«Що далі ви спроможетеся подивитися назад, то тим далі побачите майбутнє»
Уінстон Черчіль.

«Горе тим народам, чию історію написали їхні поневолювачі»
Німецький філософ Йосиф Готліб Фіхте.

Завжди задавав собі запитання, яке мені не дає спокою вже багато років: «Чому Україна, яка має найкращі землі в Європі, талановитий і працьовитий народ, якій ніколи не бракувало відважних лицарів, здатних відстояти свою землю від загарбників, ось вже кілька століть, як попала в залежність від своїх сусідів і ніяк не може від неї звільнитися?». Образно кажучи, українці схожі на сліпців, яких водять по колу сліпі поводирі. Щоб розірвати це коло і вийти з нього потрібно знайти ключ, міфічний меч-кладенець, яким би можна було розрубати духовні пута, якими обплутали українців. Ключ до розгадки наших поразок лежить в нашій прадавній історії, яку в нас вкрали наші 

Офіційна історія, яку нам нав’язали, міцно засіла в академічних установах нібито незалежної України. Там вперто не хочуть бачити величезний пласт української історії дохристиянської доби на теренах давньої України. А він, цей пласт, навколо нас, куди б ти не пішов, або не поїхав: сотні курганів і так званих майданів, Змієві вали, які тягнуться на 2000км. , висота їх сягає 6-8 м. , ширина підошви 14-16м. Археологічними дослідженнями було встановлено, що Змієві вали були споруджені набагато раніше часів Київської Руси – племенами хліборобів, які заселяли територію українського лісостепу та степу і мали державну(!) організацію. Історик-аматор А. С. Бугай в 50 –х роках XX ст. обстежуючи вали, виявив в них вугілля від згорілих колод, вік яких був визначений радіо -вуглецевим методом. На підставі отриманих даних А. С. Бугай датує вали II ст. до н.е. – VIIст. н.е. Ще давніше і загадковіше Немирівське городище Великі, або Скитські Вали в Вінницькій області, вік якого нараховують VII – VI ст. до н. е. Воно простягається на 5 км. по периметру, ширина в основі складає 32 м., висота ще й донині 9 м., а за деякими даними первісна висота складала 30 м. Можна тільки уявити, яка ж то сила стояла за нашими пращурами, які без досконалої техніки, чи навіть звичайних лопат, яких тоді ще не було, спромоглися нагорнути ті вали. Хочу звернути увагу ще на таку загадку нашої прадавньої історії, на яку поки що ніхто не може дати точної відповіді, як так звані майдани. Майдани – це археологічні споруди різної конфігурації, релігійно-культові споруди, святилища, де проводилися релігійні обряди, жертвоприношення і в той же час, існує думка, майдани були прадавніми обсерваторіями. Один з таких майданів, який дивом зберігся, майже в первісному вигляді, знаходиться на східній Дніпропетровської області. Це Мавринський Майдан – велична споруда, вік якої вчені нараховують VI – V тисячоліття до нової доби. Люди особливо не звертали на нього уваги, знизу нагадує простий пагорб, достатньо високий і лише, коли вперше його сфотографували з висоти пташиного польоту, всі побачили, яка велична ця споруда. 

Мавринський майдан з висоти пташиного польоту

Мавринський Майдан набагато давніший за знаменитий Стоунхедж і єгипетські піраміди, але,на жаль, подивитися на Стоунхедж і єгипетські піраміди їдуть люди з усього світу, а про нашу унікальну Святиню майже ніхто не знає. Таких майданів тільки на території Дніпропетровської області знаходиться більше ста, але вони всі поруйновані людською діяльністю і не збереглися, як зберігся Мавринський Майдан. Взагалі, такі археологічні споруди, як майдани побудовані давньою цивілізацією і простягаються довжелезною смугою від Атлантичного океану до Тихого океану. Як ми знаємо в VI – V тисячоліттях на території України існувала Трипільська культура , але мабуть, майдани про це свідчать, вона була набагато більшою. Свідчить про це і прадавня українська мова, яка була корінною, тобто материнською для сім’ї індоєвропейських народів. Для прикладу візьмемо давньоукраїнський корінь УЛ. Всі етимологічні словники приписують йому тюркське походження, але ми знаємо з історії, що у VI – IX ст. н.д. в пониззі Дніпра від Росі до Чорного моря, а також в межиріччі між Дністром і Південним Бугом жило потужне плем’я уличів (давньоруське Оуличі), які входили до союзу антських племен. Невже уличі, які без сумніву були нащадками скитів(сколотів) позичили свою самоназву в чужинців. Без сумніву корінь УЛ походить ще з трипільських часів. В українській мові є прадавні слова вулиця і вулик, які означають заселене людне місце. Корінь УЛ можемо бачити, як в назвах гідронімів, так і в назвах топонімів не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Гідроніми: Інгул, Інгулець – інг походить від засновника давнього інговського роду Інга, який очолював одне з готських племен, які жили в Північному Причорномор’ї в II – III ст. н.д. Інговський рід дав людству сучасних inglich(англійців); Тилігул – річка в Одеській області; Сула - річка в Полтавській області, яка тече з людного місця(як ми знаємо в цій області знаходиться велике Бєльське городище, де колись був Гелон, за Геродотом).

Топоніми: на жаль, за багатовікове поневолення українців, завойовники намагалися нав’язати свої топоніми, особливо в цьому відзначилася Московська імперія, яка намагалася нищити всі сліди нашої славної історії. І все ж таки український слід залишився майже в усьому світі і корінь УЛ є свідченням цьому:столиця Південної Кореї Сеул – це ул(це заселене людне місто), Барнаул, столиця Афганістану Кабул, столиця Турції Стамбул, столиця Монголії Улан-Батор, в Росії знаходиться Тула, а у Франції Тулуза. Як ми знаємо наші предки з теренів України дійшли до Індії і скрізь залишали свої сліди – поселення аули. Зайдіть в Вікіпедію і скрізь ви прочитаєте, що це слово, або тюркського , або татарського походження, але, от дивина на правому березі Дніпра вище Дніпродзержинська (Кам’янського) знаходиться селище Аули . Археологи виявили в цьому місці давні поселення, вік яких складає II- тисячоліття до нової доби, а це доба трипільської культури. Перевернутий корінь УЛ буде ЛУ , ЛЮ – людина. Як бачимо скільки багато може розповісти про нашу історію тільки один прадавній корінь УЛ. 

З прирученням коня на землях України приблизно в IV – тис. до нової доби і винайденням колеса починаються міграційні процеси. Землеробська культура трипільців розповсюджується, як на Схід, аж до Індії, так і на Захід до Атлантичного узбережжя і також в район Середземномор’я. Праукраїна була материнською колискою для цілого ряду племен, які рознесли по світу землеробську культуру і прамову давньої Оріяни. З теренів давньої України розійшлися такі племена: пелазги, лелеги, гали, кельти, анти, готи, венеди та інші. Як пише призабутий російський історик середини XIX ст., шведського походження, А. Ф. Вельтман в своїй історичній праці «Аттила и Русь IV – V века. Свод исторических и народных преданий» в III – V віках всю Західну Європу населяли слов’янські племена. В результаті виснажливих воєн слов’ян з франками і готами, слов’яни Західної і Центральної Європи поступово були завойовані і втратили свої території. В 376 році великий руський князь і полководець Болемир розбив готів і вигнав їх з Північного Причорномор’я за межі Русі. Велесова книга описує князя Болемира під різними іменами: Скотень, Святояр, Білояр, Велемир. Так, що сучасним історикам доведеться докласти немало зусиль,аби повернути нашій історії ім’я цього славетного князя.В середині V ст. на європейську арену виходить великий руський цар Аттила, якого сучасна історія подає як володаря диких азійських племен гунів. Народився Аттила, за оцінками дослідників, у 406 році десь у Середньому Подніпров’ї. Аттила був представником давнього скитського царського роду. Його рідний дядько Ругіла був скитським царем, якому Візантія навіть платила данину у розмірі 350 ліврів золота. У 434 році Ругіла помирає і Аттила разом зі своїм братом Бледою стають на чолі скитської держави. За короткий час під скитську залежність попали всі їхні найближчі сусіди: племенні союзи, князівства, королівства. Частиною скитської держави стали: алани, вандали, бургунди, остготи, геп іди, акацири, ферули, а також угро-фінські племена. Скитська держава за період з 434 по 441 рік перетворилася на велетенську небачену досі імперію, яка простяглася від берегів ріки РА(Волги) на Сході до ріки Лаба на Заході, від Балтійського узбережжя на Півночі до Чорного моря і ріки Істр(Дунай) на Півдні.

Аттила – великий цар Скитії

Важливим джерелом для дослідження історії України тієї доби є «Візантійська історія», автором якої є Пріск Панійський , котрий жив у Vст. Був він людиною освіченою, всебічно обдарованою і користувався великим авторитетом у сучасників. Пріск Панійський – єдиний історик Vст., котрий відвідав Скитію і на власні очі бачив нашу країну тієї епохи. Він особисто зустрічався з Аттилою, спілкувався з багатьма людьми, як з оточення імператора, так і з простими жителями держави, спостерігав за побутом та звичаями нашого народу.
Як оповідає Пріск Панійський, учасник посольства в 448 році від імператора Візантії Феодосія до царя скитів Аттили: «Ніколи нікому з попередніх володарів Скитії або навіть інших країн, не таланило стільки здійснити у такий короткий термін часу.. І не лише усіх скитів, але й римлян змушує він платити собі данину. Військова сила у нього така, що жоден народ не встоїть проти неї…». В оповідях Пріска Панійського нас більше всього цікавлять звичаї, побут і мова населення Скитії. Ми з впевненістю можемо стверджувати, що українці є прямими нащадками царя Скитії Аттили і населення, яке тоді проживало на теренах від Дону по Карпати. Пріск Панійський оповідає дуже важливі і цікаві речі для нас. Він засвідчив, що так звані гуни жили в селах, тобто не були азіатами кочівниками, які, як ми знаємо жили в кібітках і юртах. Як чоловіки так і жінки носили вишитий одяг. Пріск зафіксував українську мову, записав прадавні українські слова: страва, мед, просо, камос(пиво). Камос виготовляли з ячменю, слово кам збереглося до нашого часу на Балканах. Це ще одне важливе свідчення того, що скити(гуни) займалися землеробством, бджільництвом та рибальством і не були ніякими кочовиками.

Імперія Аттили так швидко набирала сили і була настільки могутньою, що Візантійська і Римська імперії були в паніці, думали, що прийшли їхні останні часи, що Бог послав на них небесну кару, втіливши її в Аттилі. Вони називали його flagellum Dei – біч Божий. Готський хроніст Йордан, який упереджено ставився до гунів і жив 100 років пізніше від описуваних подій, наводить портрет царя Аттили, без сумніву він користувався працею Пріска Панійського: «Він був мужем, народженим для струсу народів, жахом всіх країн, який невідомо за яким жеребом, наводив на все тремтіння, відомий скрізь страшним про нього уявленням. Він був гордовитий ходою, кидав погляди туди та сюди і самим рухом тіла виявляв високо піднесену свою могутність. Любитель війни, він сам у битві був стриманий, дуже сильний своєю розсудливістю, доступний проханням, ласкавий і прихильний до тих, кому довіряв. Він був середнього зросту, з широкими грудьми».

Аттила змусив платити собі данину, як Візантійську імперію так і Римську, саме Аттила призвів до остаточного занепаду Римської імперії. Як пише А. Вельтман: « В 450 році помирає імператор Візантії Феодосій II. Аттила , отримавши звістку про смерть імператора і про зміни, які сталися в Візантії, відправив в Константинополь посольство з вимогою підтвердити домовленості, які були раніше закріплені між Візантією та Аттилою; в той же самий час Аттила розірвав відносини з Римом, вимагаючи від нього припинити знищення слов’янських племен в Західній Європі, на яких тиснули готи, користуючись підтримкою Римської імперії. Новий імператор Візантії Марціан не спішив підтверджувати договори Феодосія та Аттили, одним з пунктів якого була виплата великої суми данини, і навіть пообіцяв Римському імператору Валентініану III допомогти в боротьбі проти Аттили». 

7 квітня 451 року об’єднане військо Аттили, яке складали: руси, волиняни, лужичі, туричі, германське плем’я остготів, венеди, гуни, переправилося через ріку Рейн, як стверджують тогочасні хроністи, в кількості 500 тисяч. Блискавично були атаковані і взяті прикордонні римські фортеці Мец, Тонгерем і Реймс. Під час осади Орлеану на горизонті з’явилося військо римлян на чолі з римським полководцем Аецієм. Коли Аецій довідався про вторгнення війська Аттили в Галлію, він терміново збирає військо з усієї Італії, перейшов через Альпи і вступив в переговори з королем вестготів Теодоріхом, з яким Римська імперія до цього ворогувала. Тільки дипломатичний хист Аеція змусив перестарілого Теодоріха приєднатися до війська римлян. Наслідуючи короля вестготів до римлян приєдналися: лети, сакси, бургунди, бреони, алани та франки. Вся ця різноплемінна армія під керівництвом Аеція і Теодоріха швидко рухалася назустріч чисельному війську Аттили. Коли Аттила побачив, що наближається військо римлян, він негайно дав команду зняти облогу з Орлеану і відступати.

Військо Аттили переправилося через ріку Сену і опинилося на широкій рівнині, яка називалася Каталаунські поля, що знаходяться в сучасній провінції Шампань. Саме в цьому місці і відбулася грандіозна битва народів. Давній хроніст Кассіодор, який жив в той час, мав можливість розмовляти з готськими воїнами, учасниками цієї битви, повідомляє, що вона була жахлива, запекла і кровопролитна, і взагалі така, що подібної до цього ще не було. Число убитих з обох сторін різні джерела визначають від 160 до 300 тисяч чоловік. Зважаючи на переважаючі сили римлян і військову виучку римських легіонерів, а також ту обставину, що Аецій в юності був заручником у дядька Аттили Ругіли, досконало вивчив воєнну організацію і тактичні прийоми ведення війни слов’янами, Аттила вирішив схитрувати і наказав зайняти оборонну позицію, було споруджено укріплений табір з похідних возів, багато років пізніше запорожські козаки робили так само. Користуючись таким укріпленням, влучні стрільці з луків можуть завдавати противнику важких втрат у живій силі, будучи самі неушкодженими. Знаючи, що з римським військом важко воювати вдень, Аттила відтягував початок бойових дій як можна довше до вечора. Задум Аттили був наступний – виснажити римське військо і їхніх союзників в нічній битві. Битва почалася о 3 годині дня.

Почавши бій першими, слов’янські полки завдають могутнього удару по центру римського війська, до настання ночі поєдинок йшов з перемінним успіхом. Слов’яни посилюють наступ туди, де були вестготи і змушують їх відійти. Король вестготів Теодоріх, помітивши небезпеку, кидається в гущу бою, щоб вселити мужність своїм воїнам. У гарячці бою він падає з коня і гине, придавлений трупами вбитих. Після загибелі Теодоріха військо вестготів очолює його син Торисмунд. Але поправити становище йому вже не під силу. Розсічені війська союзників не можуть з’єднатися. Настає перелом у битві. Військо Аттили остаточно оволодіває ініціативою на полі бою. В нічній темряві розрізнені війська союзників втрачають орієнтацію, їх бойові порядки змішалися, настає цілковита дезорганізація. Аецій і Торсмунд у темряві втрачають контроль над військами. Торсмунд був тяжко поранений в голову і скинутий з коня. Він ледве не потрапив у полон і змушений був відмовитися від дальшої участі в битві. Військо вестготів, залишившись без вождів, під покровом ночі залишило поле бою. Ледь не потрапив у полон і римський полководець Аецій. В нічній темряві він втратив управління своїми військами. Розшукуючи їх, він потрапив у стан противника:

«Аецій, відірваний від своїх у нічній нерозберисі,блукав між ворогами, нарешті йому вдалося потрапити до своїх і залишок ночі він провів під захистом своєї охорони».

В глибоку ніч поєдинок затих. Так закінчилася битва народів, як її назвали пізніші історики. Перший про неї написав Кассіодор, трибун і нотарій при римському імператорові Валентиніані III, друг Аеція, брав участь у посольстві до двору Аттили. Готський історик Йордан, який жив через сто років після битви на Каталаунських полях, перекрутив події цієї битви, з метою облагородити «подвиги» своїх предків. Він написав в своїй «Історії гетів», що Атила був переможений і ганебно втік з поля бою, хоч брав відомості з книги Кассіодора, чого в Кассіодора і близько немає. Зайдіть в Вікіпедію і ви прочитаєте наступне: «Битва на Каталаунських полях – битва в Галлії, в якій війська Західної Римської імперії під керівництвом полководця Аеція в союзі з армією Тулузького королівства вестготів зупинили навалу варварських племен гунів і германців під проводом Аттили. «Битва народів» стала першою поразкою Аттили». Картини середньовічних художників зображують воїнів Аттили дикою азійською ордою, хоч насправді військо Аттили складалося з слов’янських і готських племен. Не можна знайти ні одного прижиттєвого портрета Аттили, хоч про нього складали легенди, саги, оспівували його шляхетність і мужність. Натомість в тій же самій Вікіпедії можна знайти медаль,де Аттила зображений демоном з рогами.

Середньовічна медаль з зображенням Аттили. Демонічний образ людини , який немає нічого спільного з Аттилою. Так фальшувалася історія в середні віки, так вона фальшується сьогодні.

Дивна «поразка» Аттили, який міг спокійно наздогнати військо римлян і добити його остаточно. Але він цього не зробив і тут проявилася його шляхетність, бо колись в юні роки Аттила дружив з Аецієм і проводив багато часу з ним.

Минув лише рік, і Аттила з новою потугою перейшов Альпи і напав на північ Італії. Тепер він прямував до столиці Італії Риму. Церковні хроністи писали, що тільки чудо зупинило військо Аттили, коли папа Лев I, стоячи на колінах, за допомогою молитви просив його зупинитися і не руйнувати міст Італії. І, начебто, на Аттилу це справило велике враження і він відступив. Насправді на той час в Італії лютувала епідемія мору і Аттила не захотів наражати своє військо на небезпеку, він задовольнився даниною і пішов з Італії додому. Платила данину Аттилі Західна Римська імперія, також платила велику данину і Східна Римська імперія – Візантія. Такої наруги вони довго терпіти не могли, всі їхні дії були спрямовані на те, аби знищити Аттилу. Відомо, що неодноразово були намагання отруїти Аттилу і в 453 році це їм вдалося, під час бенкету в нього пішла кров горлом і великий цар Скитії помер. Після його смерті Велика Імперія Скитів розпадається. Зрозуміло, що тут доклала немалих зусиль Візантія, яка вміла плести політичні інтриги. Чим цікавий для нас період правління Аттили? Саме тоді закладалося майбутнє Європи, тобто, який вигляд вона могла мати на наступні століття. А обличчя Європи могло б мати не романо-германський вигляд, а слов’янський! Саме в IV-V ст. розпочалася експансія готів з причорноморських степів в Центральну і Західну Європу, терени якої тоді займали численні слов’янські племена. Ще батько історії ,скитський літописець Геродот, згадує в п’ятому столітті до нової доби потужне плем’я венедів, яке займало величезну територію від Одри до Дніпра, від Балтійського моря до Карпат і Дунаю, а ще були гали, лужичі, білі хорвати, полабські племена. Спочатку готські племена тільки просили прихистку для себе, але потім, об’єднавшись з германськими племенами алеманів і франків, почали вести війни за території з слов’янами, причому вони діяли підступно і хитро, постійно порушуючи домовленості. Війни велися в ім’я нової віри, вогнем і мечем. Про цю ганебну сторінку в історії Європи не дуже люблять згадувати історики, всіляко перекручуючи історію, описуючи слов’ян дикими варварськими племенами, які жили в лісах, не знали писемності і постійно нападали на «цивілізовані» Західну і Східну(Візантійську) Римські імперії, руйнуючи їхні міста. При цьому слов’янські племена не знали рабства, що було нормою для «цивілізованих» імперій. Сліди панування слов’янських племен в Європі можемо бачити і в наш час: Португалія – порт галлів; Боруссія – бо руси; Пруссія; ріка Лаба – сучасна Ельба; Одра – Одер; в Німеччині по цей день проживають лужичі. Не було ніякого «варварського» відсталого суспільства довкола «цивілізованих» римлян. Те, що нам нав’язує офіційна історія про велич і могутність Римської і Візантійської імперій не йде ні в яке порівняння з найбільшою і наймогутнішою державою античності Великою Скитією, яка дала тодішньому світу найбільших державних діячів, філософів, літописців і поетів.
Знову надаю слово Олександру Вельтману і його історичній праці «Аттила и Русь IV-Vвека. Свод исторических и народных преданий»:

«Після розпаду Скитської імперії Аттили численні слов’янські племена в війнах з готами і франками поступово були завойовані і втратили свої території. Коли західні слов’яни були підкорені, їхні землі були поділені між впливовими франкськими родами і готами, які перебували при дворі франкського короля Карла Великого (747 – 814р.р.). Карл Великий – король германського племені франків, бачив , як давні лицарські пісні слов’ян, які називалися гайдами (в українській мові від гайд утворилося слово гайдамака , що означає лицар, воїн), пробуджують мужність, чому ж не скористатися таким чудовим, хоч і язичницьким засобом для підняття хоробрості в своїх воїнах, а тому він наказав скласти збірку лицарських пісень, вчити їх напам’ять і ввести в війську штатних піснярів. Для цього придворним історикам і писарям було наказано почати переписувати лицарські пісні слов’ян, при цьому змінюючи імена героїв на германські і приписуючи славну історію слов’ян германцям. Змінювали не тільки імена, але й назви міст і місцевостей. Гайди стали називатися квідами, слов’янські мови почали забороняти вживати, а носіїв прадавніх гайд, давніх співців: гавлярів, гадлярів, скальдів почали знищувати, як носіїв історичної пам’яті. Таким чином був захований цілий пласт слов’янської історії.» 

Те ж саме відбувалося згодом, через два століття, в Київській Русі після хрещення в 988 році. Але в Київській Русі літописи, пісні і гімни були вже записані на численних дерев’яних дощечках, на них зберігалася літописна пам’ять наших предків. Майже всі дощечки були спалені разом з ідолами, а носіїв літописної пам’яті волхвів за наказом князя Володимира знищували. Мабуть в цьому проявилася « мудрість і святість» князя Володимира. Тільки небагатьом волхвам вдалося вціліти після втечі в віддалені місця, де вони в непрохідних лісах і горах зберігали вчення своїх предків. Завдяки цьому до нас мабуть і дійшла найвидатніша наша літописна пам’ятка «Велесова Книга». Хрещення Київської Руси обернулося для неї забороною і гоніннями на традиційні споконвічні вірування, святкування народних звичаїв і введенням в обіг церковнослов’янської мови, яка стала, де-факто, державною мовою і була незрозумілою для простого люду. Хрещення Київської Руси є наслідком політичних інтриг Візантії, її помсти слов’янам за багатолітні приниження, бо починаючи від дядька Аттили Ругили вона платила велику данину Київській Русі. Платила царю Аттилі, платила Кию, Олегу, славетному князю Святославу. В Римі, Візантії і Європі часів Священної Римської імперії дуже добре пам’ятали Велику Скитську імперію Аттили, там добре розуміли, яку силу мають слов’яни, коли вони об’єднані під вмілим керівництвом сильного лідера. Тому всі помисли «святих отців» були направлені на те, аби перетворити вільних слов’янських лицарів в смиренних рабів. Візантія давно плекала план помсти, потрібний був тільки виконавець і такий знайшовся «славних прадідів великих правнук поганий» - князь Володимир, який підступно захопив київський стіл і вчинив великий гріх перед своїми предками, зрадивши не тільки вірування предків, а й знищив майже повністю еліту Київської Руси – волхвів. Князь Володимир підняв руку не тільки на вірування батьків, а й на Всевишні сили, які споконвіку оберігали нашу Землю, він розірвав ту незриму сув’язь, яку не можна було чіпати. Ця сув’язь називається «мертві, живі і ненароджені», це ті космічні Закони, які не підлягають волі людей. За цей великий гріх наші вороги його зробили святим. І такими «святими» напхана наша історія, а справжні поборники і лицарі в боротьбі за Волю України знаходяться на маргінесі , або за них взагалі не згадують.

Після падіння Візантійської імперії в 1453 році, центр візантійщини (підступності, войовничої релігії, фальшування історії) переноситься в в Московську імперію. Українці ніколи не повинні забувати і не прощати тих злочинів, які творила Московія проти України, проти її історичної пам’яті. Починаючи від царя Олексія Михайловича, який наказав звозити старовинні літописи в московський улус, захланна ординська Московська імперія знищувала все навколо себе,що перевищувало її розумом, красою, традиціями та давністю своєї історії. Не встигла ще відбутися Переяславська Рада, як по всій Україні почали шастати спеціальні військові загони, які вилучали давні літописи нібито для вивчення та копіювання і звозили їх до Москви. В 1718 році за таємним наказом царя Петра I було спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, яким було понад 700 років. В 1743 році, за наказом імператриці Єлизавети Петрівни, з українських храмів знову були забрані старовинні церковні книги і , уже звично, спалені. А у 1780 році, в часи «просвещенной императрицы Екатерины II», була спалена книгозбірня Києво-Могилянської Академії, яка збиралася понад 150 років. Катерина II своїм Указом від 4 грудня 1783 року створила «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно России» під наглядом графа Шувалова. Керівником комісії було призначено німця Герарда Фрідріха Міллера. В комісію також ввійшли німці Байєр і Шльоцер. (Як німець покаже та до того й історію нашу нам розкаже. Т. Шевченко). Єдиним «русским» в цій комісії був Михайло Ломоносов. По всій Московській імперії було розіслано гінців для «изъятия исторических материалов, касающихся татаро-монгольского прошлого Московии( 1238 – 1598)». Сам же Міллер мав рішучий вплив на «сочиняемую Российскую историю». Комісія графа Шувалова повністю сфальшувала не тільки історію Московії, але й Київської Руси. Остаточний варіант «Истории России» правила сама Катерина II. В 1792 році «Екатерининская история» була видана. З того часу вносити якісь правки в офіційно затверджену історію категорично заборонялося. Нищенням історичних раритетів Московія відзначалася і в наступні роки. Так у 1901 році, за рекомендацією Московської академії мистецтв(!), було зруйновано давній іконостас в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Під час загарбницької російсько-української війни 1918-1920 років були знову пограбовані монастирі по всій Україні. А у 1964 році за участі КДБ було спалено Українську Національну книгозбірню, де знову у безжальному полум’ї горіла наша давня літописна пам’ять. Метою цього грабунку, гвалтування і нищення України було позбавити нас назавжди нашої споконвічної історії, обрізання нашої Родової пам’яті, кардинальної зміни ментальності українців, врешті-решт, поробити назавжди з українців духовних рабів! Але, одного не врахували московські ординці, Україна – це Богом дана Земля, а українці споконвіку охороняються Великим Родовим Колом. 

Хотів би звернути увагу українців на такі дивні факти. Початок XX – ст. ознаменувався розпадом імперій і створенням нових держав. Одним було дозволено це зробити, а іншим – зась! Державами стали маленькі країни Прибалтики і Фінляндія, Польща , Чехословакія, Угорщина і Болгарія. А така потужна країна в центрі Європи, і за територією, і за численністю населення (близько 80 млн. чол.), як Україна, спливала кров’ю, відбивалася від ворогів, які сунули на неї з усіх сторін: червоногвардійці, білогвардійці та Антанта, не зуміла вирватися з московських пазурів. Врешті-решт, не зважаючи на величезні жертви, Українська Народна Республіка не встояла і була повалена. І коли Україну мордувала голодоморами більшовицька Москва, знищивши при цьому 10 млн. українців, «демократичні» Європа та Америка цього не бачили. І вже в наш час, коли Московська орда знову посунула на Україну, окупувала Крим і Донбас, Європа тільки висловлювала свою «стурбованість» до тих пір поки російська армія не збила в небі України пасажирський літак з голландцями. Все це говорить тільки про одне, що існує змова проти України, яка пов’язана з часами Аттили і Київської Руси. Вони до цього часу нас бояться, вони пам’ятають Велику Скитську імперію і не хочуть допустити знову нашої могутності. Тінь Аттили до цих пір висить над Європою! І ми повинні це усвідомлювати – нас ніхто не чекає в Європі, бо вони нас бояться!

Чи є вихід з цієї патової ситуації? Є! 
Наша Сила – в нашій Єдності!

Усвідомлення себе невід’ємною частиною величезного пласту української цивілізації, яка налічує кілька десятків тисяч років, дуже важливе для нашого подальшого поступу, бо нам є на що спиратися. Україна має потужний фундамент, який закладало не одне покоління наших предків. В його основі лежить унікальна культура, історія, науки і космічна та божественна прадавня українська мова. Вона є тим чарівним ключем за допомогою якого ми зможемо відкрити, як писав свого часу Микола Костомаров: «той підземний заклеп, замкнутий многими замками, запечатаний многими печатями», в якому наші вороги заховали нашу справжню історію, заховали нашу Правду, пізнавши яку, Україна зможе, нарешті, звільнитися від багатовікового полону облуди, фальші і брехні. А звільнившись, Україна, нарешті, стане вільною і потужною державою, як би хто цього не хотів, з якою буде рахуватися Світ! 

І хай так буде з Божою допомогою! Слава Україні!

Теги:

Схожі статті

  • 14.04.2016
    1753

    У контексті національної ідеї превалює етнічна складова. Але етнос має свою окремішність

    ...
  • 08.04.2016
    26577

    Ми непогано знаємо своїх достойників ХVІІІ-ХХ ст., знаємо, що випало на їхню долю. Але чомусь

    ...

Медіа