Коли заходить мова про концтабори, то в уяві пересічної людини постають картинки часів гітлерівської Німеччини. Але таке ганебне і злочинне явище вигадано не німцями і не ними започатковане.
Перші концентраційні табори створено англійцями для африканських жінок і дітей під час Другої англо-бурської війни в Південній Африці в 1899 році.
У Радянській Московії перші концентраційні табори були створені за наказом Троцького наприкінці травня 1918 року. 23 липня 1918 року Петроградський комітет РКП(б), затвердивши рішення щодо червоного терору, ухвалив зокрема узяття заручників й «облаштування трудових (концентраційних) таборів». 15 квітня 1919 року був опублікований декрет ВЦИКА «Про табори примусових робіт», що припускав створення мінімум одного табору на 300 чоловік при кожному губернському місті. До кінця 1919 року існував вже 21 табір. А до осені 1923 року їх налічувалося 315.
Німецькі націонал-соціалісти почали створювати свої перші «стихійні» у 1933 році.
Не пасли задніх і наші західні сусіди поляки. Деякі історики впевнені, що саме Польща часів диктатури генерала Пілсудського перша використала табори у такому вигляді, у якому їх пізніше застосовувало відомство Гайнріха Гімлера. Останній вважається воєнним злочинцем. А його польські однодумці: Юзеф Пілсудський, ініціатор «Санації» та «Пацифікації» і президент Польщі Ігнацій Мосьціцький, котрий видав розпорядження про створення табору в Березі-Картузькій — ні.
Концентраційний табір Береза-Картузька був створений польською владою в 1934 році.
Із приходом до влади в Польщі в результаті державного перевороту 1926 року Юзефа Пілсудського установився авторитарний режим, відомий як «Санація» (пол. sanacja — «оздоровлення»). «Оздоровлення» громадського життя країни Пілсудський здійснював шляхом згортання демократичних інститутів, обмеження прав парламенту й зміцнення виконавчої влади. Польська політична опозиція переслідувалася правовими засобами й силовими методами. А стосовно національних меншостей провадилася політика «культурного придушення», яка восени 1930 року переросла в масові репресії проти українського населення Галичини й Волині («Пацифікація»).
«Підрозділи польської поліції й армії були введені у понад 800 сіл, було арештовано понад 2 тисячі людей, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків». Складовою частиною «пацифікації» стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань.
Це за тринадцять років до «Волинської трагедії 1943 р.», за десять — до утворення ОУН (революційної) під проводом С. Бандери.
У польських таборах Береза-Картузька і Біла Підляська дозволялося тримати людей до трьох місяців без суду, винятково за адміністративним рішенням поліції чи глави воєводства. Остаточне рішення про термін ув'язнення залишалося за адміністрацією табору.
За українськими джерелами, напередодні Другої світової війни в таборі Береза-Картузька утримувалося близько 5 тисяч українців. За радянським даними, до початку 1938 року число ув'язнених перевищувало тут 7 тисяч.
«Табір мав дротову огорожу під високою напругою. Арештанти носили полотняний одяг із круглою полотняною шапочкою, на ногах — дерев'яні постоли. У невеликі камери із цементною підлогою набивали по 40 осіб. Щоб ув'язнені не сідали, підлога постійно поливалася водою. Їм заборонялося розмовляти. Долею в'язнів була виснажлива робота й голодний пайок. Жорстоке поводження з боку табірної адміністрації було нормою». Це не про німецьку катівню, а польську.
До речі, рідного брата Степана Бандери Василя Бандеру було закатовано до смерті в таборі Авшвіц (польське Освєнцім) поляками Кралем і Подкульські, котрі співпрацювали з табірною адміністрацією. Це сталося за рік до початку «Волинської різанини», яку, як стверджують шовіністичні кола Польщі, розпочали кровожерливі українці-бандерівці. Сам С. Бандера у цей час був в’язнем нацистського концтабору Заксенгавзн (1942-1944). Батько Провідника ОУН Андрій Бандера був розстріляний нацистами в Биківнянському лісі під Києвом у 1941 році. За "тісну співпрацю" його сина з режимом Гітлера?
Українці ж ніколи не створювали концентраційних таборів.
Так, убивали. І далі будемо це робити з усіма тими, хто посягатиме на наші життя і на наше право бути вільними у своїй Батьківщині. Але ми, українські націоналісти не плекаємо в собі лютої ненависті до інших лише через їхню національну окремішність чи походження. Бо наше ставлення до чужинців визначив для нас Провідник української нації Степан Бандера: «побратимське – до тих, хто разом з нами бореться за Українську Соборну Самостійну Державу (УССД); толерантне – до тих, хто позитивно ставиться до нашої боротьби за УССД; вороже – до тих, хто протидіє процесам українського національного відродження і державотворення».
Слава Україні!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira