Карпатське князівство

28 жовтня 2010 року в Ілемні Рожнятівського району Івано-Франківської області відбулася урочиста подія: відкриття пам’ятного обеліску в колишній столиці Карпатського князівства – Ілемні. З ініціативи автора даної публікації, активній підтримці підприємця з м.Стрий Романа Тура, всебічному сприянні сільського голови Володимира Луцика і освяченні обеліска отцем Романом подія відбулася при чудовій погоді, яку дарував Господь. Тепер дещо з історії.

Сьогодні мало відомо багатьом українцям, що окрім Київської Русі, часові рамки якої точно не визначені, в Европі існувала ще одна русько-слов’янська держава, а саме Велика Горватія, засновником якої був князь білих горватів Само-Самослав. Під скороченим іменем Само він фігурує в західних джерелах. В VІ ст.н.е. з просторів сучасного Казахстану в Приазов’я вторглися кочові племена аварів. Вони розбили антів і в Паннонії утворили Аварський каганат. Їхній хан Баян тероризував не тільки слов’ян. Візантія платила їм данину. Найбільше з усіх слов'ян постраждали від аварської навали дуліби. Власне Самослав розбив аварів і відкрив слов’янам шлях на Балкани.

Фредегар в своїй "Хроніці" в розділі 48 згадує про слов’янського короля Само (623р.н.е.), королівство якого граничило з франками. Королівство Само простягалося на заході від Кедан і Лаби до Дністра на сході. В той час королем франків був Дагоберт. Літописець по незнанню, або навмисне називає Само франком, який зблудив і з купців став королем в язичників-слов’ян (вендів, венедів). Разом з тим в розділі 68 Фредегар говорить, що коли Само 630 року добряче пошарпав володіння франків на сході, Дагоберт послом до Само посилає слов’янина (чи грека) Захарія (Сіхарія). Отже Само був не франк, а слов’янин, бо навіщо тоді тлумач з однієї мови на іншу. Самослав запропонував дружбу Дагоберту на що недалекоглядний Захарій сказав:

Неможливо християнам і слугам Господа жити в умовах дружби з собаками.

Ось відповідь, за Фредегаром, Самослава Захарію:

Тоді, якщо ви господні слуги, то ми його гончі пси, і якщо ти наполягаєш ображаючи Його, то в нашому праві розірвати тебе на куски.

Захарія прогнали. Дагоберт назбирав велике військо, яке потерпіло ганебну поразку від Само. 662 р.н.е. (або 667) Само не стало і Велика Горватія розпалася на чотири князівства: Нетранське (Нітранське, захід сучасних Словаччини, північ Угорщини і невелика частина Польщі), Краківське, Горватське і Стільське (Галичина по р.р.Стир і Дністер, столиця Стільсько). Тільки в середині Хст. князю Славнику знову на короткий час вдалося об’єднати Велику Горватію (до р.Прут). Але цього разу ворогом її стали ті ж слов’яни в образі… князя Київського Володимира Великого. Двома своїми походами 981р. і 993р. на Краківське князівство і Горватію Володимир знищив не тільки Велику Горватію, як утворення, але своїми домовленостями з Болеславом II (король чеський) поставив під удар Нітранське князівство. Можливо тут свою роль відіграли дві дружини Володимира чехині Малфрідь і Адельта (друга з деяких джерел німкеня).

961р. на прохання Княгині Київської Ольги Оттон І імператор щойно утвореної Священної Римської імперії германських націй направив в Київ посольство. Княгиня просила посольство з метою пропаганди християнства, бо сама вже була хрещена 955р. Ім’я голови посольства Адальберт (Магдебургський) – духовний наставник сина Славника. Вячеслав було його ім’я при народженні і хрестили його в Любечі в руській церкві. Але малою дитиною він захворів і католицький єпископ Адальберт, який був тоді проїздом в Любечі, запропонував Славнику вилікувати малого при умові, що він його висвятить на католика. Славник згодився і Адальберт не тільки вилікував хлопця, але висвятив його на єпископа Адальберта (Пражського). В Києві старшого Адальберта не сприйняли, оскільки він категорично наполягав на хрещенні Русі. Молодший Адальберт-Вячеслав в поляків відомий, як святий Войцех. Канонізований за смерть 997р. прийняту за віру в місцевості поблизу Кеніґсберга від рук прусів.

Великої Горватії на Заході не стало. Вона залишилася спочатку в Стільсько. Стільсько являло собою велике, добре укріплене місто з каналом, яким по Дністру відбувався товарообмін. В десятому столітті Стільсько було зруйновано і білі горвати перенесли свою столицю спочатку в Дідушичі на Стрийщині, а згодом в Ілемню. Чому Ілемня? Швидше за все князям було що сховати, а гори мали перевагу в цьому відношенні перед низинними Дідушичами.

Найкраща пам’ять – народні перекази. Папірус, пергамент, папір можна вкрасти, спалити, а пам’ять народу стерти, як запис на диску, неможливо. Пам’ять говорить про останнього князя Карпатського (Ілемняньского) князівства Андрія. Це зафіксовано в правому верхньому куті на гранітній плиті закріпленій до карпатського пісковика вагою понад три тонни. В лівому нижньому куті плити ім’я князя Самослава. Між лівим і правим кутами – сім століть. Це наша історія. І справа археологів відшукати матеріальне підтвердження народної пам’яті. Вавілон знайшли через тисячоліття і тут знайдуть. 

Була початкова ідея встановити знак біля гори Гулянки, де власне і стояв укріплений терем князя і дерев’яна церква, але в останній момент при спільній згоді учасників перевезення пісковика з кар’єру вирішили (для наглядної аґітації школярів, за словами директора місцевої школи п.Івана Миколайовича) встановити перед сільрадою. Всі промовці зійшлися в одному: такі заходи необхідні для того, щоб підростаючі покоління знали, що стоять вони не на порожньому в історичному плані місці. В кар’єрі знайдеться ще багато варіантів і для гори Гулянки і для спаленої татарами церкви, але це на майбутнє.