Страти богохульників, волхвів та відьом в Малоросії та Росії

(Ремарка) Перша відьма, спалена в 1275 році в Тулузі, звинувачувалася в плотському зв'язку з дияволом. В середні віки люди вірили в інкубів і суккубів - хтивих демонів у чоловічому чи жіночому образі, що приходять під час сну і гвалтують своїх жертв. Зносини чоловіка з таким демоном прирівнювалися до мужолозтва - не мало значення, інкубом або суккубом, оскільки за кожною личиною ховався диявол.

В Україні ж Відьму, яку на місці злочину не спіймали, а лише підозрювали, піддавали випробуванню водою. Таке випробування, або "Ордалія", відоме скрізь і не тільки середньовічним, а й давнім народам, а також аборигенам - полінезійцям, червоношкірим і базується воно на переконанні, що вода відштовхує винуватого, через що він і не тоне.

Вважалося, що вода не приймає тих, хто відрікся від християнства, адже воно приймається хрещенням святою водою. Так, у 1709 році українські селяни і шляхтичі випробовували водою шляхтянку Яворську: її роздягли догола, зв'язали навхрест і спустили у воду.

У XVIII, навіть у XIX ст., відьом ще купали у Правобережній Україні, але про купання їх у Лубенському повіті і здається, у всій центральній Лівобережній Малоросії не збереглося ніяких історичних і етнографічних даних. Потоплення відьом було не тільки випробуванням, а й стратою. Проте значно частіше чаклунство в Західній Європі каралось спалюванням, особливо в XVI і XVII ст., а в Польщі навіть і в ХVІІІ-му. Ще 1793 р. спалено 14 жінок біля Кракова. Польським впливом слід пояснити випадки спалення відьом у 1827 і 1831 рр. в Галичині під час засухи і холери. Траплялись і у Великоросії поодинокі випадки спалення чаклунок. В білоруських піснях зберігся натяк на такий спосіб страти:

Купальской ночі
Випеклі вєдзьмі очі.
Заб’ю ведзьму кочергою,
Спалю вєдзьму головунею

В середній Малоросії немає жодних згадок про спалення відьом. Напевне, тут воно ніколи не мало місця. В народній місцевій розправі над відьмами переважають побої, що супроводжуються катуваннями, тілесними пошкодженнями, рідко - штрафом.

Полювання на відьом і багаття інквізиції часто зустрічаються серед аргументів православних на користь помилковості католицької віри. Однак жорстокі вироки за богохульство були характерні для історії православ'я в Київській Русі та Московської імперії.

Літопис XII століття "Слово про злих духів", складений митрополитом Кирилом, наголошує на необхідності покарання відьом і чаклунів церковним судом. Там йдеться про те, що в 1024 році в суздальській землі були схоплені волхви і "лихі баби" і віддані смерті через спалення. Їх звинуватили в тому, що вони - винуватці неврожаю, пише Єфим Грекулов у книзі "Православна інквізиція в Росії".

У 1227 році в Новгороді після допитів і тортур спалили чотирьох "Волхвів". Страта відбувалася на архієрейському дворі за наполяганням новгородського архієпископа Антонія.

Спалення заживо в Росії відрізнялося від подібної кари в Європі. Якщо на Заході відьом спалювали "на свіжому повітрі", то в Московській державі практикувалося "спалення в зрубі": з колод споруджували щось на зразок колодязя, і туди опускали засудженого до страти, а потім зруб підпалювали. Таким чином агонію страждальця не було видно публіці.

"Тих, хто порушує будь-які сумніви щодо віри, поміщають у невеликі дерев'яні будиночки і спалюють живими, а ті визирають звідти", - пише Рейтенфельс, який жив у Росії в 1671-1673 роках.

"Чоловік і дружина були спалені в Москві, в маленькому будиночку, який навмисне для того підпалили. Провина їхня лишилася таємницею, але ймовірно, що вони були покарані за якусь релігійну істину, хоча священики та ченці запевнили народ, що ці люди були злі й затяті єретики", - писав англійський посланник Флетчер, який прожив у Москві в XVI столітті протиягом півроку.

На початку XVI століття в Москві пройшли масові страти "жидовствуючих" - секти, що заперечувала божественну природу Ісуса Христа. Перших єретиків просто провезли на конях містом підпаливши ковпаки прямо на їхніх головах, але через кілька років вже десятки "жидовствуючих" були спалені в зрубах.

У 1569 році були спалені теслі Неупокой, Данила та Михайло за те, що їли в піст телятину. За Бориса Годунова такого собі Смирного облили нафтою і підпалили за те, що він "обусурманився".

Земський собор 1649 року підтвердив спалення як покарання за богохульство: "Буде хто покладати хулу на Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, або на народившу Його Пречисту Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію, або на чесний хрест, або на Святих Його угодників... того святенника викривши, стратити, спалити". Серед тих, хто підписав документ, був і майбутній патріарх Нікон.

Після церковної реформи Нікона 1650-60-х років, спрямованої на уніфікацію російських обрядів із грецькими (наприклад, саме з того часу росіяни стали хреститися трьома пальцями, а не двома), почалися гоніння на старообрядців - тобто тих, хто опирався реформі. Тисячі старовірів були спалені в зрубах. Лише на Великдень 1685 року такої страти зазнали 90 розкольників. Одного з лідерів старообрядців, протопопа Авакума відправили на заслання на 30 років, а потім спалили на багатті разом з одновірцями.

У 1711 році Петро I створив у Росії "Наказ інквізиторських справ" спеціально для розслідування справ про богохульство.

Після цього були спалені Федір Іванов, який порубав ікону; диякон Василь Єфімов, який влаштував підроблене диво; чиновник Яків Яров, - між іншим, предок Леніна - за знахарство; жінка Федосья - за чаклунство, перед стратою вона заявила, що оббрехала себе під тортурами; дві жінки - за те, що під час літургії виплюнули причастя; башкир Тойгільда Жуляков, який навернення із православ'я назад в іслам "і тим не лише в богомерзенний злочин упав, але, як пес, на своє блювотиння повернувся".

Останнє відоме спалення відбулося в 1780-і роки на Камчатці, де в дерев'яному зрубі спалили місцеву чаклунку.