Скіфська золота пектораль із Товстої Могили

Скіфська пектораль була знайдена о 14–й годині 30 хвилин під час розкопок на кургані Товста Могила у Дніпропетровській області.

За переказами, керівник експедиції Борис Мозолевський перед тим, як виїхати на розкопки, залишив записку такого змісту: «Зобов’язуюсь знайти щось велике і блискуче». І дійсно так! Пектораль із золота 958 проби датується IV ст. до н. е., її вага — 1150г, а діаметр— 30,6см.

Золота пектораль вважається найбільшою археологічною знахідкою 20 століття, шедевром світового мистецтва. Її приблизна вартість 2 млн. доларів, хоча були й пропозиції на порядок вищі. Знайшов її археолог Б.М. Мозолевський у 1971 році у скіфській могилі царя, в кургані Товста Могила біля м. Орджонікідзе (Дніпропетровська обл., Україна). Сама по собі пектораль – це жіноча прикраса яка важить 1,2 кг, складається з чистого золота 958 проби, на ній міститься близько ста майстерно виконаних фігур, діаметр – 30,6 см. Її виготовили десь в 5 столітті до н. е. Ця реліквія пережила 100-ні власників за час свого існування. Через неї зраджували, грабували, вбивали. Ця пектораль сильно схожа на скіфську пектораль, знайдену в кургані Куль-Оба, близько Керчі. Зараз дана реліквія не дає спокою як професійним дослідникам так і простим роззявам. Так нещодавно у вчених колах з’явилася така думка, що ця пектораль – це, не що інше як зашифроване послання скіфів.

У стародавньому світі пектораль була досить поширеним атрибутом і виконувала різні функції: від захисних («пектус» — з латинської перекладається як груди, тому її носили воїни) i до ритуальних (була символом влади). Зважаючи на матеріальну та художню цінність Скіфської пекторалі, вона виконувала останню функцію. Прикрасу знайшли в кургані, де було чоловіче поховання, — поруч із нею лежав меч у золотих піхвах, тому дослідники припускають, що прикраса належала скіфському правителю, який також виконував сакральні функції.

«Безперечно, Скіфська пектораль має сакральний характер, можливо, навіть мала певне значення у здійсненні ритуалів — з цього приводу є різні інтерпретації, — пояснює Любов Клочко, провідний науковий співробітник відділу історії ювелірного мистецтва в Україні Музею історичних коштовностей України. — Важко однозначно сказати, кому пектораль належала. Але відомо, що у скіфів, як у всіх давніх народів, на царя покладалися також і жрецькі функції. Про це писав і Борис Мозолевський, підтвердження цьому є також у працях Геродота».

Скіфська пектораль iз Товстої Могили — унікальна, але не єдина подібна знахідка. Є ще схожа пектораль iз кургану Велика Близниця на Тамані (територія Росії), це було жіноче поховання, можливо, жриці. Сам виріб одноярусний, на ньому немає людських зображень, лише тваринні.

Деякі дослідники припускають, що Скіфська пектораль — це календар. Щоправда, щоб вирахувати природні цикли за нею, потрібнi неабиякі здібності провидця, адже видимих календарних ознак пектораль не має. Натомість певна циклічність на ній представлена. Виріб складається з трьох ярусів: на нижньому зображені звірі, на середньому — квіти, на верхньому — люди. Трактується це наступним чином: тваринний світ — світ смерті, людський — світ життя, а між ними — дерево життя, що сполучає й пов’язує два світи. Словом, пектораль представляє уявлення скіфів про світобудову. Кожна деталь тут — символ. Так, у куточках верхнього ярусу зображені птахи у польоті: Мозолевський це розглядав як втілення безмежності простору. А от по боках нижнього ярусу знаходяться коники–стрибунці: «це символи одвічної тиші степу», тобто смерті, писав Мозолевський. Тут також можна згадати й про календарні ознаки прикраси — на верхньому ярусі зображені самки з приплодом. «Тому верхній ярус також трактують як приготування до святкування нового року, який у скіфів приходив навесні, адже зображення потомства вказує саме на цей період», — додає Любов Клочко.

Що означають фігурки на золотій пекторалі?

Всього є три основні версії пояснення структури пекторалі: Календар, Карта володінь скіфів і Модель Всесвіту.

По 1-ій версії Золота пектораль показує будову нашого Всесвіту, в тому вигляді в якому його бачили стародавні скіфи.

По 2-ій версії пектораль могла бути своєрідною картою скіфських володінь, яку могли зрозуміти тільки обрані: воєначальники, жерці, царі.

По 3-їй версії пектораль – це древній скіфський календар. Відомо що скіфи були язичниками, саме тому кожен день, місяць, рік, і т.д. мали свої божества у вигляді домашніх тварин, розташованих на пекторалі по колу. Є думка що, Золота пектораль – це стародавній сонячний годинник. Таємницю цього календаря знали лише жерці і царі, а також еліта скіфського суспільства, і завдяки своїм знанням вони управляли своїм народом.

Про що говорить нам другий ярус скіфської пекторалі?

Другий ярус повністю заповнений квітами. І це неспроста. Це тому що на пекторалі знаходиться зашифрований рецепт старого цілющого бальзаму з коренів і квітів. Скіфи його широко використовували в медицині, часто у період боїв. Основним компонентом бальзаму був корінь мандрагора. На жаль, повністю розшифрувати рецепт не вдалося, оскільки лише по одному золотому зображенню дуже складно визначити саму квітку.

У центральній частині Золотої пекторалі – дві чоловічі фігури (швидше за все – це древні скіфські царі Haп і Пал), вони тримають в руках шкуру (але це не проста шкура, а карта). Вони сидять. Поглянувши на цю карту, можна побачити обриси Криму, лівого і правого берегів Чорного моря. Але дана шкура-карта умовна. Всі предмети, зображені на ній визначають захоплену скіфами територію.

Верхній ярус Золотої пекторалі містить низку тварин, які йдуть в різні боки. Зрештою виявилося, що всі ці фігури показують конкретний день місяця. Також на пекторолі зображений один дуже цікавий сюжет – стоїть леопард і дивиться, як лев вбиває кабана. Тут леопард символізує Асирію, Лев – скіфів, кабан – Африку. Якщо скористатися збільшувальними приладами, то на пекторалі можна побачити навіть єгипетські піраміди, які розташувалися на голові у кабана. Так дана мініатюра зображає скіфську облогу Єгипту в 7 столітті до н.е. і саме тому вона є найпершою Африканської картою. Окремі трофеї отримані в цих походах (персні з фараонськими печатками, ювелірні вироби, і т. п.) разом з скіфським золотом потрапили в Музей коштовностей.

Так під крилом Жар-птиці знаходиться Південна Україна, а саме – узбережжя Азовського моря. У скіфів жар-птиця відповідала грецькій богині Гері, дружині головного бога Зевса. Вона зображувала те місце в Північному Причорномор’ї де проживали царські скіфи. Крім того, праве крило цієї Жар-птиці вказує на місце де знаходився скіфський некрополь. Жар-птиці назустріч летить качур, який в свою чергу покриває територію Стамбула і Туреччини. На пекторалі дуже багато фігур і в кожної з них є своє значення.

Календар скіфів безпосередньо пов’язаний з астрологією. У скіфському календарі закладений 16-річний цикл (тоді як в китайському – 12-річний цикл). Цей календар розпочинається з року качки (жар-птиці). Варто відзначити, що 3-є тисячоліття почнеться з року птахи щастя (Жар-птиці). За ним йдуть роки: Кози, Козла, Барана, Корови, Тільця, Конячки, Коня, Кобили, Жеребця і т. д. Зараз золота пектораль зберігається в Києві – в Музеї історичних коштовностей України.

Борис Мозолевський і Товста Могила

Борис Мозолевський (1936-1993) – видатний український історик, археолог, поет – вписав надзвичайно багату сторінку у дослідженні й вивченні скіфської культури на території України. Доля щедро обдарувала цю неповторну людину талантами, а сама земля зростила його вільним і мужнім серед безмежних українських степів з незчисленними загадковими курганами. Скіфський дух і тонкі почуття поета-романтика послужили розкриттю незвіданих скарбниць нашої історії. З ім’ям Бориса Мозолевського пов’язані археологічні дослідження Чортомлика, Хоминої, Денисової, Завадських, Реп’яхуватої, Товстої, Жовтокам’янської Товстої, Бабиної, Водяної, Соболевої могил та інших курганів. Це була «епоха Мозолевського» у вітчизняному скіфознавстві. Важливо відзначити, що дві третини скіфського золота, яке зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, – це його знахідки! А одне з найбільших відкриттів Бориса Мозолевського, яким по праву може пишатися українська археологічна наука, – Золота скіфська пектораль середини ІV ст. до н.е., знайдена 21 червня 1971 року в кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. Вона стала однією з візитних карток України і навіки ввійшла в історію світової культури. За оцінкою експертів, вартість Золотої пекторалі становить близько 200 млн. доларів (насправді, ця реліквія безцінна).

Борис Мозолевський народився 4 лютого 1936 року в селі Миколаївці Веселинівського району Миколаївської області в селянській родині. Батько загинув на війні, ростила Бориса матір. Закінчив семилітку, де вже з третього класу виявилися його поетичні здібності. У 1951 році п’ятнадцятирічний юнак вступив до Одеської спецшколи Військово-Повітряних Сил СРСР. Потім навчався в Єйському училищі Військово-морської авіації. У 1956 Борис потрапив під першу хвилю скорочення армії, був демобілізований і майже 10 років пропрацював кочегаром у Києві, нотував поетичні рядки. Водночас, з 1958 року, заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка, брав активну участь в літературних вечорах разом із І.Світличним, І.Дзюбою, В.Стусом, В.Чорноволом, Г.Тимченком, М.Вінграновським.

У 1964 році Борис Мозолевський одержав диплом історика і археолога. Працював у експедиціях Інституту археології, був редактором історичної та археологічної літератури у видавництві «Наукова думка». Поїздки в експедиції, спілкування з провідними археологами України, зокрема з основоположником українського скіфознавства Олексієм Тереножкіним, пробудили в ньому інтерес до далекого минулого. З 1969 року головною темою наукових досліджень Мозолевського стала етнічна географія Скіфії. За рекомендацією Тереножкіна, котрий очолив новостворену Північно-Рогачикську експедицію, Мозолевського оформили на посаду заступника начальника експедиції. Але тут Мозолевського «підвів» його поетичний талант: віддруковані в інституті папірці з відвертими антирадянськими віршами поета потрапили на очі “пильним товаришам”. Тоді ж, за участь у редагуванні історичного дослідження О. М. Апанович «Збройні сили України у першій половині ХVIIІ ст.», яка була визнана ідеологічними органами Компартії як буржуазно-націоналістична, він був звільнений з роботи у видавництві. Двері Інституту археології зачинилися перед ним на довгі три роки. Знову довелося повертатися в київську кочегарку.

Наприкінці 60-х велике будівництво нових кар’єрів і підприємств розгорнулося у м.Орджонікідзе Дніпропетровської області. Древні кургани опинилися під загрозою знищення. Археологи квапилися їх розкопувати. Фахівців катастрофічно бракувало.

Тоді згадали про опального Бориса Мозолевського. Так, у 1969-1970 роках за договором, сезонно, він працював на посаді заступника начальника експедиції, якою керував В.Бідзіля. Зимувати ж повертався в кочегарку.

Робота в Орджонікідзе звела Мозолевського з неординарною людиною – директором гірничо-збагачувального комбінату, кандидатом технічних наук Григорієм Середою. Він цікавився давньою історією, археологічними розкопками і всебічно сприяв дослідженням.

У 1970 році Мозолевського знову оформили за договором як заступника начальника експедиції і начальником загону. Тоді ж Григорій Середа уклав договір з Інститутом археології про проведення археологічних досліджень на кар’єрах на десять років. Так була створена постійно діюча експедиція Інституту археології на чолі з Борисом Мозолевським, який, таким чином, дістав постійну улюблену роботу на десять років уперед. Це було спасінням для безкомпромісної, енергійної й свободолюбної людини. Серед курганів Мозолевський був як у себе вдома. Далекий скіфський світ полонив його своїми таємницями і надихав на все нові й нові відкриття.

«Мій рідний степе в злоті яворів!

Де і вночі пізнаю камінь кожний.

І запах трав, і пил твоїх доріг

Вдихаю в себе глибоко й тривожно»

Дослідник цікавився не тільки тим, що було в похованнях, а й тим, як створювався курган, першим ствердився у думці, що це була складна в архітектурному плані споруда, першим помітив різницю між скіфськими та половецькими курганами. Дійшов висновку, що навіть височезний курган скіфи могли насипати усього за кілька днів. Поступово в Мозолевського почала складатися своя етнічна мапа Скіфії, вимальовувалося своє уявлення про те, де і які мешкали племена, описані Геродотом, як це розселення виглядало на сучасній мапі. За своє життя Борис Мозолевський обстежив близько 150 курганів різних епох, у тому числі 100 скіфських.

За матеріалами досліджень скіфських курганів було відтворено багато аспектів побуту, соціально-економічні відносини, ідеологічні уявлення, політичну історію Скіфії. Відомо, що дев’ять з десяти досліджених ним курганів були розграбовані ще в давнину. Та в кожному з них він знаходив щось цікаве і унікальне. А разом мережив свою поетичну скіфіану, органічно переплітаючи сиву давнину із сучасністю.

Товста могила як феномен

Восени 1970 почалася підготовка розкопок Товстої Могили – одного з найвеличніших скіфських курганів Дніпропетровщини. В давнину він був пограбований, досліджений археологами, і, на їх думку, досить добре вивчений. Та Мозолевський всім своїм єством відчував, що курган приховує щось надзвичайне і наполягав на подальших розкопках. Дві свердловини ручного буріння нічого не показали. «Проте, незважаючи на холод і втому, – згадуватиме Мозолевський у своїй книзі «Скіфський степ», – я ублагав бурильників закласти ще одну свердловину. І раптом на глибині 7 метрів у ній пішов глиняний викид!.. Варто мені було завагатися того дня хоч на мить, і Товста Могила досі б ховала свої скарби».

Розкопки виявили зовсім незачеплене поховання молодої скіфської цариці, все поховальне убранство якої було оздоблене великими й малими золотими бляшками. Золотими були: високий головний убір, масивні сережки із зображенням богині, що сидить на троні простягнувши догори руки, важка золота гривна з 7-ма фігурками левів, що переслідують коня, 3 браслети і 11 перстенів. Навіть взуття було вишите золотом. Царицю оточували предмети туалету – бронзове дзеркало і три дорогих ємності. В маленькому саркофагу  біля цариці була покладена її дитина, яка померла пізніше. Саркофаг містив золотий браслет і золотий перстень, масивну золоту гривну, золоті сережки. Одяг був повністю обшитий золотими бляшками. В головах дитини знаходилися святі для скіфів посудини зі срібла.

Це відкриття було одним з перших наукових тріумфів Мозолевського. Далі розкопки пішли по «грабіжницькому» ходу, який тягнувся до поховальної камери самого царя. У його склепі скрізь було видно сліди грабіжників – купа керамічних уламків, розкиданих кісток вождя, рештки поховальних предметів. Але і тут було знайдено багато цінних речей із золота, бронзи, металу. Поховання супроводжувалося жертвами 6-ти коней у багато оздобленій золотом та сріблом збруї, та конюхами, старший з яких мав на шиї золоту гривну. У короткому коридорі, що з’єднував поховальну яму із вхідною, було виявлено незайману нішу, в якій знаходився залізний меч у золотих піхвах. Так, в результаті розкопок у Товстій Могилі IV ст. до н. е. висотою 8,6 м, діаметром 70 м було виявлено два поховання скіфських вельмож з слугами, кіньми і  зброєю, возами, металевий та глиняний посуд і понад 600 золотих прикрас.

І ось наступив зоряний час в житті археолога. Борис Мозолевський особисто, розчищаючи ґрунт склепу, знайшов унікальний шедевр скіфського ювелірного мистецтва – Золоту пектораль. Цю незабутню мить він зафіксував так: «Я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів…».

Стрілки показували 14 годину 30 хвилин. Над Товстою Могилою яріло велике сонце. Було 21 червня 1971 року (Літнє Сонцестояння!). Вага пекторалі – 1150 г, діаметр – 30,6 см. Ось детальний опис знахідки, яка здивувала науковий світ, самим Мозолевським: «Усе поле пекторалі поділене на три місяцеподібні яруси за допомогою витончених порожнистих трубок, що становили каркас виробу. Нижній і верхній яруси заповнювали скульптурні композиції, середній оздоблювався насиченим рослинним орнаментом, закріпленим на плоскій платівці. Увесь витвір до найменшої деталі виготовлено із золота 958-ї проби, що має чистий сонячний колір. У центрі нижнього ярусу – три сцени боротьби коня з двома грифонами, що напали на нього. Далі за ними – поєдинок дикого кабана (праворуч) та оленя (ліворуч) із леопардом і левом, а також зображення гонитви собаки за зайцем… Перед зайцями, мов одвічні символи музикальної тиші степу, сидять уже звернені один до одного коники-стрибунці, самець і самиця. Завершуючи композицію ідейно й стилістично, вони водночас становлять природний перехід до середнього поясу зображень, який відбиває святкове буяння природи… Воно посилюється великими квітками, інкрустованими блакитною емаллю, та п’ятьма скульптурками птахів… Фокус усього твору – середня сцена верхнього ярусу, де двоє роздягнених до пояса чоловіків шиють хутряне вбрання, розтягнувши його за рукави… Ліворуч і праворуч від центральної сцени стоять кобили й корови з малятами, за ними вміщено фігури двох юних скіфів, зайнятих доїнням овець. За вівцями – кози з козенятами… Завершується композиція зображенням птахів, що летять врізнобіч, створюючи враження викінченості задуму й водночас безмежності простору… Тепер, після тривалого вивчення, можна вже з цілковитою певністю твердити, що пектораль – не довільно орнаментована прикраса, а культова річ певного призначення. Композиція її відбиває космогонічні уявлення скіфів, пов’язані з концепцією трьох сфер світобудови, втілених у трьох поясах витвору (сфера надр землі, астрально-космічна сфера та атмосфера, населена тваринами й людьми)».

Дивовижну й унікальну знахідку ХХ століття Борис Мозолевський явив сучасникам, коли йому виповнилось всього 35 літ. Переповнений яскравими почуттями і вдячністю долі за цей подарунок, він присвятив їй зворушливу філософську поезію «Симфонія золотої пекторалі».

Після знахідки царської пекторалі у центральній гробниці для з’ясування результатів досліджень прибула урядова комісія, яку очолював заступник голови РМ УРСР Петро Тронько. Тоді ж закінчилася й опала Мозолевського. Вже відомого своїми відкриттями археолога оформляють на постійну роботу в Інститут археології молодшим науковим співробітником, встановлюють персональну ставку в розмірі 200 карбованців і надають трикімнатну квартиру (хрущовку). У 1981 році Борис Мозолевський здобув ступінь кандидата історичних наук. Його ім’я стало відомим у світовій археології. Золоті скарби Товстої Могили подорожували по багатьох країнах Європи й Америки. Але першовідкривач унікальних знахідок за наказом «компетентних органів» був «невиїзним». З 1986 і до останніх днів він – завідуючий відділом, потім – сектором скіфської археології інституту.

Відбулися зміни і на поетичній ниві: Мозолевський здобув офіційне визнання, в 1971 році його прийняли до Спілки письменників України. Він написав 55 наукових та популярних досліджень, найвідоміші з них монографії «Товста Могила» (1979), «Скіфський степ» (1983), «Исследование Чертомлыка» (1983), «Мелітопольський курган» (1988), видав вісім збірок поезій, серед яких «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить, як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991) та інші. Останні два роки життя вчений працював над докторською дисертацією, яку так і не встиг завершити. Він дуже любив життя, своїх скіфів, друзів, дружину Віру. «Коли і я за караваном Піду, згорнувши днів сувій, Я скіфським золотом курганним Залишусь в пам’яті твоїй…»

Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому знайшли на глибині 10 м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика. Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих, кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п’ять сагайдаків зі стрілами. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. Це знаряддя для виготовлення ниток було символом жрецтва, покликання якого здійснювати зв’язок між людьми, світами й часом. Так відбулось відкриття поховання, яке раніше не траплялось. Глибоке осмислення цих знахідок в умовах розпаду СРСР та перших місяців незалежності України привело Бориса Миколайовича Мозолевського до несподіваних висновків про сутність суспільно-політичних процесів на українській землі — неминуча загибель деспотії, незважаючи на її численні злочини та жертви. Він прагнув все це відобразити не тільки в періодичних виданнях, а й у своїй докторській дисертації. Однак плани Бориса Миколайовича не здійснилися через важку хворобу  – рак (плата за скіфську пектораль чи підступи ворогів?).

У 1993 році, незадовго перед його смертю, спільним рішенням Інституту археології АН України та Київської академії євробізнесу Борису Мозолевському було присуджено Міжнародний диплом «Золотий скіф», якого так і не встиг отримати. Він пішов iз життя 12 вересня 1993 року, полишивши по собі незабутній слід. Похований на Байковому цвинтарі у Києві. У 1998 році на могилі Великого Скіфа було встановлено бронзовий пам’ятник. В Дніпрі, Нікополі,  Краматорську, Миколаєві,  Херсоні, Кривому Розі на честь Б.Мозолевського були названі вулиці.