Князь Федір Коріятович – реальний змієборець XIV століття

Чернець-василіянин, а за сумісництвом письменник, журналіст, етнограф, історик і фольклорист Анатолій Кралицький 1874 року оприлюднив у львівській газеті «Слово» початок Мукачівського літопису (події 1339 —1458 років). Серед іншого, там був текст про битву реальної історичної особи князя Федора Коріятовича з Драконом.

«Князь Федор Коріятович … от года 1339 положи основаніе нині сущого города Мукачевского, в нем же пребивая часу нікоєго, ізийде ловити на гору (яже наречена гора Чернец) и где нападе нань змій велій (драконит), зіял усти, хотяй позлотити, і призва святителя Николая в помощ, копієм оружен, заколе єго, яко ізявляет образ із камені, ізсічен в старой церкви, збавшле єго губительства і поглощенія зміїного на камені єсть, в честь і память святителя Христова Николая положи храм сей, і уведе він іноков в літо 1360 дня 8 марта, Божіїм єже со всіх промишленієм.»

Невже ще у ХІV столітті в Карпатах жили дракони? Правдивість такого припущення начебто підтверджуються не тільки згадкою в літописі, а й народними легендами про двобій Федора Коріятовича із Змієм. Придивімося пильніше до цих переказів, адже саме в подробицях може переховуватися важлива інформація.

Легенди

Ось що оповідає про Змія легенда «Про князя Коріятовича та жовтого змія Веремія» (Казки про богатирів та лицарів. Харків: Фоліо, 2001)

«Аж умер старий цар Володар, а з широкого степу прийшов новий. Той новий цар витягнув із Дунаю змія Веремія. Та й загнав той цар змія Веремія у мукачівські гори, та й казав нам, русинам, йому дань давати: що одміниться місяць — по дванадцять діток-малоліток.
Розсівся той змій Веремій на Чернечій горі, на латорицькій воді людям на горе. Сім голів має, діток пожирає, не рік, не два, не три, не чотири. Та й вже наша земля пустелею стала».

В іншій легенді «Як князь Корятович Змія вбив» (Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972) теж відзначається. що Змій мав кілька голів: 

«А як відрубає Корятович якусь голову змієві, на тому місці чиняться дві».

Далі обидві легенди повідомляють, що князю, за допомогою місцевих мешканців, вдалося зрубати всі зміїні голови, подрібнити тушу загиблого Змія, і з цих дрібних часток виросли квіти. Що було далі оповідається по різному. За одною версією князь Федір Коріятович привів на знелюднену Змієм землю багато людей з Поділля («Про князя Коріятовича та жовтого змія Веремія»), за іншою – від залишків Змія виникло багато квітів, а них – «коло кожної хижі ставалися хлопчик або дівчинка: що від котрої хижі було взято» («Як князь Корятович Змія вбив»). На честь перемоги Князь побудував монастир на Чернечій горі.

Порівняємо отримані дані з історичними фактами.

Історичні факти

Почнемо з Мукачівського літопису. У 1922 році чеський та український філолог-україніст Франтішек Тіхий (21.05.1886 – 04.04.1968) провів історико-текстологічний аналіз літопису і встановив, що початок явно не пам’ятка XV століття. Схожої думки дотримувався український мовознавець і етнограф Іван Артемович Панькевич (06.10.1887 – 25.02.1958), датуючи цей літописний фрагмент початком XVIII століття. 

Отже літописне повідомлення про двобій князя Федора Коріятовича зі Змієм – фальшивка, така ж як «Краледворський рукопис», «Пісні Оссіана» та їм подібні. Але створено цю фальшивку на базі народних легенд, які мали в своїй основі відгомін історичних подій.

Так легенда повідомляє, що зі степу прийшов новий цар і притяг за собою семиголового Змія з-за Дунаю. Це схоже на поетичну метафору цілком прозаїчної оповіді найдавнішої угорської хроніки (ХІІ ст.) невідомого автора Gesta Hungarorum («Дія́ння угрів») про дюлу (очільника) угрів (мадярів) Алмоша. Він був ватажком  семи угорських племен, що жили під владою хазар у Причорномор'ї (Етелкез, або Ателькуза; Etelköz). Сім племен перетворилися на сім голів страшного змія, які практично не можливо знищити. 892 року угри на чолі з Алмошем розбили військо білих хорватів під проводом князя Лаборця. Князя слов’ян угри повісили, і захопили його фортецю Гунг (Унґвар (варіанти: Гункбар, Гунґвар, Онґвар) — що в ХІХ століття отримала назву Ужгород). Алмош, згідно «Діянням угрів», захопив також і Мукачеве, і 40 днів святкував там цю подію.

Утім землі Підкарпатської Русі в ХІV ст. опинилися незалюдненими зовсім не через навалу угрів у ІХ ст., а тим більше не через людожерство змія Веремія в ХІV. У 40-50 роки  ХІV ст. Мармароський воєвода Богдан І Воде, а згодом і його син Драгош  вивели волохів (румунів) з Мармарощини на Буковину, де заснували Молдовське князівство. За молдовськими та угорськими легендами ці землі були подаровані роду Воде угорським королем Владиславом (Ласло) за значний внесок у перемогу над татарами.

Князь Федір Коріятович

Історичний князь Федір Коріятович також був васалом угорського короля Сигізмунда І Люксембурга, з яким ніколи не воював. Щоб зрозуміти, які історичні події стоять за двобоєм князя Федора і Змія, варто більш детально заглибитися в біографію Коріятовича. На жаль даних мало і вони суперечливі.

На думку польського історика Мацея Стрийковського (21.03.1547 – 21.10 між 1586-1593) було два князя на ім’я Федір Коріятович. Перший з них у 1339 році прибув на Підкарпатську Русь із 40 000 русинів і побудував замок у Мукачеві. Король Людовік І Угорський надав йому у володіння Мукачеве, Мармароський та Унгарський (Ужгородський) комітати. Федором І був заснований василіянський монастир у 1360 р. Помітно, що ці відомості збігаються з тією частиною легенд, де йдеться про залюднення князем Коріятовичем спустошених земель поблизу Мукачева. Та мабуть реально існував тільки один Федір Коріятович, який через певні непорозуміння був «продубльований» у літописах.

Бо подібні дані наявні і в життєписі Федора ІІ Коріятовича. Під його орудою добудовали кам’яні укріплення Мукачівського замку, які посилили ровами, у дворі замку викопали криницю (до цього замок не мав власного джерела води), побудували монастир на Чернечій горі.

В 1362 році після перемоги  четверо братів Коріятовичів: Олександр, Юрій, Костянтин і Федір брали участь у Битві на Синіх Водах. За що отримали від свого стрия Великого князя Литовського,Руського та Жемайтіського Ольгерда у володіння Поділля, де створили Подільське князівство. Близько 1389 року після смерті братів Федір Коріятович став князем Поділля, і вже 1392 року уклав спілку з князем Свидригайлом, задля захисту автономії своїх князівств від зазіхань польського короля Ягайла. До спілки приєднався ще один бунтівний васал польського короля — молдовський господар Роман І Муштат.

Молдовсько-подільська коаліція зазнала поразки в 1393 році. Князь Федір Коріятович визнав зверхність угорського короля Сигізмунда І, за що отримав у лен Мукачівську домінію, куди, як і «Федір І»  привів за собою 40 000 подолян.

Юга Безногий

Але де ж у цій історії заховався казковий Змій? У союзника Свидригайла і Коріятовича молдовського господаря Романа І Муштата був син з дивним ім’я – Юга Безногий. Про нього відомо лише, що він був господарем Молдови близько шести місяців в 1399 – 1400 роках. Деякі історики ототожнюють його з Юрієм Коріятовичем, інші дослідники заперечують це твердження. В будь-якому разі він мав якесь відношення до Коріятовичів.

Надзвичайно цікавим є ім’я та прізвисько господаря Молдови. Практично виключено, щоб православна людина мала ім’я Уго, чи Гуго. Дехто бачить в «Юга» перекручене «Юра». Можливо хтось гаркавий саме так і вимовляв ім’я Юра, але малоймовірно щоб ця кострубата вимова потрапила в літописи. Швидше за все Юга не ім’я, а прізвисько. Спотворене Унг чи Вуж. У середньовіччі була прийнято називати феодала за назвою лену. Тобто  Юга так звався на честь свого володіння — фортеці Унг (Унґвар, варіанти: Гункбар, Гунґвар, Онґвар – що в ХІХ століття отримала назву місто Ужгород).

Припущення, що Юга = Вуж = Змій, посилює той факт, що в українському фольклорі змії та вужі походять з єдиного праобразу. Також звернімо увагу на стійке прізвисько Юги – Безногий. У фольклорі майже всіх народів відсутність кінцівок, зокрема ніг, – чітка ознака приналежності до світу змій.

Якщо наша гіпотеза про тотожність Юги Безногого та Змія з яким бився Коріятович слушна, то можна припустити, що в реальній історії мало місто жорстке протистояння Юги й князя Федора. Мабуть молдовський господар Юга Безногий прагнув володарювати в землях, які колись належали засновникам  Молдовського князівства, і повернути сюди волохів. Його супротивник князь Федір Коріятович прагнув залишити землі Унґвара-Ужгорода та Мукачева за собою, а отже й за русинами-українцями. Йому це вдалося, і вдячний український народ склав легенди про його героїчну боротьбу.