У кожного народу є свої особливі місця, які набувають статусу сакральності. Наче сам Бог там перебуває і все навколо красою буяє. Такі місця наділяються легендами, мітологією, на них ідуть люди, щоб побувати на святому місці і отримати духовне натхнення.
Одним із таких місць для українців є найбільший острів на Дніпрі – Хортиця. Цей острів став символом волі України – осередком Запорозького козацтва, оплотом боротьби із загарбниками. Тут формувалася слава нашого народу, що досі підтримує наш духовний поступ, що дає наснаги нам жити на святій Богом даній Землі.
Ми спробуємо осягнути сакральність острова Хортиця в контексті світогляду наших предків. Перш за все визначимо, що назва літописного острова Хортич пов'язана зі слов'янським Богом Місяця Хорсом. А місяць, коли він молодий чи старий нагадує нам човен.
Кобзар Т.Г. Шевченко, який в молоді роки відвідав знаменитий острів, колиску Запорозької Січі, у баладі "Причинна" писав: "І блідий місяць на ту пору / Із хмари де-де виглядав, / Неначе човен в синім морі, /То виринав, то потопав". Образ місяця-човна, що закладений у свідомості народу, і перейшов на острів-човен, що пливе у буремних водах Дніпра-Славути. Ось тут перед Дніпровими порогами Хорс, наче човен розсікає Дніпро на дві частини – він головний Січовик.
Перші збережені письмові згадки про острів є у візантійського імператора Костянтина Порфірородного у книзі "Про управління імперією" (близько 950 р.). Він розповідає про росів які минали небезпечні пороги: "Після того як пройдене це місце, вони досягають острова, який зветься островом Св. Григорія (Георгія). На цьому острові вони здійснюють свої жертвопринесення, оскільки там стоїть величезний дуб..."
Саме цей священний Дуб на острові мав відігравати роль Священного дерева, навколо якого обертається Світ. Його крона торкається Неба – це світ Прави – божественних законів Природи. Стовбур дерева – це світ Явний, життєвий. А коріння – світ нижній, потойбічний, що зветься Навою. Дуб наче щогла величезного острова-човна. Його листя навесні розпускаються як вітрила, і човен рушає рікою, долаючи на своєму шляху перешкоди-пороги. І якщо керманич талановитий і команда діє злагоджено, то й шлях долаємо легко. В противному випадку човен може затонути не пройшовши випробування життя. На осінь листя на деревах опадає і човен має прибути до своєї пристані. Команда має повернутися до своє домівки, до дружини, дітей.
Образ човна – це особливе місце, де людина відчуває свій захист. Тому храми часто будувалися у вигляді човна, щоб рятувати своїх вірян, так і направляти їхнє життя на шлях праведний. Як і храм, острів Хортиця поділяється на три скелясті частини: Верхня Голова, Середня Голова, Нижня Голова. Це утворює своєрідний Триглав-Тризуб, що став гербом нашої Держави.
Відомий краєзнавець Яків Новицький на початку ХХ ст. нараховував на острові шість курганних груп, 129 курганів. Ще більше поховань давно зрівнялися із землею. Наші померлі пращури наче сім'я у величезному човні-труні, що також можна ототожнювати з чоловічим прутнем, має переправляються до Раю – символу жіночого лона, який розташовували за Дніпровими порогами. Вони мають долати перешкоди у вигляді дев'яти порогів, щоб очиститися і прийти до Божого місця. Тому в давні часи було за честь бути похованим саме на цьому човні-острові.
Колись люди виходили на високі місця і уявили, що світ – це величезне яйце. Слов'яни весь світ називали Родом Всевишнім, а ми на землі представляємо рід земний. Так як у нашому роді є тато і мама, а також їхні діти, то і своє розуміння родинності перекладаємо на світ Богів. З верхньої частини яйця твориться твердь Небесна – це батько Сварог, з нижньої частина яйця – твердь Земна – це мати Рожаниця. Батько запліднює матір і у них народжується діти: з білка донька – Вода-Мокоша, а з жовтка – Сонце-Дажбог. Сонце, пройшовши по небу синьому, заходить до лона Матері-Землі, якби помирає, а зранку знову воскресає. Так постала віра в непереможне і вічне життя.
Людина наче Сонце-Дажбог проживши життя повертається до лона Землі: її клали у зігнутому вигляді як в утробу. А душа відправлялася до Батька-Неба. І під час похорону творили обряд шлюбу Неба і Землі – душа і тіло мають з'єднатися разом, і людина воскресала в наступному поколінні. Тому над могилою насипали курган – символ вагітності Землі, а зверху ставили фалічний образ Сварога. Тому маємо продовжувати свій рід, щоб мали куди відроджуватися і берегти свою святу Землю, бо ми знову сюди прийдемо. І, що залишили в минулому житті, те й отримаємо у майбутньому.
На острові Хортиця нашими Предками було збудовано велику кількість святилищ. Вони використовувалися, як для культових ритуалів: народження, вінчання, поховання та ряду інших дрібніших обрядів, а також і для астрономічних спостережень. Ці давні обсерваторії слугували людині, щоб жити за календарем і святкувати визначні події руху небесних світил. Людина намагалася осягнути таїни Природи, що її оточувала, і шукала своє місце серед людської спільноти.
Шануючи рідні святині ми єднаємо свій рід. Тут на острові Хортиця, як і в стародавні часи, біля великих дубів мають горіти священні вогнища, що символізують зародок Сонця. Саме цей острів-човен його духовно вознесе на Небо, щоб Сонце світило нам, онукам Дажбожим, на славу Роду нашого.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira