Майстер пензля

Талант Т.Г.Шевченка втілився не тільки у мистецтві слова, але й у живописі. Великий син українського народу, геніальний поет, мислитель, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.

На сьогодні збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830–1861 роками й територіально пов’язані з Росією, Україною і Казахстаном.

За жанрами – це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п’ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша – авторські дати.

Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Тарас Григорович Шевченко є автором понад тисячі творів образотворчого мистецтва станкового живопису, монументально-декоративного розпису, графіки, скульптури, він був великим майстром акварелі, олії, пера, офорту, малюнка олівцем. Твори Шевченка – художника досліджено, класифіковано, оцінено не раз. Можна довго сперечатись про академізм, романтизм, гуманізм, реалізм в його творчій манері, але його творіння такі ж безсмертні, як безсмертний народ що породив великого художника і поета.

Тарас Шевченко – відомий у світі, в першу чергу, як митець слова. Однак це аж, ніяк не зменшує його слави, як художника. Та найперше, його постать можна окреслити як борця, який став символом української нації. У його творчості поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що "малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте мистецтво". Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка живопис став потребою, вираження його творчого духу.

Автопортрети

Мистецька спадщина Тараса Шевченка для нас не менше цінна, ніж його поезія. Не будемо забувати, що саме природній дар малювання прокинувся в ньому найпершим і вивів його з безодні кріпацького стану в мистецьку еліту. Його художня творчість різноманітна. Вже за життя Шевченко мав заслужену славу видатного портретиста. Він виконав також великі серії пейзажів, архітектурних замальовок (в тому числі з української старовини), книжкових ілюстрацій. Він першим з українців опанував техніку офорта і створив у ній ряд видатних композицій.

Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. У його картинах відбилися вся глибина і самобутність його особистості. Бо він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій – "сім’ї вольній, новій".

У 1828 році Шевченко стає наймитом Павла Енгельгарда, багатого росіянина дворянського походження. Енгельгарди були своєрідними тогочасними олігархами, адже їхня родина входила у четвірку найбагатших українських сімей. Павло Енгельгард запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця (тоді ж було модно) і спершу взяв його з собою у мандрівку до Вільно, де Шевченко ймовірно навчався у професора малювання віленського Університету Рустемеса.

Одна з картин того періоду – "Погруддя жінки", написана простим олівцем у 1830 році, Тарасу тоді було всього 16 років. Можливо ця гарна мрійлива панянка на картині була одною з його муз, хто зна…

У майстерні Карла Брюллова відбувається його подальше мистецьке формування. В цей період Тарас знайомиться із творчістю відомих майстрів світового живопису: Рембрандтом, Рубенсом, Ван-Дейком, Веласкесом. А одною із заповітних Шевченкових мрій, якій так і не вдалося здійснитись було відвідати Італію та познайомитися із великим італійським мистецтвом епохи ренесансу. Шевченко закінчує академію мистецтв одним із кращих студентів, а його художні твори отримують різні премії та винагороди.

Заходами передових діячів російської та української культури цей портрет було розіграно в лотерею. Одержані 2500 крб. Викуплено Т.Шевченка з кріпацької неволі у поміщика Енгельгарда.

На час доленосної для юного Тараса зустрічі з Іваном Сошенком того важко було назвати художником. Він лише навчався на другому курсі Академії художеств і, як згодом сам розповідав, мало чим міг допомогти землякові:

"Да и чем мог пособить его горю я, бедный труженик-маляр, работавший беспрерывно из-за куска насущного хлеба, без связей, без протекции, без денег?" Однак недаремно Петербург тих часів жартома називали "колонією освічених малоросів", більшість із яких не цуралися свого земляцтва, хоч, зрозуміло, вони чітко розділялися за соціальним становищем. На щастя, як засвідчує Сошенко, "я был хорошо знаком с известным малороссийским списателем Е.Гребенкою. С ним-то я прежде всего посоветовался, каким образом помочь нашему земляку. Гребенка принял близко к сердцу мое предложение".

Варто згадати, що вечори у вже відомого і популярного письменника Євгена Гребінки були чи не найдемократичнішими. На них приходили як молоді митці-початківці, так і сановні "малороси". Як засвідчує один із найвідоміших літописців мистецького життя столиці Іван Панаєв, у Гребінки збиралося "многочисленное общество и между прочим Шевченко, который начинал уже пользоваться большой популярностью между своими соотечественниками".

Саме завдяки Євгенові Гребінці відбулося знайомство Шевченка із всесильним, за відгуками сучасників, конференц-секретарем Академії художеств Василем Григоровичем, який був родом із Полтавщини. Це про нього поет згодом написав у вступі до поеми "Гайдамаки":

Якби не він
спіткав мене
При лихій годині,
Давно б досі заховали
В снігу на чужині.

Зацікавившись долею талановитого земляка, Григорович представив його найвідомішим художникам, серед яких син ніжинського грека Олексій Венеціанов та знаменитий Карл Брюллов. Саме останній залучив до справи звільнення Шевченка з рабства Василя Жуковського – видатного російського поета, знаного "ходатая у справах скривджених" і… вельми впливового у сановних колах наставника престолонаслідника Олександра Миколайовича.

Нині нам важко уявити, яке величезне враження на сучасників справила знаменита картина Карла Брюллова "Останній день Помпеї", що прославила ім’я геніального митця на всю Російську імперію. Художник сподівався, що його відомість і слава дадуть змогу вмовити заможного поміщика Енгельгардта, який навряд чи сам знав точний лік тисячам своїх кріпаків, відпустити одного з них на волю. Однак чужий до будь-яких сентиментів кріпосник навіть не зрозумів, про що йдеться.

Більше пощастило прагматичнішому придворному живописцеві Венеціанову, якому далекий від "філантропії" Енгельгардт прямо заявив, що готовий відпустити Шевченка на волю… за 2500 рублів! Ціна для тих часів нечувана, бо зазвичай навіть за обдарованих художнім хистом кріпаків, які згодом навчалися в Академії художеств, просили приблизно 1000 рублів.

Звісно, можна обурюватися жадібністю поміщика, хоч із ринкових позицій зрозуміти його можна, бо після чотирьох років навчання у "живописних справ цехового майстра" Василя Ширяєва талановитий юнак приносив і "орендареві", і законному власникові солідний прибуток. Не зайве згадати, що ширяєвська артіль брала участь у розписуванні інтер’єрів знаменитого Великого театру в Петербурзі та двох головних адміністративних установ Російської імперії – Сенату і Синоду. Причому аж ніяк не малозначущих допоміжних приміщень. Так, наприклад, у Великому театрі Ширяєв і його головний рисувальник Шевченко розписали зал для публіки, парадні сходи, аванзали імператорської та міністерської лож, виконавши робіт на величезну за мірками того часу суму – 21 тисячу рублів.

Крім того, відпускаючи Шевченка на свободу, Енгельгардт мав достроково розірвати договір із Ширяєвим, сплативши йому відповідну неустойку. Втім, на думку дослідників, скупість "живописних справ майстра" зіграла з ним злий жарт, бо, прагнучи викупити у власника-кріпосника "живу душу" якнайдешевше, Ширяєв применшував хист свого помічника, чим сам себе покарав. Не даремно вже наступного дня після викупу Шевченка його "орендар" змушений був розірвати контракт на розпис інтер’єрів ще кількох петербурзьких театрів. Більш того, зустрічаючись із Сошенком, Ширяєв звинувачував його в пограбуванні, бо втрата Шевченка, мовляв, обернулася для цехового майстра багатотисячними збитками.

Та найдраматичніші події розгорілися довкола проведеної у Свят-вечір 24 грудня 1837 року в Анічковому палаці Санкт-Петербурга лотереї, в ході якої члени "августійшої родини" розігрували написаний Карлом Брюлловим портрет Василя Жуковського. Відомий дослідник біографії Шевченка Петро Жур свого часу дійшов висновку, що Кобзаря "було звільнено не лише за гроші, виручені від лотереї, проведеної в царській сім’ї". Він довів, що Шевченка викуплено "раніше, ніж зібрано гроші за лотерейні квитки".

Нині вже документально підтверджено, що цариця згодилася внести на лотерею 400 рублів, її діти – велика княгиня Марія Миколаївна та престолонаслідник Олександр – по 300 рублів. А Енгельгардт підписав відпускну Шевченкові 22 квітня 1838 року лише після того, як сповна отримав усю запрошену ним суму – 2500 рублів. Не менш промовисто, що знаменитий брюлловський портрет Жуковського ввійшов до залишеної після смерті художника спадщини, що перейшла до його брата Олександра Брюллова. Зрозуміло, що це могло статися лише за однієї умови: лотерея не відбулася, і полотно, відповідно, не дісталося нікому з царської родини.

Не зайве нагадати про принциповість Брюллова у питаннях оплати створених ним полотен, що підтверджує історія із придбанням імператрицею його картини "Бахчисарайський фонтан", яка залишалась у майстерні митця аж до повної оплати вінценосною особою її замовлення. Отож, на переконання сучасних дослідників, кошти на звільнення Шевченка внесли самі ініціатори його викупу – Брюллов, Жуковський та їхні найближчі друзі. Щоб не ставити талановитого юнака у незручне становище, правди йому не розповіли, а тому Кобзар вважав, що завдячує волею нібито успішно проведеній лотереї.

Великий Тарас свято шанував свого рятівника Василя Жуковського і навіть присвятив йому одну з найкращих поем – "Катерину".

Надзвичайно чуттєвою та ніжною є втілення його улюбленої героїні Катерини в однойменній картині. Трагічна доля української жінки завжди хвилювала Шевченка. Ще за часів кріпацтва він на власні очі спостерігав, як ламає жіночі долі несправедливий царський режим. Поет розумів і співчував українській дівчині, яка природою створена для любування й милування. Українська краса – нечувана сила, уславлена у народних піснях, баладах, де майже кожна дівчина чорноброва, кароока, порівнюється із тополею, рожею, калиною. Та завжди знайдеться хтось, кому треба сплюндрувати цю красу, понівечити. Так і в житті. Дівчата, які тільки і мають можливість проявити свої почуття, коли молоді і не переобтяжені турботами родини, панщини. Знаючи долю матері, спостерігаючи за життям інших жінок, жахаючись від майбутнього своєї сестри, Тарас Шевченко прагнув не лише силою слова, а й пензлем показати трагізм життя українського жіноцтва.

Картина "Катерина". Десь за спиною звучать слова "Кохайтеся, чорнобриві…". А на полотні оживає й іде босоніж вродлива молода дівчина. Ступає повільно, невпевнено. Похилила голову, уквітчану квітами та стрічками, опустила свої очі додолу, стримуючи біль та розпач. І чого ж така вродлива, така юна і невинна дівчина може страждати? Що принесло їй біду?

Доля – примхлива пані. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Віра у щирість почуттів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, приводить дівчину до трагедії. На задньому плані можна помітити постать москаля – зрадника, що хоче чимшвидше накивати п’ятами на своєму коні і віддатися новим розвагам. Він лише зрідка обертається, щоб поглянути на покинуту та зганьблену Катерину. Ніщо його не турбує – ні сором, ні докори сумління. Поряд чоловічий образ – сивий чоловік у білій свиті, що скоса позирає на дівчину і який уособлює суспільну думку, що осуджує і зневажає ту, яка пішла за коханням, забувши про обов’язок та честь.

У картині сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і ненависть до власного минулого. Завжди проймаєшся великим співчуттям до долі Катерини, яка уособлює собою всіх дівчат-покриток того часу, бо в її образі втілені одвічні жіночі страждання. Це образ України, високої і пречистої, але ж нещасливої, багато років гнаної недолею по тяжких життєвих манівцях. Тож, недарма саме цей живописний твір Тараса Григоровича вважають одним із найвизначніших у всій його творчості. Шевченкова "Катерина" – святиня, образ зневіреної українки, образ пречистої України.

З 1838 по 1845 роки Шевченко навчався в петербурзькій академії мистецтв, виявивши неабиякі здібності у живописі маслом, аквареллю, малюнку олівцем. Коли його ім’я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину "Катерина", поклавши початок своїй українській колекції.

У 1843-1844 роках Шевченко працює над серією офортів "Мальовнича Україна". Тарас покидає Петербург та відправляється у свою мандрівку Україною під час якої малює низку гарних українських пейзажів. Повернувшись у 1845 році після закінчення Академії в Україну, Шевченко працює художник в Археографічній комісії аж до свого арешту.

У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кайкаутової, ніжна та юна жінка, яка страждала від деспотизму свого чоловіка, викликала співчуття та симпатію художника. Вже закінчивши свій портрет, він довго її згадував і навіть передбачив у повісті "Княгиня" (вже написану у засланні), її швидку смерть. Цей образ був його останньою згадкою про свободу – при поверненні з маєтку князя на нього вже чекали жандарми, в яких був наказ арештувати Шевченка за активну участь у Кирило-Мефодійовському товаристві (створеному для боротьби проти кріпацтва) та за "обурливі" твори. Вирок був єзуїтським, Шевченка віддано у солдати із забороною писати та малювати. Всупереч цій забороні Шевченко під час заслання у Казахстан багато малював, і став першим живописцем цього краю. З великою симпатією і теплотою малював він побут казахів і через це користується величезною повагою казахів аж до сьогодні.

Завдяки допомозі та сприянню місцевої прогресивно налаштованої інтелігенції він зміг напівлегально займатися творчістю. 10 років провів Шевченко у засланні, спочатку у Орський фортеці, потім у Новопетровському форті і тільки у 1857 році, вслід за смертю російського царя Миколи Першого завдяки енергійним клопотанням його друзів у Петербурзі він отримав довгоочікуване помилування.

А це одна з кращих його картин пейзажного напрямку – "Пожежа в степу", написана 1848 році під час степового переходу із Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивовижного вражаючого видовища – велетенського полум’я, від підпаленої казахами сухої трави.

Останні роки життя, Тараса Григоровича, вже після звільнення, були відзначені найбільшими досягненнями не тільки в поезії, але й у живописі та графіці. У вересні 1860 року Академія мистецтв удостоїла Шевченка звання академіка гравюри. Саме в ці важкі роки мистецтво Шевченка-художника осягає незвичайної глибини, окрашене особистими стражданнями воно ще більше починає звертатися до вічних тем. Серед майже 400 робіт того періоду виділяються акварельні пейзажі, зроблені під час експедиції географа А.І.Бутакова, до якого завдяки щасливому провидінню Тарас потрапив художником. Шевченко дуже любив природу і був прекрасним пейзажистом.

"Живописна Україна" – задум видання виник у Шевченка ще 1843 р. під час його мандрівки Україною, про що свідчать його малюнки й ескізи зроблені під час цієї подорожі. Цей задум Т.Шевченка з ентузіазмом підтримали його однодумці. Ідею створення видання, а згодом і його розповсюдження гаряче підтримала княжна В.Рєпніна.

Оскільки Шевченко був не просто видатним художником, а видатним українським художником, в його малярство потужно втрутилась політика. Невдачі зазнав його мистецький проект "Живописна Україна" (через 30 років цей проект знайшов неначе продовження у Наполеона Орди, який створив велику серію рисунків польських пам’яток України).

Художник ставився до образотворчого мистецтва з глибокою щирістю, воно приносило йому розраду в гіркі хвилини його життя. В наш час його роботи, крім автобіографічного, мають ще й історичне та етнографічне значення. Прекрасно виконані малюнки окреслюють художні смаки та прагнення Шевченка, і є немовби паралеллю до його віршів, служачи ілюстраціями до життя поета. Легендарний Кобзар, залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають та будуть надихати ще не одне покоління українців.

"На тебе дивлюся,
За тебе молюся"

Жіноцтво, яке оточувало Тараса Шевченка, його сердечні почуття, його музи, що надихали великого поета, художника на створення геніальних поезій і невмирущих полотен, про музу всього його життя, якою була для нього Україна.

Любов є життєдайний вогонь у душі людини.
І все, що створено людиною під впливом цього
божественного почуття, відзначено печаттю життя і поезії.
(Тарас Шевченко).

Через усе життя Тарас проніс не тільки історичні розповіді діда, а й зберіг у своїй душі пам’ять про дитяче найперше, найщиріше кохання до милої серцю дівчини Оксани.

Пейзажі

Т.Г.Шевченко – неперевершений майстер пейзажу. Чарівна природа і на малюнках, і в ліричних творах є контрастом до важких соціальних умов життя. Поезія і живопис у творчості Т.Г.Шевченка нерозривно пов’язані. У живописі він був поетом, у поезії – живописцем. Малювання й поезія стали для Шевченка життєвою потребою, вираженням його творчої індивідуальності. До нас дійшло 240 поетичних творів великого Кобзаря і 1200 мистецьких робіт художника.