Три кола навколо архаїчного гуцульського стола

Стіл у гуцульській хаті з присілку Кевелів в Ужгородському скансені – одна з топ-принад музею. Його показують усім відвідувачам. Стіл зроблений із двох товстих дубових колод, має в собі шість заглиблень – видовбаних “тарілок” з отворами та дерев’яними затичками внизу, посередині є шухляда – там зберігали дерев’яні ложки. Розповідають, що з цього стола горяни споживали їжу. Господиня насипала чи наливала страву в “тарілки”, а коли її поїдали, наливала туди гарячої води, змивала стінки посудини, виймала затичку – і помиї витікали в корито під столом. Так, мовляв, його й використовували у давні, темні й бідні часи.

Такі столи були у вжитку в гуцульських селах на Рахівщині та частково навіть у верховинців Міжгірщини до перших десятиліть ХХ століття. Розповідають, що ці “тарілки” могли вирізати на кожного члена сім’ї, а могла бути одна велика – для страви, яку всі водночас за трапезою набирали собі ложками. Ще цікавий стіл має дві дошки, якими закривали його поверхню, наче вікна віконницями, – і вона ставала рівною, як у звичайного стола.

Цікаво, що цієї зими одразу двоє дослідників підняли в мережі питання про використання цього стола. Точилися дискусії щодо того, чи справді з такого типу столів споживали їжу, чи вони таки використовувалися для чогось іншого? І для чого тоді?

СИР? НІ, НЕ СИР!

- Я займаюся історією гуцульської кухні, тому мене цікавить усе, що стосується цієї сфери, – розповідає дослідниця Світлана Злобіна. – На фото цього гуцульського стола з вирізаними тарілками натрапила випадково в мережі. Він мене дуже зацікавив, але дещо зупиняло пояснення про використання цього експоната. В офіційному описі йшлося про те, що це стіл бідняків, він застосовувався для вживання їжі – мовляв, через бідність у людей не було можливості виготовити тарілки, тож вони їх видовбали прямо у столі.

Я вирішила створити дискусію і задала аудиторії ті ж питання, які виникли у мене самої: для чого гуцули могли виготовляти та використовувати такий стіл?

У своїх думках люди розділилися. Одні вважають, що коли вже музейники посилаються на інформаторів з народу, що на Гуцульщині справді були такі бідняцькі столи, з яких вживали їжу, то тут, мовляв, нема чого ставати детективами і сумніватися в цьому.

Деякі учасники дискусії доводили, що за допомогою таких столів виготовляли сир (мовляв, у заглиблення скидали відварену сирну масу, а тоді через отвір внизу витікала сироватка, а в заглибленні столу залишався сир).

- Я вивчаю традиції сироваріння в Карпатах, і мушу сказати, що так, теоретично, у такому столі можна сформувати будз (голівку сиру). Тим більше, на таку думку наштовхує отвір унизу форми, через який могла витікати рідина, і дошки зверху, які закриваються – вони притискали зверху. Але питання в тому, як потім витягнути з такого стола будз, не пошкодивши його цілісність, не розламавши? Тому варіант із сиром я також відкинула. До того ж, якщо така технологія виготовлення сиру була, то чому горяни перестали нею користуватись і зараз відціджують сир на тканину та підвішують його, аби стікав? – каже Світлана Злобіна.

ЯКЩО З НЬОГО ВЖИВАЛИ ЇЖУ, ЛИШЕНЬ УЯВІТЬ, ЯК ВІН МАВ СМЕРДІТИ!

- Щодо вживання їжі з таких столів, – продовжує розмірковувати Злобіна, – тобто якщо розглядати той варіант ужитку, про який розповідають у музеях (мовляв, у заглиблення насипалася страва, з шухляди посередині діставали ложки, члени сім'ї всідалися на лаві по периметру столу і їли страву з тих витесаних у дубі тарілок), то тут дуже багато питань. Перше з них логічне: навіщо людям ускладнювати собі життя і видовбувати тарілки в столі й так споживати їжу, якщо можна це зробити набагато простіше та дешевше, використовуючи ті ж дерев'яні тарілки? Гуцули, верховинці (бо є інформація, що такі столи знаходили і на Міжгірщині) – це люди, які уміли працювати з деревом, тож навіть біднякам вирізати собі дерев'яні тарілки не було проблемою! А якщо брати до уваги, що мова йде саме про бідняцьке населення, то просто порахуйте, що дешевше: вирізати тарілки на всю родину і зробити звичайного стола на чотирьох ніжках, чи купити дуба – деревину, яка завжди була дорога, для того, аби з неї зробити отакий мудряцький стіл? Бо цей стіл – справді ціла інженерна конструкція, не думаю, що будь-хто на Гуцульщині зробив би його на раз-два, – акцентує пані Злобіна.

- Тепер щодо самої процедури вживання їжі. Уявіть: у сім'ях раніше було багато членів, цей стіл – невеликий. Як вони їли за ним? Почергово? Чи по двоє з однієї миски? По-друге, якщо ви подивитеся на розміщення тих вирізаних тарілок на столі, то побачите, що вони досить далеко від краю вирізані. Тобто, аби наїстися рідкої страви і не обляпати себе і все довкола, треба докласти зусиль. Це, як мінімум, незручно.

Ну, і нарешті уявіть собі, як мали би виглядати ті тарілки за якийсь час вжитку? Там мав бути сантиметровий наліт з жиру та бруду. Я розумію, що про гігієну в сільському побуті не надто йдеться, тим більше, якщо ми говоримо про стандарти чистоти столітньої (і більше) давності, але все ж це все мало бути дуже брудне! Ви уявляєте, як воно мало смердіти?

У процесі обговорення я надибала ще одну цікаву інформацію. Цікаво, що подібний стіл був знайдений і у Франції. Але там заглиблення дещо іншої форми і туди вставляли казанки з круглим дном, з яких потім споживали гарячі страви. У нас гуцули та верховинці не їли з казанків усе-таки, – каже дослідниця.

ЦЕ ОДНОЗНАЧНО ФОРМА ДЛЯ ТИРАЖУВАННЯ ЯКОГОСЬ ПРОДУКТУ

- То, – цікавлюся у Світлани Злобіної, – якого висновку ви дійшли? Для чого використовувався у побуті цей стіл?

- Моя точка зору: цей стіл – форма для тиражування якогось продукту. Або на продаж, або на мірку. Один такий стіл дозволяв виготовляти 6-8 однакових форм якогось продукту. У решту часу стіл закривався дошками і використовувався за призначенням – на нього ставили тарілки й вживали їжу. Чи був це сир? Ймовірно, що ні. Я продовжую дослідження, аби дізнатися, що це могло бути, – каже пані Злобіна.

У СТОЛІ ЗБЕРІГАЛИ БОРОШНО ТА КРУПИ

Цікаво, що майже одночасно з пані Злобіною дослідженням стола з тесаними тарілками зайнявся також і закарпатський історик, краєзнавець Іван Циганин. Він також публікував у мережі серію постів щодо цього стола та спонукав аудиторію відгадати: для чого він міг використовуватися. Утім, у своїх дослідженнях Іван Циганин пішов далі й розповів нам свою версію побутування у горян такого типу столів.

- Все дуже просто, насправді: там зберігали борошно, – одразу переходить історик до розгадки. – Цей стіл використовувався і як ємність для зберігання борошна та круп, із яких господиня готувала їжу, й одночасно як звичайний стіл – у закритому вигляді, – каже Іван Циганин.

Сенс у тому, пояснює він, що у досить бідному побуті горян борошна не було настільки багато, аби зберігати його у засіках. Для цього треба було мати багато зерна. Тому горянам вистачало таких невеликих ємностей для зберігання борошна чи круп, висівок, зерна на кашу, з яких готували їжу для родини.

Борошно мололи на жорнах, жінка таким чином готувала собі намелене борошно на якийсь час (кілька тижнів), вона зберігалася в цих виїмках у столі. Цю гіпотезу щодо вжитку такого типу столів підтверджує й існування таких же лав у побуті гуцулів та верховинців, із такими ж тесаними заглибленнями. Ніхто ж не буде казати, що із цих “тарілок” у лаві горяни їли страву! А за способом виготовлення ці лави ідентичні з цими столами.

Тобто, на думку дослідника – жінка молола жорнами зерно на борошно чи крупу, потім згрібала намелене у ці тесані ємкості, тоді стіл закривали і використовували за призначенням, ставлячи на нього тарілки та споживаючи їжу. Коли господині було потрібне борошно для приготування їжі, вона йшла і відкривала той стіл, брала собі, скільки треба, тоді знову його закривала.

Іван Циганин також наголошує, що їсти за таким столом було би незручно як для дорослих (через щільне розташування мисок одна від одної), так і для дітей (через положення заглибин далеко від кінця столу). Дітям, аби дістатися страви в цьому столі, треба було б стати навкарачки на лаві!

ЦЕЙ СТІЛ НЕ БУВ У ВЖИТКУ, ТО КОПІЯ

Аби перевірити гіпотези дослідників і ще раз спитати про призначення стола, йдемо в Ужгородський скансен, де зберігається один із таких столів із тесаними тарілками. Він стоїть у гуцульській хаті з присілка Кевелів (селище Ясіня). У музеї зустрічаємось із заввідділу науково-освітньої роботи Тетяною Сологуб-Коцан, вона веде нас до кевелівської хати. Домовляємося провести експеримент і дізнатися, чи зручно було б їсти з такого стола?

Дорогою розпитую, звідки з'явилася інформація про те, що з таких столів саме їли.

- Про це розповіли люди, котрі передали стіл музею, коли його почали збирати у 60-х роках ХХ століття. І потім якось до музею приходив літній чоловік, розповідав співробітникам, що у дитинстві із такого їв. Коли його запитали, звідки він родом, то розповів, що з Воловеччини, тобто, маємо свідчення, що такі столи побутували не тільки на Гуцульщині, а й на закарпатській Верховині, – розповідає Тетяна. – На твоє прохання я підняла картку експоната, виявилося, що там немає опису. Але зі слів етнографів, цей стіл для музею в 1940-х роках зробив місцевий майстер з Ясіні – він відтворив його за спогадами з дитинства та з описів, які дали старі люди (а етнографи кажуть, що такі столи побутували у карпатських горян до 20-30 років ХХ століття). Ось тому там немає масних слідів від залишків їжі чи побутового бруду, що свідчило би про спосіб його використання. Тобто, цей наш стіл з музею ніколи не був у побутовому використанні!

Хоча, відзначає Тетяна, із гіпотезами сучасних дослідників можна погодитися – багато що з пояснень щодо побутування цього стола виглядає часом логічним.

- Але я надаю перевагу оцінкам науковців, вони кажуть, що з цього стола горяни вживали їжу, – каже музейниця.

ПЕРЕВІРЕНО НА СОБІ: ОХ, ШКОДА МЕНІ ТІЄЇ ГОСПОДИНІ!

На нашу серенчу (удача – закарпатський діал.) разом із нами до кевелівської хати заходять туристи – група з п’яти чоловік. Ми просимо їх сісти за стіл і спробувати взяти ложки та зімітувати обід за цим столом.

Жінки всідаються на лаві, кажуть, що досить незручно, бо сідати доводиться тісно і заважають лікті сусідів. Парируємо з Тетяною, що цей аргумент до уваги не беремо: горяни – люди переважно невеликого зросту та комплекції, тому для них така відстань за столом могла б і не складати проблеми.

Тим часом, спробувавши кілька разів черпнути уявну страву ложкою з вирізаної в столі тарілки, наші експерти зазначають, що якщо з цього стола теоретично й можна їсти, то тільки другі страви.

- Щось рідке, на кшталт юшки чи супу, їсти таким чином буде незручно. Далеко нести в ложці до рота й по дорозі можна заляпати і стіл, і себе, – пояснюють учасниці експерименту.

І всі разом погоджуємося, що діти однозначно не справилися б – просто не дістали б до “тарілки”.

Також звертаємо увагу, що тарілок у столі вирізано тільки шість, а в верховинських великих родинах, як правило, лише дітей було стільки, а часто й більше. Тому у випадку з таким столом сім'я мала би сідати до трапези в кілька етапів почергово. Хтось явно би лишався голодним!

- Ну й так, мені шкода ту господиню, яка замість того, аби мити тарілки, мала щоразу мити увесь стіл. Навіть не буду уявляти, який мали б вигляд оті тесані тарілки, якщо за такий стіл сідали тричі на день їсти родиною! – каже одна з туристок.

І з нею важко не погодитися.

Але це нам, сучасним, котрі знають про засоби для миття та посудомийні машини, важко. Можливо, менш прискіпливі до чистоти гуцули та верховинці не надто переймалися правилами гігієни. І якщо літні люди, відвідуючи музеї, пригадують, що їли з такого стола, цілком імовірно, що таки їли. Чи було це зручно, приємно та смачно – то вже інше питання. Хоча ні, можна точно сказати, що їм було смачно! Чому? Тому що в дитинстві усе смачне.

Але погодитися, що саме для цього й робилися такі багатофункціональні столи-конструктори – все ж важко, тому гіпотези про стіл для зберігання й одночасно для їжі – також видаються правдивими.

У всякому разі, можемо радіти, що з давнини до нас дійшли такі приклади інженерних рішень предметів побуту наших предків, які викликають у нас, людей епохи марсоходів і керованих ракет, запитання.

Тож гуцульський стіл зі скансену ще чекає своїх дослідників.