Етнокультурне самоусвідомлення слов'ян і зміна общинної державності

Приморська частина дунайсько-дніпровської Аратти – це Оріяна, що відбилась в усатівському варіанті трипільської археологічної культури.

Ця хліборобсько-скотарська країна існувала на території майбутньої Одещини у 3250-2200 рр. до н. е. А на північ долиною Дніпра (Борустана > Борисфена античних часів) простиралася Борусія, що утворилася з іншої частини тієї ж Аратти.

Найдавніші тексти "Велесової книги" виводять пращурів від індоєвропейських (араттсько-арійських або ведичних) Батька-Неба й Матері-Землі. БОГ також визнається один, а його прояви звуться Богами, що мають свої особливі функції, імена тощо. Сварог - 'Золотий вогонь', сонячний 'зодіак' - ототожнюється з Дивом (< Дієм < Діаіе, світлим 'Небом') і, разом із ним, з БОГОМ. Він носить подвійне ім'я (ще й знайомого нам уже Вішну) - відповідно до речовинних-і-польових, прижиттєвих-і-посмертних проявів суспільного буття:
Се бо берегли (ми) Питаре Діаіе ('Батька Небо'),
бо той окремо є, пред Матрі (-Землею) ставши…
Се бо перед нами Земля наша і ту захищаємо, як і отці наші.
І се вінчаймо СВАРГУ і Землю, і справляймо весілля їм…
І ми діти їхні, і тако бажаєм тим здоровими бути й щасливими,
і мати дітей багато, і собою хвалитися,
і дбати про води, щоб були велеплодні, -
і се давати мужам своїм, Пітаре…
Якщо ж трапиться блудень якийсь, що порахує Богів тих, поділить у Сварзі,-
то вигнаний буде із роду.
Бо не мали Богів, лише ВИШЕНЬ-і-СВАРОГ і іні суть (його) множеством,
бо БОГ єсть єдин-і-множествен.
Згідно з "Велесовою книгою", безпосереднім творцем людей став не сам Сварог, а його син Даж(дь)бог:
Се мовив Ору Сварог наш:
"Як мої творіння створив вас от перст моїх…
І будьте як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш…".
І Дажбо нас породив од корови Замунь,
і були ми кравенці і скуфе - анти, руси, боруси і сурожці, -
і тако стали діди русове.
Кравенці і скуфе дослідники перекладають зазвичай як "кровники і скіфи", долучаючи їх до антів та ін. Між тим із контексту витікає інший переклад: коровичі і скотичі (биковичі; "волиняни"). А хто ж іще міг народитися від корови-Землі? І чи міг би її запліднити Дажбог, якби не був небесним Тельцем?
Оскільки ж Телець очолював Зодіак ('коловорот тварин'-сузірь, за М. О. Чмиховим) у 4400-1700 рр. до н. е., а головна зміна місячних календарів сонячними відбулася близько 2300 р. до н. е. - то шанування Сварога-Зодіака і Дажбога-Тельця як головуючого у сонячному зодіаці, могло скластися лише у 2300-1700 роках до н. е. – і це час етнокультурного самоусвідомлення слов'ян. Щоправда на історичну арену вони вийшли спочатку під іншими етнонімами.
В середині ІІ тис. до н. е. відбулася міграція частини аріїв до Індії. У складі арійського союзу опинилося кілька племен чи родів оріян і борусів зі згаданих вище одноіменних країн Наддніпрянщини. Не прижившись на новій батьківщині, деякі з оріян та борусів вирішили об'єднатися й повернутися назад. Союзники нарікли себе сла(о)в'янами: славними, що славословлять Богам. Так, за "Велесовою книгою", і народився цей етнонім.
Повернення (на рубежі IX-VIII ст. до н. е.) союзу слов'ян із "Пенде(жа)бу краю Ін(д)ського" очолили Орій-отець та троє його синів - Кий, Щек і Хорив. Брати відомі також, як князі полян, за давньоруською "Повістю врем'яних літ" (що вказує на IV-V ст. н. е.) і за вірменською "Хронікою Тарона" - де легенда про Куара, Мелтея та Хоріана із землі Полунь записана від індійців-переселенців І-ІІІ ст.
"Велесова книга" засвідчує, що правляча родина праотця Орія та його синів легко домовилися з давніми родичами, які не ходили до Індії і залишалися у Наддніпрянщині. Ті надали поверненцям місцину "в граді Індікиєві, який названо Київ. І в ньому стали селитися". То було, напевно, одно із 12 городищ тодішньої чорноліської археологічної культури.
Питання про належність сколотів до слов'ян досить опрацьовано археологом, етнографом та істориком Б. О. Рибаковим. Спираючись також на дослідження мовознавця О. М. Трубачова, він дійшов висновку, що "скифы-пахари-сколоты времен греческих аргонавтов и классической Эллады VI-III вв. до н. э. - говорили на архаическом славянском языке!"
За "Історією" Геродота, сколоти виникли за тисячу років до нашестя (у 514-512 рр. до н. е.) перського царя Дарія, що прийшов помщатися скіфам за вторгнення до Мідії. А нею тоді правив Киаксар, син Фраорта й онук Деіока, які були із кіммерійців. Останніх "Велесова книга" називає "отцями нашими". Вони з'являються дещо пізніше лісостепових сколотів і можуть вважатися їх степовими родичами. Кіммерійці знані авторові давньогрецької "Одіссеї" ХІІ-VII століть до н. е.
Донедавна науковці вважали сколотів, як і скіфів, нащадками іранського відгалудження арійської ("індо-іранської", як умовно її називають) спільноти. Але в останні десятиліття О. М. Трубачов довів індоарійську належність кіммерійців, а також їх більшу - ніж у скіфів - близкість до слов'ян. Це відповідає визнанню авторів "Велесової книги". Далі вони розповідають про похід під проводом Орія до Єгипту, про довге (783-595 рр. до н. е., за історичними даними) перебування пращурів на Близькому Сході. Тож наведені імена мідійських царів можна розуміти як Боже-око, Пра-Ор(ій), Кий-цар.
Іранська форма останього імені - Хувахшатра - вказує на тотожність арійських кшатрій ('воїн') і ксай(-іс) кіммерійському ксар та слов'янському цар. І хоча остання форма затверджується на Русі під впливом пізньої Візантії, однак тенденція формування царства сягає появи сколотів у XVI ст. до н. е. Такий тип державності, тимчасово реалізований Скіфією (приблизно 514 р. до н. е. - 260 р. н. е.), належав вже до класової, рабовласницької формації, що склалася під проводом воїнів та впливом греків-колоністів і змінила попередню общинну державність Аратти й Аріану під проводом жерців. Ця та наступна феодальна формація впроваджувалися в слов'янську етнокультуру під зростаючим тиском класових держав чужинців.