Іноземці про запорізьких козаків

1584 рік. Секретар папського нунція, італієць Карло Гамберіні (Carlo Gamberini) характеризуючи запорозьких та реєстрових козаків, підкреслював їхню різнобічну військову підготовку та зауважив відомості про дерев'яні січові укріплення – засіки, які будували козаки.

Гамберіні звертає увагу на високе військове мистецтво козаків, на вміння організувати військові походи, хоробрість козацьких воїнів і вмілість гармашів (пушкарі — в українському козацькому війську спеціально підготовлені козаки, які опанували артилерійську справу). Починаючи з 1572 року європейські держави, як досвідчену і організовану армію, закликають козаків України на допомогу. Про військову силу козаків до кінця 16 ст. маємо тільки окремі згадки, а в 17-му столітті з'являється уже чимала література європейськими мовами, присвячена Січі й козакам, їх військовим походам та перемогам. Також європейські писемні джерела одночасно подають багато матеріалів і про духовне життя козацької України та про її загальну культуру. Карло Гамберіні сповіщав:

"Серед українських реєстрових козаків є всякого роду: поляки, німці, французи, іспанці, італійці, і всі вони належать до оборонців волі та справедливості". Про місцеву природу та оборону пише так: "Дерева там багато і вони (козаки) так уміють боронити себе засіками що й зимою, як Дніпро змерзне, не бояться ніякого ворога, для більшої певності вирубають навколо лід"... 

P.S.Чутки про вільне українське лицарське козацтво рознеслося не лише по України, але й у Європі. Реєстрові козаки – частина українського козацтва, прийнята на військову службу владою Речі Посполитої і записана в окремий список – реєстр. Спроби організації українського війська реєстрового козацтва сягають ще 1524 року, але польська шляхта боялася вільного козацтва. Пройде якийсь час – 1570 року до козацького реєстру занесено близько 400 осіб. Козакам надали значні привілеї, вони мали самоврядування зі своїм "козацьким старшим". Перший 'старший' був шляхтич, козацький гетьман Ян Бадовський (роки життя 1539-1608). Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів.

До речі, під час Лівонської війни 1558-1583 років (яка почалася з нападу Московитського князівства на Лівонську конфедерацію), крім загону українських реєстрових козаків – у поході брали участь понад 4 тисячі вільних запорозьких козаків. Тож може так й було, що саме завдяки українським козакам 1582 року Іван Грозний здався Речі Посполитій на умовах Ям-Запольського миру, відмовившись від усіх завоювань в Лівонії та Полоцьку.

Вже 1590 року було близько 1000 зареєстрованих козаків (та ми й сьогодні не полюбляємо – коли нас рахують). Наступні п’ятдесят років чутки про славне українське козацтво розширилося по усій Європі: 1637 року зареєстровано понад 8000 козаків. Що такого сталося, що за 12 років число козаків збільшилося майже у п’ять разів, бо 1649 року вже було близько 40000 реєстрових козаків по усіх місцях розташування полків: Біла Церква – 2990; Брацлав – 2662; Кальник – 2050; Канів – 3167; Київ – 2002; Корсунь – 3470; Кропивна – 1993; Миргород – 3009; Ніжин – 991; Переяслав – 2986; Полтава – 2970; Прилуки – 1996; Черкаси – 2990; Чернігів – 998; Чигирин – 3220; Умань – 2977. (джерело: Marek Gędek: Atlas historyczny wojen polskich, s. 90-91. Bellona, Warszawa 2009).

Уявляєте?! На середину 17 століття в Україні було 39571 реєстрових козаків у 16 розташуваннях, не кажучи про невраховане вільне запорозьке козацтво...