Таємниче місто князя Кия - Києвець малий

Києвець на Дунаї – загадкове місто побудоване князем Києм. Уся інформація про це місто, як і про Кия, обмежується, фактично, невеличким повідомленням в «Повісті минулих літ».

«Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому  казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би  він до Цареграда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до царя. Не знаємо, (щоправда, до якого) а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од царя,— котрого я не знаю, і при котрім він царі приходив.

А коли він вертався назад, прийшов до Дунаю, і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скінчив життя своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли». (Повість врем’яних літ. (За Іпатським списком). – К.:1990. – с.19).

Цікаву ідею про місцезнаходження Києвця висунув видатний історик та археолог Борис Анатолійович Рибаков. Виходячи з повідомлень мусульманських середньовічних учених, він робить висновок, що легендарний «острів русів» Ібн-Русте та Гардізі знаходився на Дунаї, між сучасним Ізмаїлом та Констанцою (Б. А. Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества ХІІ - ХІІІ в. М.: 1982. – с. 342 - 358).

Цей район був важливою «важливою військово-торгівельною базою Русі в усіх діях у західній частині Євксинопонту(Чорного моря). Торгівля русів-чорноморців відзначена, перш за все в болгарському напрямку, «з морським містом болгар»». (Б. А. Рыбаков... с. – 353). Важливість цієї території спонукала багатовікову експансію Русі-України на Балкани.

Рибаков робить припущення, що створення князем Києм Києвця Малого було складовою цієї експансії. 

«Дунайські походи VІ ст. були темою билин, які співали ще в середині ХІ ст. (Боян), але, на жаль, до нас не дійшли ці давні епічні пісні... Перекази про епоху балканських походів були відомі Нестору. Він звернувся до них аби спростувати плітки про Кия-перевізника, і показав, що Кий – князь, який не тільки побудував столицю Полян – Русі, але й прийняв велику честь від імператора в Константинополі.

Ідея «острова русів», «фортеці від усіх хто зазіхає», виникла ще в VІ ст. й належала вона будівельнику Києва, князю Полян-Русі. Він передбачив дії князя Святослава, котрий через 400 років облаштувався тут, в пониззі Дунаю, й «охабив» Київ, проголосивши: «хощю жити Переяславцьци в Дунаи...  яко тут вься благая съходяться». Місто Кия на Дунаї дослідники розташовують то біля південного гирла Дунаю, то в західній частині «острову» біля переправи через Дунай.

Важко судити, наскільки надійні вказівки на точне місце, але не викликає сумніву, що Києвець знаходився в пониззі Дунаю, в межах «острова»». (Б. А. Рыбаков... с. – 352).

Звернімося до інших джерел в яких може міститися інформація про походи полян на Дунай. Згадка про царя з Царгорода дозволяє зробити припущення, що князь Кий жив не раніше від перенесення столиці Римської імперії до Константинополю, тобто після 11 травня 330 року. Які ще джерела згадують про перебування слов’ян на Дунаї і про знайомство їх ватажка з візантійським імператором після цієї дати?

Найбільш ранньою можна вважати згадку Прокопія Кесарійського. Він повідомляє, що 531 року, імператор Юстиніан І призначив слов’янського ватажка Хільбудія начальником провінції розташованої на Дунаї. 

«На четвертий рік своєї єдинодержавної влади імператор призначив цього Хільбудія начальником провінції Фракії, поставив його для охорони річки Істру (Дунаю), наказавши йому стежити за тим, щоб варвари, які жили там, не переходили через річку». (Прокопий из Кесарии. Война с готами. М.: 1950. - с. 295).

Практика захисту своїх кордонів за допомогою федератів – союзних племен, була досить широко поширена як у Західній, так і в Східній Римських імперіях.

Чи може йти мова про князя Кия? Це цілком ймовірно, хоча це твердження не можна ані обґрунтовано довести, ані спростувати. Можливо саме ім’я Хільбудій спотворене на грецький манер «Кий Будівник» (будівельник, тобто засновник міста). Невиключено, що Кий не ім’я, а прізвисько князя. В романі «Меч Арея» Іван Білик робить саме таке припущення, ототожнюючи бойову палицю (кий) з прізвиськом короля гунів Аттили – «Гатило». Вразливе місце гіпотези про тотожність Кия та Хільбудія – відсутність будь-яких даних про те, що Хільбудій має хоч якесь відношення до Києва, чи навіть Подніпров’я.

Для нас важливо те, що візантійські письмові джерела відзначають наявність слов’ян у Подунав’ї саме в ті часи, коли, за даними археології, на Дніпрі та Дунаї знаходять залишки матеріальної культури, яку ототожнюють зі слов’янами. Це празька, або празько-корчацька культура. Існувала у VI—VII столітті, і була поширена від правого берегу Дніпра через Карпати до Молдови, Румунії, Словаччини, Чехії, Угорщини, межиріччя Ельби і Заале у Німеччині.

Пам’ять про Києвець Малий зберіг і український фольклор. У билині «Чурило Полонкович» боярин київського князя Володимира Берм’ята Васильович повідомляє: «Нижче Малого Києвця Чурило живе». Щоправда не уточнюючи де знаходиться саме місто Києвець. Мабуть і так усі знали.

У билині наявна дуже цікава деталь: богатир Чурило, та його батько гість (купець) сурожанин Полонко мають великі статки. Можливо в наш час їх зарахували б до олігархів. Багатство Полонко-сурожанина та його сина Чурила  підтверджує припущення Рибакова, що саме на «острові русів», і в Києвці Малому зокрема, було осереддя східноєвропейської торгівлі.

Прагнення Русі контролювати грошові та товарні потоки, що проходили через пониззя Дунаю, надають зовсім іншого змісту згадці про те, що Кий був перевізником. Він не плавав з веслом на човні, а контролював переправи на Дунаї, отримуючи за це чималенький зиск від митних зборів. Сприймати Кия як весляра на човнику, така ж помилка, як вважати, що мати князя Володимира, ключниця Малуша мала ключі від сараю з худобою. Насправді вона була головним державним скарбником Русі, що не виключало того, що Малуша була рабинею княгині Ольги.

Літописець відзначає, що князь Кий не зміг утримати в своїх руках торгові шляхи, і змушений був повернутися на Дніпро. Отже за контроль над Дунайським транзитом велася запекла боротьба.

Боротьба за контроль над дунайським транзитом тривала й після Кия. У «Повісті минулих літ» та «Історії» Лева Диякона згадуються походи князя Святослава Хороброго на Дунай. Його ніхто не вважає князем Києм, але походи Святослава в дунайську Болгарію мали дуже серйозні підстави. Не виключено, що ті самі, які спонукали Кия спробувати закріпитися на Дунаї.

Святослав чітко формулює причину свого зацікавлення дунайськими землями: 

«Не любо мені в Києві жити, хочу жити в Переяславці на Дунаї, бо то середина землі моєї, бо туди всі блага стікають: від греків – паволоки, золото, вино і овочі різні, а від чехів і угрів – срібло і коні, із Русі ж – хутра, і віск, і мед, і челядь». (Повість... с. – 109).

Факти свідчать – і князь Кий, і князь Святослав Ігорович намагалися стати могутніми геополітичними гравцями, і прагнули вивести Русь-Україну на один рівень з наймогутнішою державою того часу – Візантійською імперією. З різних причин їм це не вдалося, але вже діти й онуки князя Святослава роблять Русь одною з найбільших європейських держав, що за розмірами не поступалася  Візантії чи Священній Римській імперії.