Історія жіноцтва: Дослідження з життя українських відьом

З пекельних істот та прислужниць Сатани відьми стали спочатку романтичними героїнями на кшталт гоголівської Панночки, а потім і взагалі — взірцем для кожної амбітної жінки, яка себе поважає. Говорячи про масову культуру достатньо згадати телевізійні продукти як «Сабріна — юна відьма» та культовий серіал «Всі жінки — відьми». Але що ми знаємо про справжніх українських відьом? Про наших пра-пра-пра-бабусь, які проходили підсудними у відьомських процесах? Про це ми дізнаємось з книги Катерини Диси «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII ст.» (видавництво «Критика»).
13 цікавих фактів з історії відьомських процесів в Україні
1. Магістратські суди повинні були користуватися нормами Каролінського кодексу, виносячі вироки: відьму потрібно було спалити, проте, найчастіше судді замінювали смерть на вогнищі на гуманнішу смерть «від меча», найпоширенішою ж карою за відьомство у магістратських судах України була сплата штрафу або побиття.
2. Судді погоджувалися застосувати тортури лише в тих випадках, коли існувало достатньо доказів провини звинуваченого, наприклад, цю провину підтверджувало двоє свідків, або ж якщо після другого допиту звинувачений відмовлявся говорити. Найчастіше для катування використовували тиски для пальців і диби різної конструкції. Тортури можна було застосовувати тільки три рази. Якщо людина витримувала тортури і не визнавала своєї вини, то вона вважалася невинною і її відпускали. Обвинувачених брали на муки в 5% досліджених справ.
3. В «руських» воєводствах Речі Посполитої далеко не кожне місто мало свого ката. З 14 міст та містечок, дані з яких використано у дослідженні, ката, напевне, утримували лише три міста: Львів, Кам`янець і Кременець. Понад половину проаналізованих судових процесів (158) відбулися у трьох воєводствах Речі Посполитої — Волинському (найбільше у містечку Олика — 25), Подільському (Кам`янець — 41) та Руському (с. Чуква — 6).
4. В українських землях відьомство очевидно вважалося жіночою справою — чоловіки тут складають не більше 22% звинувачених у відьомстві. У Фінляндії чоловіки становили 50% обвинувачених, в Естонії — 60%, у Росії — 70%, а в Ісландії — аж 90%. Можливо це тому, що різні культури пов`язують чари з жіночою або з чоловічою сферою впливів.
5. У ролі обвинувачених в українських відьомських процесах найчастіше виступають ремісники, члени цехів та їхні дружини, священики або дружини священиків та жовніри.
6. До смертної кари на горло було засуджено всього 13 осіб із 233 обвинувачених.
7. Жодна з аналізованих справ про угоду з Дияволом не повязана з відьомством, і головними дійовими особами виступають молоді, переважно освічені чоловіки.
8. Вважалося, що козаки активно користуються підтримкою відьом, самі ворожать і практикують чари. Головним героєм таких переказів був, безперечно, Богдан Хмельницький. У нього було кілька «особистих» відьом, з якими він неодмінно радився перед кожною битвою.
9. Про спадковість відьомства дізнаємось з фольклору. Так звані родимі відьми отримували магічні здібності при народженні, а заразом і якусь фізичну ваду, як правило, хвіст та смужку темного волосся вздовж спини. Одночасно існували і відьми вчені, тобто такі, що свідомо ставали відьмами через навчання або ініціяцію і навчання.
10. В українських містах звинувачення у відьомстві найчастіше лунали проти шлюбних родичів: тещ, тестів, свекрів та дружин. Класикою жанру слід уважати обвинувачення в чаклунстві мачухи.
11. Розпухання тіла або параліч кінцівок часто вважалися головними симптомами зачарування.
12. Лікарі-чарівники фігурують у кількох справах про чари. Як правило, вони поставали перед судом, коли оплачені послуги виявилися неефективними або ж якщо їхня лікарська практика викликала незадоволення.
13. В українських землях байдуже ставилися до відьомства не тільки православні священнослужителі, а й інші церковники: ніхто не переконував широку публіку і суддів у доконечній необхідності переслідувати відьом.

Тему відьомста розкрито!
Тема судів над відьмами є однією з тих наївно-романтичних тем, якими студенти-історики мріють займатися на перших курсах навчання. На початку 1990-х рр. на теренах колишнього Радянського Союзу почали публікувати до того заборонені книги про магію, окультизм, серед іншого і середньовічні демонологічні трактати. Все це дивувало, вабило. Тож почитавши «Молот відьом» і якісь більш популярні книги про полювання на відьом у Європі, я вирішила, що хочу досліджувати цю тему. Мені пощастило, що наставники не розхолодили мене розповідями про її наївність і безперспективність, а натомість спрямували досліджувати на той час ще майже зовсім не вивчені українські суди про чари.
Найбільше вразило поступове спростування стереотипних уявлень про суди над відьмами (і я частину з них також на початкових етапах дослідження поділяла). Адже виявилося, що антивідьомські суди – це не середньовічне явище (радже ренесансна і барокова доба), що кількість жертв цих судів не складала сотні тисяч, як це стверджувалося колись, що далеко не всіх звинувачених піддавали тортурам і спалювали, взагалі, спалення не було єдиним способом покарати звинувачених у відьомстві, що серед звинувачених у відьомстві було чимало чоловіків (в середньому по Європі – 25%, а в деяких країнах чоловіки становили переважну більшість) тощо.
Чому сучасним жінкам варто знати про такі явища в історії жіноцтва
Історія судів про чари є цікавою з огляду на жіночу історію з кількох причин. Як не дивно, докладніше досліджуючи цю тему, можна зрозуміти, що суди про чари – це не про переслідування жінок чоловіками. Мізогінія є дотичною до цього явища, але яскраво вона проявляється на рівні інтелектуальної історії – у антивідьомських трактатах демонологів і правників, а не у самих судах. Суди про чари цікаві з іншої причини – вони дають можливість «почути» голоси жінок, задіяних у цих процесах (які за інших обставин залишаються нечутними, і складається враження, що вони відсутні в українському соціумі) – як з боку сторони звинувачення, так і з боку сторони звинувачуваних, дізнатися про їхні щоденні практики, страхи, стратегії побудови взаємин в родині і з сусідами.
Найяскравіші персонажі справ про чари
Важко обрати якусь одну жінку, оскільки яскравих персонажок у матеріалах про чари не бракує. Оришка Личманиха, яка надала в суді найфантастичніші свідчення про існування цілої відьомської «спілки», навчання у інших відьом, нічні польоти на відьомські збіговиська. Попри такий квітчастий набір свідчень (спрямованих проти самої ж Оришки), суд не сприйняв їх серйозно. Лук’яниха Задеричучка і її сестра Олянушка Колядичева, які відзначилися цілою серією взаємних звинувачень, з яких нібито випливало, що вони обидві володіють злими чарами, які передаються у їхній родині з покоління в покоління. Анна Ґрековичева, яку чоловік запідозрив у спробах зачарувати чи навіть отруїти його, аргументуючи це ще й тим, що вона погана господиня і полюбляє ходити на танці.