою очеретинкою вони могли довгий час знаходитися під водою, використовуючи для маскування бочки і навіть човна. Згодом це породило чутки про те, що саме козаки винайшли підводний човен.
Величезну магічну силу народна чутка приписувала і козацьким проводирям. Подейкують, що їм досить було заглянути в особливе дзеркало, щоб дізнатися про те, що усьому, що відбувається в таборі ворога. Виучки характерники, що осягнули секрети, придбавали знання невразливості для куль і шабель. Вони були неперевершеними бійцями, в першу чергу розвідниками. Характерники знали, що змовним молитовним словом можна відвести будь-яку біду, у тому числі і ратну.
У військових змовах вони могли "заговорити" щоб кулі були не кулі, стріли не стріли, і йшли б вони в чисте поле, в мати- сиру землю, і щоб ножі булатні, шаблі гострі, пищалі, сокири були смиренними і шкоди козакам не завдавали. Окремо в цій кагорті стоять кашовари, мистецтво яких в приготуванні їжі було долею обраних. Більше того, лікувальні молитви і приготування цілющого зілля так само були долею кашоварів. В основному це були серйозні люди, що свого часу дали обітницю безшлюбності і строго тримали цю обітницю.
Про те, як серйозно вони відносилися до своєї справи, говорить той факт, що вони не давали можливості нікому підходити до місця приготування їжі, оскільки це вважалося долею обраних. Приготування їжі у кашоварів було дійством містичним, зі змовами, з молитовним розпалюванням "ватри", діставанням з колодязя священної води. Тому уся, приготована таким чином, козацька їжа набувала особливу значущість. Навіть каша або добре відомий куліш готувалися, як ритуальне яство.
Від чого міг загинути козак-характерник?
Від усього козак-характерник міг врятуватися, окрім любові. У цьому плані вони були дуже уразливі. Не так вони боялися турок, татар, ляхів і інших ворогів, як боялися виниклого почуття любові. І на це були свої причини. На Січі вважалося, що дівчина забирає у воїна усю його силу і що піддався цьому почуттю, він не в змозі був битися на належному рівні, втрачав пильність і магічну енергію, таку необхідну у бою.
Тому, вступаючи на територію Січі, запорожці символічно вінчалися з єдиною нареченою і можливою дружиною козака - це була їх свобода. Відомо, що жінок на Січі не було, а той, хто посмів провести туди жінку, ризикував власною головою. Проте це не заважало, деяким з них мати сім'ї в придніпровських селах. Хоч козацтво зникло, але магія козаків залишилася жива.
Здійснюючи чудеса в ім'я добра, характерники вели непримиренну боротьбу з силами зла. В той же час, як свідчать історики, їх таланти старанно обмежував Петро І, а Катерина ІІ заборонила саме існування Січі. Імператриця після пугачовського бунту не стала миритися з державою в державі. У 1775 році війська генерала Петра Текелія були спрямовані до кордонів Запорізької Січі. Зайнявши основні стратегічні пункти Запорізького війська, з дивізією піхоти і кінноти він підійшов до самої Січі і збудував проти неї артилерію.
Потім він викликав до себе усіх запорізьких старшин і повідомив їм текст маніфесту про її знищення. Під дулами гармат у запорожців не залишалося вибору: непокірні знайшли спосіб перебратися в Туреччину, інші підкорилися. В той же час, як свідчать історики, його заслуга полягала в тому, що він зумів переконати запорожців виконати розпорядження цариці, не проливши при цьому ні єдиної краплі крові. За проведену "операцію" йому був дарований орден святого Олександра Невського. А що ж запорожці? Як такі вони перестали існувати.
Їх землі були віддані поміщикам, а велика частина козаків зарахована до російського війська. Але все ж таки істинні характерники зуміли сховатися. Останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського заарештували, і за іменним указом імператриці Катерини II він був запроторений в монастир на Соловецьких островах у Білому морі, де провів 25 років. Після звільнення сліпий і немічний він залишився жити на Соловках, де і помер у віці 112 років.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira