Одонацер - славетний князь рутенів

Майже забутий істориками, рутенсъкий князь Одоакр (жив бл. 433-493 рр,). У 457 р. він розбив державу північно-германських племен, які вторглися у басейн Дунаю [1. 634], У латинських джерелах відомий, але нашою офіційною наукою проігнорований факт захоплення цим князем римського престолу.

Дійсно, 23 серпня 475 року слов'янин Одовакар (Одонацер) став королем Італії. Його ім'я, на думку багатьох вчених, не має лінгвістичних аналогів у слов'янських мовах, з якими його можна порівнювати, тому серед дослідників не існує одностайності щодо етнічного походження Одонацера. Оскільки в ті часи феки та римляни не вміли точно передавати на письмі наші слов'янські слова (не вистачало необхідних букв, неправильно чули та не розуміли їх значення), то у різних іноземних хроніках його ім'я має десятки варіантів написання; Одонацер, Одоахр, Одовахар, Одоахрос, Одокрехім та ін. |2, 186, 271 ].

Павло Крат пояснює етимологію (походження та значення) його імені від слов'янського вакар — "пастух, проводир" [3. З60]. Серед західноєвропейських істориків прийнято вважати Одонацера герулом [4. 259]. Та як би іноземні не намагалися затемнити це ім'я, однак, слов'янське походження Одонацера засвідчене написом, що лишився на могилі убитих ним християнських ченців, похованих разом з їхнім єпископом (нині територія Австрії): "Оdoacer Rex Rhutenorum" (Одоакер - Цар Рутенів).

Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах "Монашої Гори" колишнього м. Ювавума — фортеці в провінції Норік, яка за своэ багатство і величні палаци була названа "Північним Римом" (нині Зальцбург). Я наведу повний переклад тексту напису і його світлину: '"Року Божого 477 Одоацер, король Рутенів, Гепідів, Готів, Унгарів та ГерулІв, виступаючи проти церкви божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, я провінцію Норікум мечем і вогнем спустошивши". Ця плита, як твердять місцеві туристичні проспекти, була вмурована в стіну катакомби, де відбувалися моління перших християн, у 1525 1535 рр., а ці відомості, як повідомляє А. Лева, "взяті з Літопису Готфріда Вінтерберського ХІІ ст." [5. 13—14].

Наступ Римської імперії на слов'янські землі в часи імператорів Непота і Августула відбувався разом з поширенням ними християнства. Отже йшла запекла боротьба слов'ян з духовним і фізичним поневоленням. Під проводом короля Одоацера, який об'єднав багато слов'янських та інших племен, язичники знищували перші осередки чужовір'я на своїх землях. Факт його розправи над християнськими місіонерами свідчить, що на початку своєї бойової та політичної кар'єри Одоакр був язичником. Він пробув на італійському престолі понад 14 років (за іншими даними - 17). За цей час, як твердять історики церкви, він прийняв аріянство — зрозуміло, що християни вважали його "єретиком" |3. 160],

Ще за часів Богдана Хмельницького наша вітчизняна історія була краше поінформована про героїчну боротьбу і політичну діяльність короля Одонацера. Сам гетьман Хмельницький був високоосвіченою людиною і згадував руського героїчного князя Одонацера як зразок для підняття бойового духу козаків у своєму Білоцерківському універсалі: "Навіть стародавній Рим, що може називатися матір'ю всіх європейських міст, який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять ліг тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в 470 році після Різдва господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!" [6. 32].

Так, цілком очевидно, що за часів Богдана Хмельницького наші Предки знали вітчизняну історію краше за нас. Можливо, їм були відомі древні джерела, які до нас не дійшли. Приміром, Велесова Книга, яка згадує князя Одонацера під ім'ям Одокрехіма. Дошка. 28 розповідає, шо він героїчно воював з готами, і вбив їхнього володаря Детеріха, після чого вирушив на Рим, де переміг численні римські легіони і поклав велику данину на римлян [2. 23].

Остроготи, очолювані християнином Теодориком, запекло воювали з Одонацером, який фактично володів землями від Сицилії до Далмації, і навіть далеко через Альпи сягала його влада [4. 250]. Кілька важких битв відбулися між ними: перша на річці Ізонці близько Аквілеї 23 серпня 489 року, друга — над річкою Адигою біля Верони того ж року. Війська Одонацера були розбиті, з рештою свого війська він замкнувся в місті Равенні і вів тривалу оборону. Місто охопив виснажливий голод, і Одонацер мусив запросити перемир'я. Римський єпископ закрутив інтригу, спонукаючи Одонацера до перемир'я з Теодориком, і влаштував їм "дружню зустріч ". Прийшовши в гостину до Одонацера, Теодорик підступно вбив його, всадивши ножа в спину. Падаючи, Одонацер скрикнув: "Боже, де ж правда?" [3. 160—169]. Це трапилося в 493 р., після чого Римська імперія, що вже нагадувала "інтернаціональний казан", так і не склавши єдиного цілого, розпалась [4.250]. Ми, рідновіри, повинні пам'ятати, що він став знаковою постаттю воєначаль ника, який поклав кінець тисячолітньому пануванню Риму. А його війна з християнством - яскраве свідчення боротьби слов'ян проти засилля чужовір'я в V ст, та за збереження Рідної Віри.

Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. — К ; Обереги, 200З. - І 2.
Велесова Книга. Волхииник/ Переклад, упорядкуваня, словник Г. Лозко. - К.; Такі справи, 2002,
Крат П.Українська стародавність. Торонто, Канада - Буенос-Айрес, Аргентина, 1959.
Девіс Н. Європа: Історія. К.: Основи, 2002.
Лева А. Розвідка про князя Одоацера // Українське Відродження. 1989. - № 25. - С. 13-14.
Величко С. Літопис. К : Дніпро, 1991,— Т 1.