Призначення свах та повитух для створення здорового тіла та гармонічної родини

Щоб дізнатися про витоки народу, про його ментальну сокровенну сутність, потрібно звернутися до звичаїв, традицій, обрядів, по краплині збирати знання, які скупо збереглися у переказах, легендах, казках.

Сваха

Не дарма Іван Франко, який вніс свою частку кропіткої роботи у всі сфери життя – культуру, мистецтво, історію, сказав, що « не в одній легенді більше правди, ніж в офіційній історії.»
З чого ж починається народ? З двох осіб, які здатні творити його, народити, дати початок роду. З’єднавшись, вони вже стали – сім’я, ті, що сіятимуть зерня майбутнього роду. І це найсокровенніше дійство – поєднання двох, першопочаток, від якого залежить майбутнє роду, а відповідно і народу. Тому так важливо було, щоб хтось керував цим процесом, спрямовував дійство у потрібне русло.
Як доводять дослідники звичаїв-традицій, у кожному селі, у кожній громаді була Сваха.
Це відаюча, знаюча жінка, яка наділена від природи таємничими знаннями. Уже в самому слові звуковий зміст сакральний: та, що з чужих робить своїх.
Вона не звертається до батьків, а пильно слідкує за молоддю, які стали «на порі»: дівчата і парубки.
На весняне рівнодення, молодь виходила на традиційні хороводи, танці, веселощі. Ось тут і пізнавала-виділа Сваха те, що крім неї ніхто не бачив: промені очей, переплетення відповідного погляду, їх взаємні спалахи радості чи відрази. І потім слідкувала далі, звернувшись до своїх джерел, про рід дівчини чи хлопця. Уважно стежила за розвитком стосунків, не втручаючись. Тільки тоді, коли щось непередбачене, небажане траплялось, обережно і непомітно для інших, надавала потрібного розвитку подій.
Слідкувала, опікувалась до весілля. Головна мета Свахи: сприяти створенню сім’ї, і щоб ця сім’я була дієздатною одиницею продовження роду. Завдання Свахи: з’єднати, допомогти, сприяти поєднанню пари, яка за всіма вимірами здатна буде народити і виростити майбутнє покоління, вкласти у дітей відчуття обов’язку і відповідальність за рід, нарід, рідну землю.
І якщо вони, молодята, Доля одне одного, то Сваха виконала свою роль. А почуття в них народжувались вільно і природно. Поклик молодих сердець линув назустріч одне одному незалежно від того, чи хто знав про це, чи бачив. Тому робота Свахи була надзвичайно складна і відповідальна. Але поки ще діяли звичаї, традиції, обряди, що віками побутували в народі, то було легше це робити.
А коли прийшла на нашу землю чужа релігія і мораль, коли навіть змістили календарно-обрядові дійства, набагато ускладнилось творення сім’ї за давніми принципами.
Навіть змістився акцент: батьки могли єднати молодят, без їхньої згоди. Особливої шкоди завдали зміни звичаїв і моралі у статусу жінки. Адже з прадавніх віків, у нашого народу, жінка, перш за все, Мати-Берегиня Життя. І виховували в сім’ї хлопчика і дівчинку по різному.
Хлопець – майбутній воїн, захисник рідної землі. Потім – він опікується всім необхідним для життя сім’ї. Діти в материнській опіці до семи років. Потім батько береться вкладати в дітей основні закони життя, за звичаями і традиціями предків. Пильно слідкує за поведінкою сина чи дочки між людьми.
Батько і Мати, як єдине ціле, наповнюють дітей знаннями, умінням і неписаними законами співжиття свого народу.
Дівчинку ж виховували із сповиточка, як майбутню Матір. Немовля – щоб охайно доглянуте, в теплі, аби не застудилося. Стане на ніжки, підніметься до роботи – тяжкого не піднімати, бо їй дітей народжувати. Тільки почне розуміти слово, пісню – навчити колискових, яких вона ще слухала в материнськім лоні, обрядових, взагалі пісень різного
змісту. А потім – казки, приповідки, легенди, оповіді, бо оце все їй потрібно як майбутній Матері: вона вкладатиме у своїх дітей.
Народна мудрість говорить:« Майбутнє народу у руках кожної маленької дівчинки – що вона вкладе у своїх дітей, те й матиме наступне покоління».
А якщо жінка – Берегиня Життя, то її мудрість оберігає і дітей і чоловіка повсякчас.
Ото ж Сваха не покидала своєї роботи в усі часи. Але тепер потрібно було не тільки юнаків і юнок незримо вести до єднання, а вже й з батьками проводити кропітку роботу,
оберігаючи молодят від насильства: поєднання проти волі й бажання з нелюбом чи нелюбою.
Поступово втрачались прадавні традиції, дія Свахи звелась до театральної ролі у весільному обряді. Сім’ ї створюються абияк.
Змістилось поняття: жінка, перш за все, – Майбутня Мати. А чоловік – захисник і творець майбутніх поколінь, як гідних синів і дочок свого народу, рідної землі.
Сучасна молода сім’я має інші принципи єднання, зовсім не турбуючись про виховання дітей. Змістилися ролі: Батько-Мати, бо змінилися в суспільстві статус «Чоловік» і «Жінка».
Так, жінка може робити все те, що й чоловік, але вона ніколи не замінить його, як Батька.
Чоловік теж може виконувати все те, що і жінка, але він не зможе бути Матір’ю.
А штучно створений гендерний рух тільки нищить останні спроби нашого народу повернути до дієвого життя сім’ю, як основну творящу ланку щасливого майбуття роду, як
першоджерела вічного буття народу.

Повитуха.

Звичаї і традиції народу – то основа буття. Якщо народ розвивається самобутньо, без сторонніх втручань і насильств, то певне коло обрядодійств, осучаснене і наближене до умов зміненого соціумі, забезпечує безперервний розвиток у своєму неповторному єдиному і вічному творенні ментальної сутності кожної особи і загалом всім, що живуть у спів’єдності, на спільній території і в духовній одностайності.
Наш народ зазнав скільки фізичного і духовного насильства, то диво вже те, що він ще є. Та найкраще про це сказала геніальна поетеса і велика українка Ліна Костенко:
«Українці – це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам’яті і якісні втрати самого національного генотипу. Образ її спотворювався віками, їй приписувалась мало не генетична тупість, не відмовлялося в мужності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемітизм. Велике диво, що ця нація на сьогодні ще є, вона давно вже могла знівелюватися й зникнути. Фактично це раритетна нація, самотня на власній землі. Вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письменників, митців. Неврастеників просимо не турбуватись. Страшна, але правдива історія нашого народу.»
То заглянемо в давнину, у першопочатки рідних звичаїв. Сваха доводила молодят до весілля. Потім до них підступала інша Відаюча, яку в народі назвали – Повитуха. Пов’язують це зі словом сповивати: ідеться про немовля. Та сакральний зміст цього слова набагато глибший: та що повітає нове життя.
Вже до засватаних молодят ішла Повитуха виконувати свою роботу. Мала розмову спочатку з нареченою, а потім з нареченим. Обережно і делікатно готувала до першого поєднання, адже від того залежали і гармонійний розвиток їх подружніх стосунків, і, що найголовніше і найвідповідальніше – дітонародження. Бо сутність майбутньої людини починає формуватися відразу після зачаття.
Повитуха знала, якщо дитятко вже зачалося: лагідно і ненав’язливо підказувала молодій жіночці, яку страву слід обминати, якій надавати перевагу. І особливо наголошувала на тому, щоб молодичка не нервувала, не гнівалась, ні з ким не сварилась. І вже спілкувалася з дитятком, бо після першого тижня зародок – жива сутність, що відчуває материн стан, сприймає материними очима світ, живе материними почуттями.
Особливо наголошувала Повитуха, щоб молодиця співала: колискових, лагідних і веселих пісень, дитячих співанок.
Були настанови молодому майбутньому Батькові: аби він був уважний і ніжний з дружиною, пестив материнське лоно, тим самим спілкуючись з дитям, співав разом з мамою пісні.
Так Повитуха підводила молодят до пологів. Вона знала, коли це почнеться, готувала все необхідне, а також запрошувала молодого, аби він був присутній під час процесу народження. Від того, як дитя пройде родові шляхи, залежить і його здоров’я і вдача, і навіть, до деякої міри, Доля.
Як непорушний закон при пологах – новонародженого клали на живіт матері, не відрізаючи пуповини. Дві години немовля звикало до нового середовища, добираючи від матері все те невідоме, невидиме, але життєво необхідне, яке самостійно ще не в змозі набрати. Саме від цих двох годин залежало подальше здоров’я і життєздатність маляти. Особливо важливо було не відрізати пуповини оці дві години – бо малятко ще не все ввібрало.
Якщо пологи ускладнені, мати себе почувається зле, Повитуха наказує молодому батькові скинути сорочку, лягти і клала немовля йому на груди. А сама поралась коло породіллі, допомагаючи їй прийти до тями.
Пуповину, одрізавши, ритуально закопували неподалік від хати. Вважалось, що таким чином новонароджене дитя вже кревно поєднується з рідною землею. Недарма в народі є повір’я: якщо не живеш там, де народився, то хоч зрідка навідуйся.Старі люди часто говорили: “Як тягне мене туди, де пуп закопаний !”
І який страшний злочин проти сакральної єдності з рідною землею, що пуповину, відрізавши зразу після народження, в найкращому випадку викидають, як сміття, в гіршому –
використовують для медичних препаратів.
Повитуха була шанована всією громадою, бо вона допомагала кожній дитині благополучно прийти в цей світ. А також була першою порадницею і наставницею для всіх жінок у їх небуденних клопотах: зачати, благополучно виносити і народити дитину.
Сучасний соціум геть відкинув священну роль цих Берегинь нового життя, висміявши все те, що вони робили, як пережиток минулого, дикунство. Як мовиться в народній приповідці: з купіллю виплеснули і немовля.
А особливо велика втрата в тому, що ніхто не вкладає в молодих людей відповідальність за зачаття, поведінку під час вагітності, певні обмеження у їжі, напоях, діяльності.
Саме тому стільки неповноцінних діток приходить у світ, як на сучасну мову, «з особливими потребами». І потрібно дбати про цих дітей, бо це гуманно. Але ж чому наш соціум не турбується, перш за все, про причину: чому вони такі народились?
Може пора задуматись, та взятися за виховання молоді, перш за все як майбутніх батьків-матерів?
Відновити в осучасненому вигляді пекуче необхідну роботу, яку виконували, за звичаями пращурів Повитухи. Закладати ще в юному віці, у свідомість відповідальність за майбутнє народу.